2 Поради Як Виграти В Ігрові Автомати Книжки

Лариса Денисенко
Калейдоскоп часу

Передмова
Нехрестоматійна проза

Твори Лариси Денисенко, популярного українського прозаїка початку ХХI століття, навряд чи коли-небудь потраплять до хрестоматій. Вони не припадатимуть порохом у сутінках бібліотек в оточенні текстів похмурих класиків. Безжальні руки укладачів не викидатимуть із них розділи, аби втовкти всі літературні колізії й кульмінації в один грубий том і максимально скоротити час його читання. Школярі не домальовуватимуть письменниці вуса й окуляри (хоч це все одно не зашкодило б її харизматичній вроді) і навряд чи на уроках «укрліт» писатимуть твори (а от це насправді шкода!) «Особистість і натовп у романах Лариси Денисенко» чи «Моє ставлення до сексу та ранньої вагітності після прочитання роману “”».

Бо хрестоматії – це те, що хтось мусить читати, а не те, що читати хочеться. Оповідання, новели, романи Денисенко ніяк не вписуються в «канон» української літератури, адже немає в них ані національного насилля, ані розподілу земель, ані «щирих» кумоньок. Та й герої творів, навіть коли долають різноманітні труднощі, усе одно не втрачають зв’язку з реальним світом, опановують його спрагло й повно і вдихають його з насолодою.

Жоден персонаж творів письменниці, навіть найбільш екзотичний (о, цих в її творах вистачає!), не схожий на вигадку. Причому настільки не схожий, що кожного разу здається, наче Лариса, перш ніж розповідати нам нову, страшенно приватну історію, якимось фантастичним чином влізла в чужу оболонку і прожила шмат чужого життя зі властивими їй дотепністю та мудрістю. Воно наче й не дивно: як успішний адвокат Лариса зобов’язана це вміти. Але ж мусить іще й письмово виповісти все це на переконливих нотах! І їй удається така майстерна розповідь, що кожен персонаж вростає в життя читача, як новий приємний знайомець, навіть якщо той досі не дуже уявляв собі, чим живуть, наприклад, закохані в наркоманок юнаки, програмісти-емігранти, перекладачки-офіціантки, травмовані важким дитинством психоаналітики чи тричі заміжні самотні жінки…

Понад сто років тому класик української літератури Олександр Олесь написав вірша «З журбою радість обнялась…». Кожен твір Лариси Денисенко ніби ілюструє цю метафору, нагадуючи: життя – така штука, а Божі дороги несповідимі: не тільки радість виростає з журби, смутку чи нещастя, а й сміх, утіха й тепле родинне щастя. От лише не забувайте вірити й любити…

…Уже багато років я спілкуюся з цією унікальною людиною, читаю її романи, новели, оповідання, інтерв’ю, листи, коментарі в соцмережі, дивлюся на її портрети, обкладинки книг, на фото письменницьких пальців, що зависли над клавіатурою, пишу про її тексти, редагую… І ніколи не наважуюся поставити питання, що нав’язливо, маніакально переслідує мене всі ці роки.

Люба Ло! Звідки ж Ти все це знаєш?!

Не питаю, мабуть, тому, що здогадуюся – звідки. Читайте Ларису Денисенко, і ви теж будете знати багато чого, про що не пишуть у хрестоматіях…

Тетяна Щербаченко

Калейдоскоп часу

Топінамбррр

На світанку будь-яких романтичних стосунків усе бачиться в ніжному рожевому світлі. Я не беру такі крайнощі, як брудні шкарпетки, найвищий ступінь жадібності, постійні пивні відрижки та подібні варіанти. Зате надокучливість на ранній стадії сприймається як турбота, настирність – як дуже зворушлива турбота, а повчання – як ті самі увага й турбота, помножені на щире бажання допомогти.

Так було й цього разу. Розчарування ще не настало, але його перші капосні ознаки вже починали мене діймати. Сама не знаю, навіщо, власне, я зустрічалася з Рюкзаковим. Рюкзаков колись навчався в паралельному класі, і я щось не пам’ятаю, щоб у школі він мені особливо подобався. Як і я йому. Ми були один одному паралельні. «Ну, я на тебе тоді дивився. Ти була якась така…» – мрійливо мукав Рюкзаков у відповідь на мої малоліричні спогади. Якого біса він мені сподобався зараз, я ніяк не могла збагнути. А я для нього, видно, залишилася «якоюсь такою». Про всяк випадок попереджаю: дівчата, не змішуйте сухі й напівсолодкі вина в компанії з давно прожитими вами персонажами, – це може налаштувати і вас, і їх на ліричний лад. І потім, цілком імовірно, може статися так, що ви тягнутимете цю лірику на своїй дупі довгі місяці.

Я не пам’ятала, чим прославився Рюкзаков у школі, він не брав участі в «богемних» розвагах на кшталт куріння під теплицею й прогулювання занять в ігрових залах і кінотеатрах. Не дер горлянку на інсценівках політичної пісні, ніколи не проводив шкільних концертів і не перемагав на змаганнях і в олімпіадах. Не носив до школи «Данхіл» та «Адідас». Не водив дружби зі шкільною елітою. Був звичайним хлопчиком. Як усі. Для мене він був «Рюкзаков з “А”». «Ашка». А всі «ашки» в очах «бешок» були нудьгарями й задротами. Зараз я могла сказати про Рюкзакова тільки одне: мені подобалися його димчасто-сірі очі й те, як він цілується.

З Рюкзаковим ми щосили обговорювали заплановану на травень поїздку до Туреччини, готувалися, вибирали й замовляли готель і таке інше. Час від часу в мене миготіла думка: а чи витримаю я Рюкзакова у відпустці? Адже там від нього буде не так просто відскіпатися, як у Києві. Рюкзаков іноді був грузлий, як кисіль. Ти його начебто випив, а за якийсь час диви – знову він зібрався на дні. Не зашлеш же Рюкзакова в довгий екскурсійний тур по красотах Туреччини? Точніше, заслати можна, але це марно. Без мене Рюкзаков нікуди не поїде. Коли ж мені ставало особливо страшно від рюкзакодумок, я перемикалася на питання більш приємне і не менш актуальне: який купальник вибрати – кольору вохри чи скошеної трави?

Вдала відпустка була для мене життєво необхідною. У той час моя робота вирізнялася постійними авралами і висмоктувала мою енергію літрами. Від самого початку я попереджала Рюкзакова, що біла, пухнаста й весело-поблажлива тоді, коли в мене небагато роботи. А от коли вона починається, її кількість зростає і кінця їй не видно, я стаю жахливо дратівливою, апатичною до всього, крім цієї самої роботи й близьких друзів (друзі мене майже ніколи не дратують). Крім того, я починаю ненавидіти всякі там розмови про кохання, почуття, планування стосунків та інші шмарклі.

Ще я не зовсім розуміла, на які такі грошики ми з Рюкзаковим збираємося їхати до Туреччини? Рюкзаков не любив обговорювати тему грошей і її підтемки – усе це йому здавалося вульгарним і не вартим теперішніх ліричних відносин.

– Як я можу говорити про гроші з коханою жінкою? – любив вигукувати Рюкзаков. Розмовляти про гроші, і правда, необов’язково – у тому випадку, коли вони є. Знаючи цю особливість Рюкзакова, щоб не псувати собі цим знанням довгоочікувану відпустку, я відкладала гроші із зарплати, і до травня, відпускного місяця, у мене назбиралася сума, що дозволяла самій оплатити мою відпустку. Варто відзначити, що я буваю дуже чуйною на світанку відносин, намагаюся зрозуміти становище іншої людини, підтримую її, співчуваю, заспокоюю, заряджаю оптимізмом. Але такі мої альтруїстичні почуття тривають рівно стільки, скільки тягнеться цей самий світанок, – тобто, не більше трьох місяців. Світанок минув, і я вирішила витратити частину відкладених грошей на всіляке миле моєму серцю манаття, що і зробила. Ви, напевно, ніяк не втелепаєте, а до чого тут озаглавлені топінамбури? Ще пара абзаців, і ми до них підійдемо.

Рюкзаков у той момент переживав не найкращі часи. Утім, не знаю, як би він переживав кращі. Не бачила я таких у Рюкзакова. Рюкзаков нехтував грошима, вони відповідали взаємністю. На роботі йому регулярно затримували зарплату, іноді не мав навіть на каву. Я намагалася зглянутися на його становище, хоча ситуація мене дратувала. По-перше, я до такого не звикла. А по-друге, дурнувато виглядає, коли, вечеряючи з чоловіком (навіть не вечеряючи, а так, перехоплюючи), платиш за обох. Ох, ці хитро-гордовиті обличчя київських офіціантів… Жахливо. Що поробиш, виходить, я – людина, залежна від облич офіціантів.

Варто сказати, що Рюкзаков, при всій його ненависті до торгово-грошових питань, розумів свою фінансову неспроможність. Тому намагався її компенсувати романтичним коханням і невгамовним сексом практично, як кажуть, «просто неба». А ще він зустрічав мене з роботи і ми разом тупцяли в напрямку до метро. Дорогою я думала: «Боже, і що зі мною відбувається? І це я? Я, що і кроку не робила без машини, навіть якщо мені потрібно було пройти якусь дрібничку, наприклад, від Маріїнського парку до ЦУМу? Яке метро?» Ні, проти метро я нічого не маю, але волію користуватися цим видом транспорту самостійно й винятково за власним бажанням або потребою. У мене була така споживча позиція: якщо поруч зі мною трапився чоловік, то я не повинна їздити на метро.

Ненав’язливо я намагалася пояснити Рюкзакову, що мені не потрібний чоловік, який би супроводжував мене додому на метро. Чоловік мені потрібний для того, щоб вирішувати більш глобальні проблеми: відкривати нові обрії, навчати, давати слушні поради, любити мене такою, яка я є, і приймати на себе частину моїх клопотів. А питання, як мені доїхати додому (на метро, пішки або взяти таксі), я здатна якось вирішити сама. Рюкзаков від цього страшенно бісився й замикався. Єдине, що він міг дозволити собі в той час, – це погуляти зі мною в парку або ботанічному саду, тримаючи мене за руку, затискаючи в безлюдних місцях, тикатися в мене в громадському транспорті та віддано дивитися хтиво-закоханими очима. Гарна погода цьому сприяла.

Отже, рожевий світанок закінчувався, змішування вин, що кинуло нас один до одного, давно втратило свій магічний вплив і я тверезіла. А людина, що тверезіє, часто стає злою. Витративши майже всі відкладені на відпустку гроші (зрештою, це ж Рюкзаков зазивав мене в спільну відпустку, то нехай і викручується), я частіше дозволяла згризати себе думкам, за рахунок чого або кого Рюкзаков збирається везти мене до Туреччини. Ось тут і трапилися топінамбури.

Я прийшла з роботи втомлена й повністю спустошена. Буває такий стан, коли в голові немає жодної цільної думки, а лише обертаються якісь важко ідентифіковані уривки. Рюкзаков подзвонив мені цього вечора десь близько У мене не було сил відповідати на його самцівські заклики: «Ятебелюблюятебехочуятакскучив». Тому я спробувала згорнути нашу розмову, пославшись на страшенну втому. А ще мені хотілося чогось такого, чого я сама не розуміла, але точно знала, що хочу чогось матеріального. Чогось схожого на браслет Сваровські з грайливими гранями, пантофлі на кістяній підошві або диск «Депешей ^[1]». І отут із найкращих єзуїтських мотивів Рюкзаков видав: уся моя втома від того, що в моєму організмі, на його переконання, надто мало заліза. Я дуже здивувалася, бо думала, що чого-чого, а заліза в мені досить і навіть вистачить із надлишком на всю колишню «Криворіжсталь».

– У тебе дефіцит заліза, тому ти так часто втомлюєшся. І постійно ниєш, – сказав Рюкзаков («Ниєш». І це мені говорить той іще скиглик Рюкзаков?! Рюкзаков, якого пересічний нежить укладає на тижневий лікарняний? Рюкзаков, який за кермом батькової машини втомлюється за якихось пару годин?!). – Тобі щодня потрібно їсти топінамбури. Включи їх до свого раціону обов’язково. У них до біса заліза. Уся моя сім’я – а здоров’я для моєї сім’ї дуже важлива штука, а не порожній звук, – регулярно споживає їх у різних видах! Можна у вигляді варення, можна мариновані, але тобі краще гризти їх сирими, так ми тебе швиденько підбадьоримо, зая, – сказав турботливий Рюкзаков.

Мене знудило від однієї назви. Я їх ніколи не їла, цих топінамбурів. Більше того, я навіть не уявляла собі, як вони виглядають. Єдине, що я знала про цей «овочефрукт», що це – земляна груша й що, напевно, від цієї штуки у захваті свині.

Останнім зусиллям своєї залізної волі я стримала себе, щоб не наговорити гидоти і не послати Рюкзакова туди, куди він зазвичай заклично запрошував мене. Я абияк закінчила нашу щиросердну розмову. Не спалося, мені здавалося: щойно я засну, у мій сон наскочить невгамовний Рюкзаков із літровою банкою варення з топінамбурів і буде силком їх у мене запихати. Топінамбур мені все-таки наснився. Якась величезна свиня грала ним у футбол. Він пахнув опалим листям, яке намочив дощ. І підморгував мені «картопляним» вічком.

Прокинулася я в паскудному настрої.

Наступного дня довго збиралася з думками й зрештою вирішила написати Рюкзакову листа. Рюкзаков любив писати листи. Вони завжди були довгі, завжди «про стосунки», завжди в них підкреслювалося, що любов не вимагає ніяких фінансово-матеріальних підживлень-підтримок, крім почуттів двох, а якщо вимагає, то, значить, це й не любов зовсім. Писав він і про те, наскільки для нього важлива сім’я, як ми будемо ходити в гості до його сімейних друзів і тримати одне одного за руки.

Я накатала Рюкзакову довгий опус. Без рук. Без сімейних друзів. І навіть без теперішньої любові. Досить цинічний і отруйний. Очевидно, я свідомо прагнула принизити його гідність. Я написала, що його довге утримання від жіночого товариства (Рюкзаков підкреслював, що він «до мене» уникав постійних стосунків), напевно, дозволило йому забути, що коли в жінки поганий настрій або вона роздратована, то підвищити його або зняти роздратування допомагають, приміром, парфуми, чудова пара взуття, косметика, шалик… Далі йшов двосторінковий синонімічний ряд приємних і досить матеріальних жіночих щастячок. «Топінамбури до цього списку не потрапляють за визначенням», – так я закінчила свій лист.

Він довго мені не відповідав. Я йшла з роботи, а відповіді все не було. Вечір я вирішила присвятити собі: сходила на масаж, до сауни, зустрілася з подругою, щоб випити, – мені просто необхідно було зняти цей топінамбуровий стрес. Увесь день, у кого тільки могла, я намагалася дізнатися, які вони на смак. Топінамбури. Ніхто не знав. Правда, один мій колега сказав, що колись його батько намагався висадити ЦЕ на дачі, тобто шанс познайомитися з топінамбурами в нього був, але мама, поплутавши їх із лопухами, вибур’янила топінамбури з коренем.

До будинку я підповзла пізно. І яким був мій подив, коли, підійшовши до свого під’їзду, я побачила, що з нього вибігає Рюкзаков. Він, виявляється, заявився до мене, аби з’ясувати наші стосунки. У руках Рюкзаков тримав чорний пакет.

– От. Приніс. Ти ж, зая, така неуважна, сама б нізащо це не відшукала.

Я здогадувалася, що ховається в чорному пакеті Рюкзакова. Я здогадувалася, яке «це» я б нізащо не відшукала.

– Топінамбури? – для проформи поцікавилася я. Рюкзаков просяяв. А то, мля.

– Торішні. Мариновані. Мати тобі дасть пару рецептів приголомшливих салатів. Можемо завтра взяти ці топі-нями, поїхати на дачу. Я розтоплю камін, буду масажувати тобі п’яточки. А ти, заю, приготуєш нам із них смачний і корисний салатик.

Топінамбури спочатку стали мені руба в горлі, потім упали каменем прямо до шлунку, викликаючи перманентну нудоту від Рюкзакова, його мами, здорового способу життя родини Рюкзакових і масажу п’яточок. Але почалося все з топінамбурів. Вони й стали початком кінця.

Ще раз Рюкзакова я побачила за місяць, коли повернулася з відпустки. Знов-таки вибігав із мого під’їзду. Цього разу він приніс мені направлення до модного лікаря, який вивчає нестачу заліза в організмі.

– Заю, ти регулярно споживаєш їх? – запитав Рюкзаков, цілуючи мене, наче й не було нічого. – Тому що я сказав лікарю, що ти споживаєш постійно. І він буде робити аналізи з урахуванням постійного споживання, – сказав Рюкзаков і схопив мене за руку. Якби мені навіть довелося залишити йому свою руку й своє серце на додачу, я б однаково вирвалася. Утім, обійшлося без каліцтв і жертв – незважаючи на регулярне вживання топінамбурів, ніхто б не назвав хватку Рюкзакова залізною.

Светрики

Уперше все сталося випадково. Коли Стіан приїхав до Києва. Я цього не помітила, він каже, що теж не помітив. Ми танцювали, їли солоні горішки й чомусь витирали руки він моєю, а я його серветкою, затиснутою між нашими пальцями. Це помітила Амалія, яка завжди помічала те, що коїться з іншими, і ніколи – те, що коїться з нею. Вона сказала:

– Ой, ви тільки подивіться, у вас однакові светри.

Це була неправда. Точніше, не зовсім правда. Тому що светри були різні, у мене – канадського виробництва, а в Стіана – іспанського. Светри були однакового кольору, кольору слонової кістки, у них були однакові коміри – «під горло», свій я загортала два рази, а Стіан – один. Светри були вузькі й короткі.

– Ера унісексу, – зауважила я.

Амалія похитала головою: «Нутребажтаке». Стіан нічого не сказав, він усміхнувся дуже чемно (у нього була дуже ввічлива усмішка навіть тоді, коли він злився або щось йому не подобалося) і витер свої масляно-горіхові пальці об серветку, затиснуту між моїх пальців.

Нам зі Стіаном подобалося танцювати. Кожен із нас танцював сам по собі, але оточуючі думали, що ми танцюємо разом. Тому що ми й танцювали разом. І потім уже, не домовляючись, наприкінці своїх електронних листів приписували: «Cheers, Hugs and Dance!» ^[2]

Так виходило, що ми бачилися на різних заходах міжнародного значення три або чотири рази на рік. Це були різні країни, різні міста, різні клуби: Київ, Москва, Париж, Мадрид, Прага, Сеул… Ми вдягали вузькі джинси й схожі або однакові светрики і танцювали. Светрики були на блискавці або без. Ті, які були на блискавці, ми називали кофтинками. А ті, які були без блискавок, з комірами «під горло» або з мисоподібними вирізами, ми називали светриками. Усі наші светрики були вузькими, гладенькими, однотонними. Ми не любили, щоб на них були малюнки.

Першим це зробив він. Хоча першою подумала про це я. Коли ми зустрілися в Москві, він прийшов до мого номера ввечері й простягнув пакет. Він дотепер мені не вірить, але я знала, що буде в цьому пакеті. Знала! Светрик був сірий із блакитним відливом. Бавовняний. Вузький, зв’язаний англійською резинкою.

– Спасибі, – видихнула я. Відразу стягнула свою кофту й вдягла светрик Стіана. Він мені личив. Упирався своїм рівним краєм у мої стегна. Стіан стягнув із себе куртку, я вже знала, що буде під нею. Там був сірий светр із блакитним відливом. Стіан вважає, що авторство цієї ідеї належить йому. Але я знаю, що авторство – моє, а він лише актор, що вгадав режисерський задум. Ми сперечаємося з цього приводу дотепер. Утім, ми з ним постійно сперечаємося.

Тоді ми танцювали, і хтось сказав, що ми дуже гарні. Ми зі Стіаном практично одного зросту, хоча він і трохи вищий, сантиметрів на п’ять, але коли танцюєш, цієї різниці не видно. Стіан – попелястий коротко стрижений блондин, я – довговолоса шатенка. Багато хто міг би сказати, що в нас – сірі очі, але це неправда, тому що очі в нас різного кольору. Нам пасують джинси. Бо в нас гарні ноги й підтягнуті попи. Вузькі светрики нам теж пасують, тому що ми стрункі й гнучкі люди.

Стіан народився в Осло, він – дипломат, тому працює, де доведеться, і дуже часто кудись їздить. Якийсь час Стіан навчався в Мінську, тому знає такі дивовижні слова, як «діалектичний матеріалізм» і «сука п’яна»; знає, що таке прати пакети й розвішувати їх на прищіпках на балконі, щоб висушити. Пам’ятає, що банани продавали тільки ветеранам війни та їхнім родичам у спеціальних ветеранських магазинах, під якими можна було ці банани перекупити за прийнятною ціною. А ще він знає, що «бульбаші» – це білоруси, і про зміст і двозначність чудового слова-страви «драчена» він теж знає. Якщо хто не знає, це картопляна запіканка.

Я вже казала, що сперечаємося ми зі Стіаном постійно. Наприклад, це буває так. Я говорю про те, що прочитала книжку його співвітчизника Ерленда Лу. І додаю, що це забавна книжка. Стіан особисто знає Ерленда. Осло – дуже маленьке місто. Воно майже таке ж тісне, як наші светрики й джинси. Стіановий Ерленд – недоумок. Я говорю, що мене не цікавить, чи недоумок Ерленд, мені сподобалася його книжка.

– Це дурна книжка. Так може писати хто завгодно. Сісти й описувати, куди й чим ти какав, з ким лаявся, яку дівчину зустрів і що ти їв. Нісенітниця, – говорить Стіан.

– Що ти взагалі тямиш у книжках? – заводжуся я, бо мені не подобається, що Стіану, з яким ми так добре танцюємо, Стіану, з яким ми обмінюємося подарунками й усмішками, моєму прекрасному танцювальному Стіану не подобається книжка, яку я дійсно вважаю дуже забавною.

– Побільше, ніж Ерленд твій, тямлю, – так відповідає Стіан. – Роман має бути романом, якщо ти вже його взявся писати. Кому може бути цікаво, що Ерленд вважає своїх друзів недоумками або спілкується із сусідською дитиною? Багато хто вважає своїх друзів недоумками, а ще більше людей спілкуються із сусідськими дітьми. Теж мені творчість! – Стіан знизує плечима й крутить попою.

Мені подобається, як він крутить попою, подобаються його попа і його плечі, але не подобається, що йому не подобається творчість чортового Ерленда Лу. І, здається, останнє перекреслює все те, що мені в Стіанові подобається, тому я закипаю.

– Як ти не розумієш: ЯК написано – не менш важливо, ніж ЩО написано. І в нього, у ТВОГО Ерленда, відмінно виходить «ЯК», – заявляю я, вигинаю спину, енергійно рухаю стегнами. Стіан якийсь час стежить за цим процесом. Потім каже:

– І взагалі він – нудотний хам, буває, що в нього смердять шкарпетки, а ще він носить жахливі широкі й смугасті светри.

– Я теж ношу смугасті светри, – я напираю на нього грудьми. – І що?

– Ах, ти… – звужує очі Стіан.

– Дурень, – розширюю я свої.

Светр, що був вручений Стіанові в Празі, я купила в «Сеслі», саме там, де й той светр, що придбала собі. Вони відрізнялися блискавками. На моєму светрику блискавка була коротша, а на Стіановім – довша. Кольору вони були однакового – підігрітого молока. Я терпіти не можу молоко, особливо підігріте, як, напевно, терпіти його не можуть усі, хто часто хворів ангінами, але колір цей гарний. Лизнути підігріте молоко мені ніколи не хочеться, а светра хочеться. І часто. Я купила Стіанові светр на один розмір менший, ніж він носить. У Стіана гарне тіло, підкачане, але не занадто. Коли трикотажна річ менша на розмір, сидить вона щільніше й виглядає сексуальніше.

Стіан полюбляє дивитися, як я торкаюся руками своїх стегон. У нього так красиво ніколи не виходить. Він розповідає мені про те, які недоумки американці. Мені це чомусь не подобається, хоча сама я можу розповісти про американців і не таке. І не тільки про них. Тому я зауважую:

– І це говорить людина, народжена в один день із Томом Крузом, у великий День Незалежності не менш великої Америки?

Стіан починає злитися, він б’є себе по сідницях і каже:

– Ти взагалі незрозуміло з ким в один день народилася. А Круз, між іншим, непоганий актор і подобається жінкам.

На це я відповідаю, що народилася в один день зі Стравінським, але такі недоумки, як Стіан і Том Круз, звичайно ж, поняття про нього не мають.

– Ах, ти… – сичить Стіан.

– Дурень, – звично підтримую його починання я.

«Міз ^[3] Лариса Денисенсен», – читаю я на табличці, що тримає симпатична дівчинка, якщо можна назвати симпатичною дівчинку, чимось схожу на віслюка. Вона саме така. Схожа на віслюка й дуже симпатична. Я в Осло. Табличку написав Стіан. Він якось сказав, що в мене дурне прізвище.

– Де-ни-сен-ко. Неймовірно довго, дивне сполучення літер.

– Звичайно, – відреагувала я. – Інша справа – твоє. Кріс-тен-сен. Набагато коротше й милозвучніше, ага.

І ми почали сперечатися, штовхатися плечима, тому що танцювали, а потім випили пива, і нас осінило, що в нас із ним схожі прізвища. Мого діда кликали Денисом, а його – Крістеном. А «Сен» і «Енко» – це були їхні бойові прізвиська, тому що діди дружили, а подружилися вони, звичайно ж, на війні. На якій війні – неважливо, воєн завжди буває предосить, важливо, щоб теперішні чоловіки знаходили один одного саме на війні. Нам так здавалося. Наші діди так і зробили. А потім вони зліпили зі своїх імен і прізвиськ прізвища, щоб ніколи не забувати один про одного.

На готельному пледі мене чекав пакет. У ньому виявився бузковий светрик, легкий і пухнастий. Коли я вдягла його, мої очі змінили колір, стали темнішими і яскравішими. І я подумала, а якими стануть очі Стіана, коли він надягне свій? Очі Стіана стали світлішими й прозорішими.

– Ти де була годину тому? Я тобі дзвонив! – каже Стіан.

Він дуже милий, тому я не хочу говорити йому, що навідувалася до Посольства Фінляндії, яке згадувалося в останній прочитаній мною книжці «недоумкуватого Ерленда Лу».

– Так, вешталася десь, – відповідаю я невиразно й усміхаюся.

– А я одружився із Сандрою, – сказав Стіан.

Я завела свої руки за спину.

– А я знаю! Ти ж мені писав! – кажу я.

Стіан стежить за рухом своїх стегон, щось йому не подобається.

– А ще в нас народилася дитина! – продовжує він, а я думаю, що він спеціально спочатку сказав мені про своє одруження, про яке я знала, щоб не ошелешити враз повідомленням про дитину. Але я не можу зрозуміти, навіщо він будує розмову саме в такий спосіб.

– І ти мовчав! – кажу я, відбиваючи ритм на своєму куприку. – Ну, і як назвали? – допитуюсь я, тому що мені завжди цікаво, як називають дітей, для мене в цьому криється якась непоясненна й притягальна магія.

– Як тебе, – каже Стіан, різко прокручуючись.

Я уявляю собі крихітну норвезьку дівчинку Ларису Крістенсен, у неї ясно-сірі пір’ясто-хмарні очі Стіана, в яких за хмарами коли-не-коли прозирає ніжно-блакитне небо. І темне, як у Сандри (вона італійка) волосся. Цікаво, про що подумають дорослі або діти, коли почують, як її кличуть? Лариса Крістенсен. Звучить красиво. Майже казково звучить. А що вона їм скаже?

– Ну? Чого ти мовчиш? Тобі подобається? – запитує Стіан.

Я відповідаю, що саме міркувала про те, що буде відповідати маленька Лариса Крістенсен на запитання, звідки в неї таке ім’я.

– Але це хлопчик! – продовжує Стіан.

Я припиняю танцювати й дивлюся на нього зачаровано.

– Хлопчик? – не розумію я.

Стіан енергійно киває, він задоволений своїми стегнами, нарешті спіймав ритм.

– Хлопчик – Лариса? – продовжую не розуміти я.

– Тищодурназовсім? – хіхікає Стіан.

– Чого ти хіхікаєш? Не Лариса? – запитую я, підвищуючи голос.

– Лоуренс-Денніс! – гордо відповідає Стіан.

Лоуренс-Денніс. Якесь дурне ім’я. Ім’я для голінастого клубного щеняти, якого мусять наректи на букву «Л».

– І ти вважаєш, що ви, тобто що ти назвав сина моїм ім’ям? МОЇМ? Виходить, як на тебе, оце-от ДУРНЕ ІМ’Я, воно – МОЄ, так? ЦЕ ІДІОТСЬКЕ ІМ’Я – МОЄ?! – починаю репетувати я.

– Не смій навіть говорити таке! Як ти можеш ТАКЕ говорити? Це не дурне ім’я, це ДУЖЕ ГАРНЕ ІМ’Я! ТВОЄ! – кричить Стіан.

– Дурне, аж найдурніше! ДЕ-БІЛЬ-НЕ!!!

– АХ, ТИ… – горланить Стіан.

– ДУРЕНЬ! – горланю я.

– Ти подивися, які вони красиві та які однакові, – чую раптом англійську мову.

Вона чужа, саме тому я її й чую.

– Давай швидше сфотографуємо їх, поки вони не помічають.

І я бачу, як повисають у кадрі тремтячою перевернутою веселкою дві смагляві руки, що вчепилися одна в одну. На моїй пухнастий бузковий рукав загорнений два рази, а на руці Стіана – один.

Попутниця

Усе-таки приємно, коли твоїм сусідом у літаку виявляється не володар п’яної пики, який тільки-но закусив цибулею, а миловидна тендітна дівчина із солом’яним волоссям, від якої пахне дамськими сигаретками й трав’яними парфумами. Ще й тому, що двом приємним освіченим панянкам завжди є про що поговорити годину-другу, притлумлюючи біль у вухах чи то плітками про Ксюшу Собчак, чи то спогадами про безіменних мужиків, чи то здоровим дитячим сміхом, або й просто джином. Забігаючи трохи наперед, хочу відзначити, що наша бесіда була б набагато приємнішою, якби не Саня. Він виник практично відразу після чобіт Ксенії Собчак, замшевих, трохи нижче коліна, блакитного кольору, з блакитними топазами.

– А в мене любов пристрасна, – сказала моя попутниця. – Санею кличуть. Знаєш, він який?

І я практично переглянула короткометражний фільм про життя-буття Сані. Саня народився під Уманню, дитинство його було босоногим, тому, мабуть, замолоду Саню посадили за крадіжку армійських чобіт, а вже в зрілі роки він зайнявся взуттєвим бізнесом. З моєю запашною попутницею він познайомився, коли служив в армії під Ленінградом. «Високий, сильний, упевнений у собі». Таким вона його пам’ятає, любить і знає. На якийсь час вони розсталися, а зустрілися знову, коли в нього за плечима була в’язниця, а в неї нижче талії – аборт. Усе це називається одною фразою – «життєвий досвід».

– Тепер живемо в мене, у Пітері. Квартира окрема, не велика, але й не маленька. Для однієї мене вона взагалі величезна, але Саня такий високий, гучний, великий, що поруч із ним усе дрібнішає. Мені здається, що я зникаю, коли він поряд.

Вона усміхалася. Я теж. Ми, жінки, знаємо, як це буває приємно: зникати, коли поруч із тобою коханий чоловік.

– Він бізнесом займається. Купив взуттєву фабрику. А я працюю агентом із нерухомості. Якщо тобі буде потрібна квартира в Пітері, завжди звертайся, обов’язково щось підшукаємо.

– Дівчата, совість у вас є? Узагалі можна трохи помовчати? – ісусоликий гівнюк визирнув через спинку крісла. – У мене голова від вашого тріску розколюється.

– А чого ти підслуховуєш? Не подобається – не слухай! – хором обурилися ми.

– Якусь годину летіти, а він розвиступався тут, терплячішим слід бути, чоловіче. Нерви берегти, – сказала вона.

– Для більш неприємних зустрічей, – додала я. І простягнула йому Уельбека. – Почитайте. Букви відволікають від слів, – подобрішала я, жінка, що побажала незнайомому, нехай і не надто приємному чоловікові бридких зустрічей у його неясному майбутньому. Він фиркнув, але книжку взяв.

– Саня, звичайно, не цукор, – продовжувала моя попутниця з тієї ж цифри. – Буває, що й дубасить мене. Але я все розумію: втомлюється, бізнес на ньому, життя непросте, та однаково нариваюся. Скільки разів собі казала: не чіпай, хай наореться. А я оце помовчу хвилини дві, а потім усе одно лізу. Мені ж його різкість стосовно інших подобається, так чому зі мною він має бути іншим? Адже він цільна натура. Саня вже другий тиждень на батьківщині бухає, вчора ввечері подзвонив, сказав, що дуже скучив, кричав, щоб прилітала негайно. Довелося вилітати через Москву, уявляєш? З Пітера ніяк не можна було вилетіти, якісь чиновники злітаються, повітряні коридори перекриті.

– Зате зараз зустрінетеся, обійметеся, і все у вас буде добре, – зауважила я, відчувши втому.

– Ні. Зараз ми не зустрінемося, – сказала вона. – Він мені дзвонив, попередив, щоб я до Умані сама добиралася. У якогось його друзяки день народження, всі п’яні, не розуміють, у який бік кермо крутити.

Я подивилася на годинник. Майже

– Умань від Києва близько? – поцікавилася вона.

– Як тобі сказати… не дуже. І пізно зараз, потрібно ще водія знайти, що візьметься до Умані їхати. У тебе грошей із собою досить?

– Нє-а. Я зірвалася в чому була, майже все, що взяла із собою, витратила. Подарунки мамі, сестрі, сувеніри всякі, горілка пітерська – пацанам, пиво, туди-сюди, квитки до Москви, квиток до Борисполя, стільки грошей полетіло…

«Завидна легковажність», – подумала я. І відразу побачила, як у її очах пронеслося занепокоєння, до неї починало доходити, в якому становищі вона опинилася.

– Не переймайся, щось вигадаємо, – необачно послала розраду мати Тереза, яка безвилазно сиділа в мені. Під «чимось» розумівся мій приятель Арсеній, що мав зустріти мене в Борисполі.

– Дивися, що мені видали. Картку якусь. Що мені в ній писати?

– Це всім негромадянам України видають, – заспокоїла я її. – Допомогти тобі заповнити?

Я виводила «Олена Баракіна», переписувала номер і термін дії її паспорта, придумувала мету її візиту в Україну, а вона розповідала про заходи, які заплановані на трьохсотріччя Санкт-Петербурга. І запрошувала в гості. Ввічлива така Лєна Баракіна.

До Арсенія ми підійшли вдвох.

– Привіт, любий! Почекай-почекай. Та стій ти! Розумієш, тут яка справа… От, до речі, Лєна, знайомся, нам потрібно щось придумати, щоб довезти її до Умані. У Лєни намалювалися несподівані проблеми.

– Це жарт такий? Уже північ, якщо ви не помітили, – влучно відреагував сонний Арсеній, злегка торкаючись губами моєї щоки.

– Яка я свиня, – повідомила нам Лєна. – Поцілуватися по-людськи не дала.

Арсеній нахилився до мене:

– Хто це? Що ти їй наплела? Якого милого нам із тобою цілуватися? Чи я чогось не знаю? Я тобі хто?

– Не знаю, – чесно знизала плечима я.

– Спасибі, – пролунав поруч противний голос. – Початок досить примітивний, а потім захопився. Усе-таки краще, ніж ваші одноклітинні Санєчка та Ксюша.

Мені простягали книжку. Лєна нервово засміялася. А я повернулася до Арсена:

– Сеню, ти ж не злий, – дорікнула.

– Я? Ні, я – не злий. Я просто хочу спати і їсти.

Ми переминалися з ноги на ногу.

– Добре, дівчатка! – підозріло бадьоро сказав Арсеній. – Піду зістикую питання з таксистами. Куди нам, значить, потрібно їхати? До Умані? Уночі, правильно я розумію? Угу. І скільки ми можемо заплатити?

– Скільки ми можемо заплатити? – перепитала мене Лєна Баракіна.

– Ну… – я трохи розгубилася. – У межах розумного.

– Чийого розумного? – знову влучно поцікавився Арсеній.

– Скільки в тебе із собою готівки? – збила я його усмішку.

Лєна Баракіна почувалася вкрай незатишно.

– У мене п’ять гривень на стоянку й кредитка.

– І в мене кредитна картка… Ще подарунки є. З дьюті фрі ^[4]… Японські чаї в гарних коробочках, два шовкові жакети й дві шаманські маски.

– Добре, у Сені – машина, виходить, все саме собою влаштується.

– Правда? – безгучно запитала Лєна Баракіна.

– Так!

– Слухай, спасибі вам, тобі велике спасибі. Ой, яка я дурна. А як тебе кличуть? Ти мене все «Лєна» та «Лєна», а як твоє ім’я?

– Вона не знає, ЯК ТЕБЕ ЗВАТИ? – Арсеній охрінівав.

Точно. «Лариса», – усміхнулася я.

Перший раз Саня намалювався по телефону, якраз коли Лєна Баракіна проходила прикордонний контроль і так нервувалася, що відключилася. Другий раз він дістав її вже в машині Арсенія, щойно вона ввімкнула телефон.

«Заю, так, все нормально! Я отут познайомилася з одними… Так вдало, що… Вони мене везуть до тебе. Так, гарні… Що? Які хлопці? Що-що? Скільки? Двоє. Що ти говориш? Які козли? Тут дівчина є. Ніхто нікого не зняв. Заю, я ж розповідаю, а ти гиркаєш і не даєш слова сказати. От. Чого ти перебиваєш? Не козли. Заспокойся. Чому обов’язково козли? Я що, тільки козлів і здатна при… Я й кажу, а ти не… Я познайомилася з однією дівчиною в літаку, а тут її хлопець або чоловік підійшов. Так, не знаю. А що, це нормально – у незнайомих людей таке запитувати? Яке тобі діло, хто він їй? Що? А де мені взяти тут знайомих? Я що, тут була хоча б раз, ти мене возив, чи що, сюди? Ти з глузду з’їхав взагалі? Немає в мене грошей. Це не вони забрали. Що? У мене батарейка сідає. Кажи швидше. Заю? Ти мене чуєш? Ні, я гроші взяла, але вони скінчилися. Сам пішов. Ну, Санєчко, я тебе теж люблю. Чого-чого? Вистрибувати з машини? Що ти таке кажеш? Я не можу, я ж поб’ю коліна. Ти ж сам казав, що обожнюєш мої коліна, що, вже не обожнюєш? Я тебе взагалі-то, Саню, падлом не називала. А ти мене при друзях своїх… Може, ти когось встиг завести собі отут, поки я?… Якусь уманську телицю, га? Так ти скажи, полегши душу, давай, може, я ще на літак встигну. Чого ти злишся, заю? Яке таксі? Ти знову за своє? Саню, зараз ніч, у вас там що – не ніч? У мене грошей немає. Я ж тобі сказала вже. Що? Безкоштовно, так. Напевно. Ну, ми про це не говорили ще. Який мінет, тут дівчина. Що, він при дружині, ти вважаєш, буде мене лапати? Вона? Ти що дурень, так? У літаку вона мене не лапала, а тут почне? Та хто мене буде трахати?! Це тобі одне в голові. Скучила страшно. Саню, батарейка… Що-що? Кажу ж тобі, вони – нормальні люди, везуть мене в Умань. Ти б краще спасибі їм сказав, ніж репетувати. Іномарка в них. Заю, звідки я знаю, які номери. Які у вас номери?»

Ми не відразу почули, що вона в нас запитала, бо кожний був зайнятий своїм. Арсеній рипів зубами, а я міркувала на тему, чому зі мною постійно відбувається якась хрінь.

– Не знаю, – сказала я.

– Ти що, не знаєш номери машини чоловіка? – поцікавилася Лєна Баракіна.

– Я їх теж не знаю, ясно? – вибухнув Арсеній. – На фіга мені запам’ятовувати номер своєї машини, можете мені пояснити, а? У техпаспорті, якщо потрібно, подивлюся. І взагалі, що я вам – хлопчик із феноменальною пам’яттю? Затрахали! – Його несло, але «чоловіка» проковтнув.

– Саню, вони не знають номер машини. Ні, начебто не викрадена, сам будеш із ними розбиратися. Коли ми доїдемо. Ти б щось заплатив, так. А? Нічого не трапилося, Саню. Просто хотіла тобі сказати, що я вже прилетіла і їду по… Яка це траса?

– Одеська.

– Чув? Добре, а то сідає батарейка. Бувай, я теж тебе люблю, зайко!.. Батарейка сіла, – сумно сказала Лєна Баракіна. – Якийсь Санєчка нервовий, ви звернули увагу? Це тому, що він дуже за мене переживає. У Сані така тонка нервова система. Надірвана. Я так думаю, що я, звичайно, дуже безвідповідальна, так. У мене часто таке буває: я спочатку роблю, а потім уже думаю. Та й то не завжди… Тобто роблю завжди, а от щоб подумати… Слухай, а можна я з твого телефону подзвоню йому, бо мені щось за нього тривожно. Я швидко!

І понеслося. Саня горлав, вона виправдовувалася й кричала, що ніколи більше до нього не приїде, потім вони цілувалися, а потім трубка опинилася в моїх руках.

– Хоче з кимось із вас поговорити, – сором’язливо повідомила Лєна.

Не знаю я, що думав про своїх жертв маніяк Чикатило, але Саня розумівся на збоченнях. Він відразу ж повідав мені, що він зі мною зробить, якщо на Лєні буде «торкнута хоч одна дірка». От би подивитися, як він буде це перевіряти. Саня віддавав перевагу дієсловам «підвішу», «вирву», «попатраю», «виколю», «відхерачу», «розхерачу», «захерачу». Давненько ніхто не називав мене «соскою» і «біксою», не обіцяв вирвати матку й не розповідав про те, що він зробить при нагоді з моєю піхвою.

– Хочеш поговорити із Санею багатослівним? – м’яко запитала я Арсенія.

– Нема дурних, – відмовився він.

Позбавити себе такого чудового спілкування? Не розумію. Під час моєї чуттєвої бесіди із Санею Лєна Баракіна переповідала Арсенію, щоб він не заснув, двосерійний епос про Саню та його непросте життя з нечастими перервами на рекламу.

– Як ти там, мала? Мовчиш? У мене гроші кінчаються. Ну що, зустрінемося тоді біля таблички на в’їзді в Умань?

Саня олюднювався на очах, що не кажіть, а гроші псують людей.

– Домовилися, – сказала йому я.

– До зустрічі, подружко, – пригрозив мені Саня.

Їх було семеро. Зовсім не гномів.

– Може, не зупинятися? – запропонував Арсеній.

– Краще все-таки зупинитися, – прийняла рішення я.

– Почекайте, мені потрібно поправити пудру, – взялася припудрюватися Лєна Баракіна.

– Санечко, коханий! – кинулася вона до нього, випурхнувши з машини та потираючи занімілі сідниці. Арсеній клацнув запальничкою. До нього підтяглися троє. Я глибоко вдихнула відносно віддалік, повітря було свіже, незважаючи на те, що ми зупинилися на курному узбіччі. Повітря тут було просто чудове! Інтуїтивно я зрозуміла, що мені варто робити ноги по малознайомій місцевості, а не тішитися з возз’єднання сім’ї. Саня штовхнув Лєну Баракіну ліктем, гримнув: «Ми з тобою потім розберемося, бікса безпутна», – і рвонув за мною. Не розумію, чим йому не підходив Арсеній, що сумирно стояв? «Добре, що він п’яний, як чіп», – промайнула наступна думка, мені стало легко й приємно, я зрозуміла, що такими темпами він мене нізащо не наздожене.

– Хулі тобі треба? – дозволила собі крикнути я.

– Чиста пагаваріть! – схитрував Санечко.

– Ага-ага, – засумнівалася я. – Мало ти зі мною по телефону говорив?

З боку нашої машини почулося добродушне іржання.

– Подруго, у мене це, правий бік ниє. Може, це, пригальмуєш?

– Саню, я вже другу добу в дорозі. Затямив? Утомилася страшно, три години тому, по ідеї, я, обцілована й щаслива, мала би продавлювати тілом свій диван.

Я могла пишатися своїм рівним диханням. Щоранковий біг спростить вашу втечу!

– І шо? – Саня виявив розуміння.

– Замість цього я повезла твою кохану жінку до тебе сюди, у твою хрінумань, а ти за це письку мені вирвати пообіцяв? І це справедливо?

– Охрініти. Чого ж ти відразу не сказала? – обурився Саня. – Повертай давай взад. Будемо відзначати-миритися.

І ми відзначили. І помирилися.

– Не боїсь, Арсене, пий, скільки тре, от бачиш, прийшов до нас Миколка. Миколка служить у нас у ДАІ. Він тепер із вами поїде, жодна сука дорогою не докопається. Що ж, я своїх гостей та й не вшаную?

– Слухай, Арсене, а ти чого такий білий? Ти ж грузин? Нє? Фігасє. А хто?

Лєнка Баракіна гладила Санечку по спині, задумливо жувала стрілку зеленого часнику.

– Подруго, я в тебе навік у наймах. От чого хочеш – відразу й засандалю. Чого хочеш, для тебе – бля буду, ВСЕ!

Щуплий місяць прощався з нами.

У багажнику торохкотіла горілка. Мої коліна зігрівав загорнений у целофан шашлик. На задньому сидінні похропував Миколка, що час від часу підбивав носом козирок кашкета.

– Правильні такі пацани, скажи? – усміхався Арсеній. – Спочатку я думав: ну все, попав я з тобою. А потім дивлюся – нє, а все нормальок! Шашлики чудові!

Я теж усміхалася, ранок наливався світлом.

– Тебе вдома не прикінчать? – стурбувався безтурботно п’януватий Арсеній.

– Не повинні. Звиклі вони. Я ж їм подзвонила, окреслила ситуацію.

– Попали вони з тобою, матінко. Ох, і попали, – Арсенію було смішно.

Я витяглася свій мобільний і стерла з пам’яті Санин номер.

Провідниця

Вона подзвонила, коли ми із Серьогою грали в нарди. Я вигравала, а Серьога злився, чухав потилицю, випинав нижню губу й приговорював:

– Що таке? От що це таке, я питаю? Ти ж не вмієш грати, ти взагалі не вмієш грати!

Грати я справді не вміла. А вигравати виходило! Він півгодини мене уламував, щоб я зіграла з ним у нарди. Я все відмовлялася:

– Не хочу грати в ці твої дебільні нарди, я не вмію в них грати й не бачу сенсу. Мені вони нецікаві!

– Правила дуже прості, зовсім не важко запам’ятати, дивись. І що тут складного? – поблажливо посміхався Сергій, покручуючи в руках плямисті кубики.

– Давай краще грати в «кості»! – тицьнула в кубики пальцем я. – Я вмію грати в «кості». Або давай у кістяний покер, га? Теж дуже прості правила, дивися, креслимо таблицю. От це школа. Щоб її закрити, потрібно викинути три рази по три кубики від одного до шести. Незрозуміло? Три рази по три одиниці, по три двійки, по три п’ятірки… ну й так далі, зрозумів? Якщо ти її не закриєш, буде мінус сто балів… А потім ідуть ігри. Пари, дві пари, великий стрит, малий, карі, флеш…

– Навіщо розводити писанину, я не розумію. Ти взагалі пояснювати не вмієш. А ще мама – учителька. Я от ні біса не зрозумів. Але ж ти зрозуміла, що ж тобі тоді незрозумілого в грі в нарди? Граємо в нарди!

І ми почали грати в нарди, тепер він злився, що я виграю. Що в людини за натура така? Який сенс грати із супротивником, що не вміє грати? І який сенс злитися на те, що він виграє?

– Фарт. Це просто фарт. Пре тобі, – заспокоював себе Серьога, невідривно спостерігаючи, як я кручу в руках кубики.

– Ні, це просто жах. Знущання якесь. Знову дубль! Ще й показувати тобі, що й куди переставляти й відкидати?

І тут подзвонила вона.

Розмова Сергія була такою:

– Так, це я. Привіт. Що? Дівчино, ви не… Так, я – Серьожа. Їздив, ну й що? Я вас не… Дівчино, ви помилилися. Так, мене кличуть Сергій, послухай, коза… Дівчино, припиніть істерику взагалі, я не розу… Що? Це взагалі маячня. Не може такого бути. Ні, не може. А я тут до чого? Ну, так. Сергій. Їздив, так і що? Півкраїни туди їздило, ще їм подзвони, мля, дістала. Я культурно говорю, ага. Звідки ви взагалі мій теле… Припиніть! Швидко кажи, давай, коза, хто тобі дав номер цього телефону? Я? Так, ясно, не дзвони сюди більше, зрозуміла? Та тому, що нічого такого не було, я не знаю, хто ти така, зрозуміло тобі? Та пішла ти в дупу!

– Дуже мила розмова. Душевна. Ти буваєш таким зворушливим у розмові з ближніми, друже мій Сергію, – зазначила я, швиденько складаючи нарди.

Серьога буравив поглядом нардову дошку.

– Ще зіграємо?

Задзвонив телефон.

– Це ти знову? Я ж пояснив, що не знаю, хто ти така, Іро, чи як там тебе, зрозумій, не знаю й знати не хочу. І не потрібно сюди дзвонити, зрозуміло? Подруго, слухай, це все – твої проблеми, ясно? Я їх не вирішу. Навіщо ти все це мені розповідаєш? Та манав я це, усвідомила ти чи ні? Усе, бувай здорова.

– Дурниця якась. – Серьога скривився й вимкнув телефон. – Та забери ти ці нарди. До біса! – Він злився.

Я знизала плечима й засунула нарди під дитячу диванну подушку. Маленьку й плоску. Сергій стежив за моїми нардозбиральними маніпуляціями, але це не перешкодило йому підійти до дивана, гепнутися на диванну подушку й загорлати:

– Ви що, змовилися всі мене дістати? Боляче ж!

– Це нарди, – вирішила пояснити я.

Він голосно вдихнув повітря.

– На кого це ти так гиркав по телефону?

Серьога подивився на мене уважно й жорстко випалив:

– А тобі яке діло?

– Цікаво. От приблизно таке, – схарактеризувала я своє діло. Буду я ще злитися на психів. Він зненацька завив і почав розгойдуватися на дивані:

– Скільки разів я собі казав: не бухай у поїзді, Серьоженько, хлопчику, не бухай! Буде тобі гидко по всіх статтях! Бухай або до, або після. От воно й гукнулося. І що я Оленці своїй пояснюватиму, якщо ця тварина постійно буде мені надзвонювати?

Я сиділа незрушно, виражаючи розуміння й співчуття його раптовому прозрінню.

Якийсь час він розмірено погойдувався на дивані та скрипів зубами. Я тихенько прослизнула на кухню, щоб заварити трав’яний чай. Дружина Сергія Лєнка займалася аптекарством: збирала, сушила всілякі травички, щоб додавати в чайок, відновлювати нервову систему. Лєнка піклувалася про здоров’я своїх рідних і близьких. М’ята, меліса, шафран, липовий і акацієвий цвіт та багато інших дбайливо висушених травичок, про існування яких я навіть не підозрювала.

– Пий.

– Не можу, – на диво виразно відповів Серьога. – Розумієш, потрібно щось робити. Я тут порозкинув мізками…

– Підмести за тобою? – спробувала пожартувати я, але мій жарт був зустрінутий крижаним поглядом. Як я могла забути, що не можна отак по-ідіотськи жартувати над чоловіком, якого відвідало злощасне прозріння і якого, між іншим, ти нещадно обіграла в нарди.

– Ну, я в тому сенсі, що розкидані мізки потрібно б підме…

– Та я зрозумів, у якому ти сенсі. Що за жарти дурні?

Іноді давні друзі дивують: виявляється, вони можуть бути істериками. Мені довелося затулити вуха.

– Припини верещати! – закричала я. – Хто це тобі дзвонив?

– Провідниця, – спокійно відповів Сергій.

– Хто?

– Провідниця, блін. Іра.

– Ти щось загубив у купе? Чи підсклянник із простирадлом спер?

– Я загубив? Я спер? Я ніколи нічого не гублю, щоб ти знала. І не краду. Ні, вона, Іра ця, провідниця, щось загубила в купе.

– Що?

– Каже, що втратила голову від любові. Каже, що зі мною.

Такий поворот подій мав би змусити мене замовчати, але – сама не знаю чому – я не мовчала, а наспівувала:

«Когда над планетой этой стелется ночь и человечество отходит ко сну, она уже на посту, готова людям помочь, и провожает на покой Луну, она стоит королевой, машет ручкою левой, в синем кителе она хороша, её важное дело, её нежное тело и до ужаса большая душа, если ты веришь в чудо и ставишь на свою звезду, ты во что бы то ни стало познакомишься с ней, а также всё, что я имею в виду. Какой это кайф, кайф, проводница, проводн…»

У мене полетіла подушка. А потім і нарди. Це було боляче.

– Ах, ти так! Ну, бувай тоді, – розвернулася я.

Сергій підскочив, він був прудким парубком. Розчепірив руки й почав Віциним стрибати біля вхідних дверей.

– Чого ти стрибаєш козлом? Ще в нарди пограти хочеш?

– Лариско, не йди. Я ж практично пропав, ти розумієш? Лєна мене… Так, усе, забули все, ну їх, ці нарди, пішли на кухню, потрібно випити! Так-так, потрібно обов’язково випити.

І був коньяк. Сергій старанно домальовував на етикетці четверту зірку, щоб не дивитися мені в очі, і розповідав, що «Ірця – провідниця поїзда Київ – Москва й навпаки», яким Сергій досить часто їздив у відрядження.

– Говорить, що я з нею переспав, наобіцяв, що зустрінемося, коли вона наступного разу прибуде до Києва, і залишив телефон.

– От вона як людина слова й подзвонила, так?

Він тужно кивнув:

– Подзвонила. Жахливо, що я часто напиваюся в поїзді так, що наступної доби можу нічого не згадати… Ну не міг я… Якого біса б, га? З якоюсь провідницею, навіщо мені це потрібно?

Я знизувала плечима, мені звідки знати, навіщо?

– Слухай, я от що подумав. Треба, щоб ти підійшла до неї й поговорила. У сенсі довідалася, чого вона хоче і взагалі.

– Ще чого, – сказала я.

– Ти що, не розумієш? Вона буде сюди постійно дзвонити, це ж щоденний поїзд, навіть якщо ця коза їздить через добу, то двічі на тиждень, як мінімум, вона буде мені дзвонити й коли-небудь обов’язково нарветься на Лєнку. Лєнка майже завжди вдома! А було щось між мною й Ірою цією чи не було, Лєнка не розбиратиметься, просто влаштує мені вирвані роки.

– Влаштує-влаштує. Зате припиниш пити в поїздах і насильничати, теж користь, – захихотіла я. І затнулася.

– Мені подобається твій оптимізм. Смішно їй і весело. Я б на тебе подивився в такій ситуації.

– Подивився б, коли я трахаю провідника?

– Припини знущатися. Тобі ж неважко сходити й прошарити ситуацію.

– Може, ще й грошей їй запропонувати, га, як ти гадаєш?

– Грошей? А скільки?

– Серього, не будь тупим жлобом, сам сходи і розберися в усьому. Якщо ти сам ні в чому не впевнений, то найкраще, що можеш зробити, це піти й на місці все з’ясувати. З фігуранткою. Ну, або не звертай на це уваги.

– Я дупою відчуваю, що вона ще подзвонить. І не раз!

– Тоді піди й поговори по-людськи. Поясни їй, що ти людина сімейна, що дружину свою любиш, кидати не збираєшся, розумієш, що з нею, з Іриною, ти вчинив погано, навіть підло, але зручного для неї виходу не бачиш. Що напився, повело тебе, з ким не буває? Заспокой її чимось таким, що вона любить…

– Що ти несеш? Звідки, по-твоєму, я знаю, що вона любить?

– Звідки ти це знаєш, мені невідомо. Але в чому я значно більше впевнена, так це в тому, що я цього знати взагалі не можу.

– Слухай, невже тобі важко це зробити, а? Підійди до неї, почни розмову, жіночу якусь. Дріб’язкову. Про те та про се. Скільки коштує вдягачка в Москві? А в Москві теж так задушливо? П’яте, десяте. І ненав’язливо так запитаєш: «А чому ви така сумна?» І отут вона тобі все викладе. Вам же, бабам, аби тільки кому розповісти! А ти постарайся її правильно настроїти, щоб вона мені більше не дзвонила.

– Ти, виявляється, Серього, геніальний стратег. Як ти при таких здібностях примудряєшся справи в суді вигравати – не розумію, – фиркнула я.

– Яка ж ти… Слухай, адже ми друзі, матінко, давні друзі. Усяке ж було, не сваритися ж нам через це? Якби раптом щось подібне з тобою сталося, то я б для тебе таке обов’язково зробив.

– Невже? Саме таке? Так і хочеться поїхати в Москву, переспати з якимсь провідником, умудритися дати йому свій домашній, Серьоженько, телефон, а потім просити тебе, щоб ти від чоловіка мене відмазував. І на вокзал бобром метнувся. Можу собі уявити, як би ти намагався, турботливий мій.

– Я на коліна стану, хочеш?

– Угу, як же такого не хотіти? Ми, баби, завжди такого хочемо. Тільки не на мої.

…Вона була маленька й худенька, ця Іра. Можна було назвати її витонченою. Я зовсім не так уявляла провідницю, мені чомусь здавалося, що вона повинна бути вульгарною, погано пофарбованою, гладкою блондинкою з голінастими ногами в яскравих тупоносих пантофлях на високій платформі. А в цієї темне волосся зібране назад, якийсь маленький носик, що зовсім загубився на обличчі, і величезні синці під очима. Такі ж, як у мене. «Люди тіні купують, а в нас – своє», – говорила про синці моя бабуся. Ірця взяла передачу, оформила квитанцію, сховала двадцятку в пухку барсетку, яка бульдожою мордою висіла на її тоненькій талії, в’яло відповідала на мої надумані запитання.

– Адже ви – дружина Сергія? – раптом запитала вона.

– Не те, щоб дружина, – чесно відповіла я.

– Зрозуміло. Знаєте, я якось відразу зрозуміла, що ви маєте до нього відношення, ви так мене розглядали. Пильно. Звичайні пасажири на нас уваги не звертають, якщо тільки чай не потрібний, або здача, або кондиціонер не працює. Або от повозитися в купе не хочеться, – вона посміхнулася. – Ви не переживайте. Він так нервувався по телефону, що я все зрозуміла, що ви в нього є, а може, і діти. Шкода, що він одразу про це мені не сказав, я б тоді по-іншому… Та що там казати. Дурня якась. Ви не зліться на нього, він випив тоді, це все по п’яні. Буває таке. Ви тільки не беріть дурного в голову.

Я кивнула. А що мені було робити?

– За передачею вашою хтось підійде, чи це ви так, аби привід був?

– Підійде, – відповіла я.

– Серйозна ви жінка. До побачення! – вона привітно махнула рукою. Як проводжаюча.

Йому я написала СМС: «Не переймайся. Іра тобі дзвонити не буде».

Він, звичайно, відразу взявся мені надзвонювати:

– Привіт! Як усе пройшло? Ну, що там? А яка вона? Симпатична? А що тобі казала? І як? Плакала, кричала? Що там було, розповідай! Давай я до тебе приїду!

– Серього, усе нормально, я тобі написала. Приїжджати до мене не потрібно. Мені емоційно відригнути тобою хочеться, розумієш ти, друже? Усе, бувай, побачимося в суді.

– Привіт, матусю! А я теж їду на конференцію! – пролунав у трубці Сергіїв голос.

– І що, теж до Москви?

– Ага. Давай я за тобою заїду.

– О’кей. Заїдь. Допоможеш подарунки допхати.

Щоразу, коли я чула цей голос, мені хотілося відхльостати його по щоках, дуже важко було з тим бажанням упоратися.

…Минуло більше року, але вона зовсім не змінилася. Стояла біля дверей вагона, нервово перебираючи стрункими ногами: «Пред’являємо квитки, пасажири, паспорти у відкритому вигляді!»

Я стала навшпиньки й пригнула голову Сергія.

– Слухай мене уважно. Зараз ти тишком-нишком звідси йдеш.

– Що таке? Голову відпусти!

– Не перебивай, козел ти блудливий, вона тут.

– Та хто? Можеш говорити нормально?

– Провідниця Іра. Чи ти її побачити хочеш?

– Хто? А, ну так. Московський поїзд… От чорт. Невдача.

– Угу. Саме так. Ти йдеш, відстоюєшся за кіоском до відправлення поїзда, потім підбігаєш до іншого вагона, начебто ти спізнюєшся, давай до сьомого, я тебе всередині зустріну й до цього моменту постараюся щось придумати, щоб поміняти для тебе місце. Зрозумів? Швидко давай, бо вона…

Вона дивилася на нас. Усміхалася. Мені.

– Доброго вечора!

– Доброго.

– У відрядження?

– Угу. Конференція.

– Ви з… колегою в одному купе! Приємної дороги.

Вона дивилася на нього байдуже. Він здавався напруженим.

– Зовсім її не пам’ятаю. А вона нічого. Треба ж такому трапитися, начебто не зі мною було. Тільки не починай знову на мене злитися, мамцю, я все зрозумів, – шепнув він мені. Відвернувся. Дивився у вікно. Червонів. Йому було соромно. А ще я його дратувала.

Я пішла замовляти капучино. Не тому, що хотіла це пити. Мені потрібно було перекинутися з нею словом.

– Іро, хоч ви й назвали мене серйозною жінкою, але й у вас витримка залізна.

Вона дивилася на мене здивовано.

– Слухай, я все розумію, якщо тобі неприємно його бачити, я відправлю його до іншого вагона, це не проблема, наші колеги мають їхати в сусідньому вагоні або через один. Він поміняється з кимось із них місцями.

– Ви про кого? – запитала вона.

Я підвела очі, мовляв, Ірцю, тільки не треба розводити тут фіті-міті.

– Про вашого колегу, я правильно розумію? Але навіщо його кудись відправляти?

Було не схоже, що вона знущається.

– Тому, що це і є Сергій.

Вона зблідла.

– Сергій? Сергій?… Це не той.

– Не той?

– Ні.

– Ти впевнена?

– Повір мені, я його, ну, того Сергія, дуже добре пам’ятаю.

Так урятували мою дружбу. «Когда над планетой этой стелется ночь, и человечество отходит ко сну, она уже на посту, готова людям помочь, и провожает на покой Луну… Какой это кайф, кайф, проводница, проводница, проводница!»

Його телефон їй дав один дотепник. Теж Серьожа. Він потім розповідав про цей «анекдот». Дуже сміявся.

Коли знаєш людину…

Марина відразу вловила: щось відбувається, свого чоловіка вона знала дуже добре. Усі його:

1) звички (ненавиділа, коли він починав видавлювати на її шкірі прищики, хоча багато подружок запевняли, що це турбота і що вона, Марина, щастя свого не розуміє);

2) прийомчики (приміром, знімати окуляри, коли хоче здатися беззахисним, – практично на всіх діяло безвідмовно й майже завжди було брехнею, бо насправді в цей момент він гранично концентрувався);

3) вірші (він легко писав вірші на будь-яку тему і з будь-якого приводу, але були і вже написані – для брюнеток, білявок і шатенок, розфасовані по різних пакетиках, які завжди витягалися, коли він із кимось знайомився);

4) анекдоти (він начебто збирав їх, щоб вчасно використовувати, завжди влучно, завжди вдало, сміялися навіть ті, хто чув ці анекдоти тисячу разів, сміялися не так над анекдотичною ситуацією, як над тим, наскільки він своєчасно ними послуговувався).

Він відчував, коли той чи інший анекдот звучатиме доречніше; він знав, як вдало можна використовувати ту чи іншу людину. Незбагненна чуйка щодо того, що, хто, куди і коли годиться.

Марина знала позитивні й негативні риси його характеру. Все-таки десять років шлюбу. Коли вона розповідала про це в жіночому клубі, хто-небудь обов’язково реагував: «О Господи, люди стільки не живуть! І вже точно не живуть стільки разом!» І уважно розглядав Марину: мовляв, що в ній такого незвичайного, якщо з нею стільки часу не розстається такий приголомшливий чоловік.

Так, майже всі вважали Юрія приголомшливим чоловіком. Не вродливий, але представницький, не сміливий, але цілеспрямований, не надто щедрий, але дуже забезпечений і по-справжньому закоханий у свій бізнес. А хто закоханий хоча б у щось, завжди комусь подобається.

Колись він сказав Марині, що не уявляє, чим вона його буде дивувати, тому гадки не має, як складеться їхнє сімейне життя:

– Не знаю, що ти можеш мені запропонувати такого, щоб я хотів просинатися з тобою день за днем, лягати з тобою ніч за ніччю в одну постіль.

Вона сама не знала дотепер, але тримала, не прив’язуючи, не приковуючи, не задобрюючи. Злилася, часом і ненавиділа, намагаючись щось виправити, але тільки псувала. Його й свої нерви, побут. Але він був із нею, і вона його любила. От! Любила.

Ще був син, але це інша історія, Марина завжди казала подругам:

– Діти – не згущене молоко, коржі не склеюють.

У Юрія були ще дві дочки, залишені там, у якомусь чужому житті, за бортом його з Мариною корабля.

Марина відчула – щось відбувається – наприкінці першого тижня їхньої випадкової відпустки, проведеної в Греції з випадковими людьми. Таке рідко, але буває. Знайомі знайомих, вільний час збігся з вільними фінансами, і ось вони тут, у колисці філософії, у жовтні.

Марину не відразу потягнуло до цієї жінки, але за пару днів вона зрозуміла, що, навіть не розмовляючи з нею, сідає поруч, або стоїть за її спиною, або просто на неї дивиться. Потім вона втямила, що час від часу хтось або щось виштовхує її з їхнього жіночого простору. Потім осягнула, що це він. Юрій. Юрій її сюди й затягнув. Вона розібралася трохи пізніше, що відчула його ауру. І захотіла перебратися під її тент. А там уже була ця жінка. Інга. Ім’я – як назва якогось птаха.

Марина дуже рідко з жінкою спілкувалася, але знала про неї вже дуже багато, тому що Юрій постійно вишукував риси схожості між ними. Від Марини він це не приховував, для нього це було природно – не таїтися! Він звик бути на видноті. Насправді Марині це подобалося, таємні романи він фізіологічно не зміг би завести. Коли хто-небудь натякав їй, що Юра може зраджувати, вона скептично посміхалася: Марина добре знала свого чоловіка.

Інга і Юрій. Юрій та Інга. Таке ж гарне, як у нього, волосся. Гарні зуби. Ямочка на підборідді. Поганий зір. Виразний рот. Тонке почуття гумору. Відмінні пам’ять і голос, вони разом наспівували якісь пісеньки. Схожі лінії долі на долонях, Марина не пам’ятала, щоб він брав Інгу за руку, однак він констатував цей факт із властивою йому легкістю, посміюючись.

Інга була схожа на оперну діву Ганну Нетребко: якесь дивне поєднання м’якості, жіночності й твердості, наполегливості. Марина сказала їй про це, на що Інга повела опадистими плечима, м’яко усміхнулася й твердо сказала, що це дурниця. Марина зовсім не була схожа на Інгу, скоріше повна її протилежність.

Коли Марина зрозуміла, що Юрій розпалюється, дивлячись на Інгу, вона не могла дати тій спокій, сиділа в засідці, як хижачка, і чекала, коли можна буде накинутися. Інга ж безтурботно паслася, мов козуля на узліссі, зрідка піднімаючи підборіддя з Юриною ямочкою.

На свій величезний подив, Марина виявила, що Юрій об’єкту власної пристрасті нецікавий. Інзі подобалося з ним сміятися, щоправда, їй узагалі подобалося сміятися. Вони дійсно були в чомусь схожі, а це завжди зближує людей, хай там що говорять про єдність протилежностей. Але її полум’я було рівним і безтурботним. Натомість він вулканізував.

Марині саме заспокоїтися б, якби вона не так добре знала свого чоловіка. Юра був азартний і наполегливий, він зупинявся тільки тоді, коли йому ставало страшно. Зараз йому страшно не було. Тому Марина залишила тигрячу шкіру в кущах і вирушила пастися поруч з Інгою на підлісся.

З того часу жінки майже увесь час проводили разом, попивали мартіні, обмінювалися думками про відпустку, богів і відпочивальників, розповідями про життя й чоловіків, про синів. Інга мала двох синів, уже досить дорослих. Вона була двічі розлучена, ішла від чоловіків сама.

– Але як ти змогла, як не побоялася? – щоразу запитувала Марина.

– Боялася? Мені навіть на думку не спадало боятися. Було нестерпно далі жити от так, одним деревом, тому ми із синами пускали коріння в іншій землі, іноді – поруч, інколи проростали далі. Але завжди проростали, і я не почувалася засохлою гілкою. І мені здається, що саме це головне. Ніколи не почуватися засохлою гілкою. Я чогось не розумію, чому ти цим так цікавишся, ти що, хочеш піти, але боїшся?

Марина ніколи для себе так прямо питання не ставила. Так, вона боїться. Вона взагалі боягузка. І їй не соромно, це жіночно, так вважають її бабуся, мама й сестра. Жінка повинна здаватися маленькою дівчинкою, беззахисно простягати ледь вологу перелякану долоньку, щоб чоловікові хотілося вести її вперед або назад, ну, куди вже він сам планує рухатися.

– Знаєш, іноді я хочу піти. Тому що не розумію, чому він буває таким жахливим, хоча може бути таким гарним. І я б’юся, б’юся: ну чому все саме так? Гризу нігті, гризу собі мозок, а зрозуміти не можу. Він легко вчиться, хапає все з лету. Але чому він ніколи не вчиться того, чого я хочу його навчити?

– Напевно, тому, що він звик почуватися авторитарним учителем. А авторитарному вчителеві, звичайно, ні до чого прислухатися до учнів, вони самі ловлять кожне його слово. Ти щаслива?

Марина замислилася. Так, мабуть, вона була щаслива.

– Ти любиш його?

Так, Марина його любила.

– Заспокойся. Отже, усе добре, – Інга витягнулася на лежаку. – Любов – це не замилування, це те, що дозволяє нам або не зауважувати, або терпіти недоліки іншої людини. І не намагатися її змінити. І знати-цінувати всі її точки.

– Точки? – перепитала Марина.

– Так. Коли знаєш людину – знаєш її точки. Гарні й погані.

– Які?

– Різні. Марнославство. Совість. Страх. Довірливість. Смішливість. Ледарство…

Літак набирав висоту, Марина дрімала на плечі чоловіка. Інга затрималася в дьюті-фрі, купувала подарунки друзям, тому прийшла мало не останньою на реєстрацію і сиділа десь далеко. Напевно, для когось головне – не почуватися засохлою гілкою, а комусь важливіше пускати листочки, поки пускається, створювати тінь, поки створюється, бути потрібною дереву в будь-якому вигляді. Бути потрібною. Просто любити. І знати-цінувати точки.

Інга сиділа з подругою на кухні. Та, зіщуливши очі, запитала в неї:

– Колися! Ти закохалася в одруженого? Я побачила новий чоловічий парфум у тебе на трюмо. Відкритий. Щораз, коли ти закохуєшся в жонатика, ти купуєш для себе чоловічу туалетну воду. Познайомилася з невідомим нащадком Онассіса ^[5]?

Інга засміялася, ледве не вдавилася копченою оливкою.

– Так, від тебе нічого не сховаєш. Закохалася.

– Ну, і що?

– У нього мудра дружина. І гарна.

– Це втішно чути. Кому потрібні чоловіки від поганих дружин? Розповідай.

– Ти знаєш, нема чого розповідати. Дружина відчула його ставлення до мене раніше, ніж я. Коли мої почуття взагалі ніяк його не стосувалися, обходили, десь витали. І знайшла мою точку.

– Яку цього разу?

– Навіть дві, подруго, навіть дві. Совість і дбайливе ставлення до дружби.

– Інго, коли ти почнеш думати про себе? Знову вкоренилася в іншому місці? Ти вже не людина, ти – цілий ліс!

Інга всміхнулася:

– Ліс, ліс. І, як ліс, дуже тебе прошу, ти ж у нас еколог, прихопи цей парфум, подаруй Женьці. Йому личать такі запахи.

Чи легко бути янголом

Навіть цей перший грудневий сніг, що ліг на соковиту й дурну траву, яка гордовито виставляє свої стебла, не зважаючи на календарну зиму; на цю траву, що схожа на мене, підлітка, який стягує в під’їзді сусіднього будинку вовняні рейтузи з єдиною метою – пробігтися по морозцю до школи в тонких капронових колготках на довгих ногах, – усе це нагадувало мені його улюблену страву – домашній сир із зеленню. Біло-зелена глевка кашка.

Дотепер стискалося серце, і хтозна, від чого більше: чи то через наш із ним розрив, чи від згадки, як місяць тому, на мій день народження, коли в мені все затріпотіло, щойно побачила його ім’я на екрані мобільного телефону, сподівалася, а раптом він вибачиться, а раптом усе налагодиться, почула, що я – цинічна сука, котра зіпсувала все його життя. У мене тремтіли руки, коли я мовчала, і тремтів голос, коли говорила. Тому що вулканізувало серце. Пізніше воно залилося гарячою лавою, запеклося у власній крові, але вулкан усе ще дає про себе знати. Утім, добре, що живий.

Чоловіки звикли давати нам ляпаси. Вони знають, коли краще це зробити. Саме знають, почувати вони не можуть, психологи кажуть, що в них немає інтуїції. Кинуті й ошукані жінки говорять, що в них немає сердець. Вони б’ють нас, коли ми максимально відкриті.

Моя подруга святкувала день народження сина, коли чоловік заявив, що їхній син підозріло блондинистий і явно не його. Він увірвався в день її материнської ніжності та викрутив їй руки, вони довго висіли безпомічними батогами, нездатними захистити ні її, ні сина.

Ще одна моя подруга летіла додому з трьома сумками, щоб порадувати чоловіка в день народження новим наметом, смачною вечерею і ящиком його улюбленого віскі. Він зустрів її теж із сумкою. Він ішов до іншої, і в цій самій сумці потяг розчленований труп своєї дружини. Ніхто не написав про це вбивство.

Моя тітка наближалася до фарватеру свого любовного озера, пливла, замружена, млосна від щастя і тепла, що йде зсередини, коли її коханий викачав усю воду. Ще й досі вона відчуває мул, що забився під нігті, і п’явок, які вгризлися в її серце. Не злічити таких історій.

Коли ми, жінки, максимально відкриті для позитивних емоцій, чоловіки простромлюють нас болем, убивають і роблять нас іншими; можливо, це пов’язано з природою дефлорації: в очікуванні щастя саме ми зазнаємо болю. Саме ми змінюємося тілесно.

Не знаю, навіщо я зараз вийшла на вулицю. Власне, весь місяць жила якимось незрозумілим життям. Я не пам’ятала, що пила. І забувала, що їла. Я не могла згадати, чи курю і взагалі чи маю якісь шкідливі звички. Я не пам’ятала, з ким розмовляла, не знала, хто мені усміхався, тому що ходила з низько опущеною головою, і з асфальту до мене не озвався жоден дитячий малюнок. Зима й сльота, а може, діти просто розучилися малювати, як я розучилася любити себе.

Я відчувала, що небо теж супиться, і не чекала від нього нічого гарного. І не піднімала голови. Здається, моя тітка настійно рекомендувала мені вийти на роботу, але я так довго чекала відпустки, щоб помиритися з чоловіком (адже все до цього йшло!) і цілий місяць святкувати свій день народження кокосовими молоком і маслом! Я не могла допустити, щоб офісне крісло стало переконливим доказом мого фіаско.

Моя близька подруга говорила, що я мушу взяти себе в руки й вирвати з рук свекрухи свого дев’ятирічного сина Микиту, який відпочивав із нею. На це я сказала, що дитині краще бути в обіймах смаглявих і впевнених рук, ніж кволих, блідих і схожих на зів’ялий корінь петрушки.

Собі я нагадувала вуличного ексгібіціоніста: сірий шкіряний плащ до п’ят із високим розрізом позаду, капелюх насунутий на носа. Такі типи зустрічалися в моєму дитинстві, вони радо демонстрували свій пеніс малоліткам, які нічого не розуміли. Мені їх було дуже шкода, одному я простягнула бутерброд, бо голі люди асоціювалися в мене з голодом. А цей не знав, що з ним робити (руки в нього були зайняті – він онанірував) і від розпачу назвав мене сучкою. Відтоді я пригощаю тільки тварин і птахів.

Здається, під плащ я нічого не вдягла. Кожний мій крок, широкий і стрімкий (я не звикла повільно прогулюватися), аж до самого паху оголював ногу в тонких панчохах.

Чомусь подумалося про те, як він буде називати своє нове кохання, пристрасть, дружину? Мене він називав Тамарикс. Причому нарік так до того, як довідався моє ім’я – Тамара. Він побачив мене, схилену над книжкою, у старому ботанічному саду, тонку й зеленооку, з кучерявим попелястим волоссям, відтіненим рожевим заходом, і вимовив:

У мене в руках був томик Єсеніна. У мене в руках, у нього в голові. Він сказав, що я страшенно нагадала йому тамарикс ^[7], його мама вирощувала ці кущі на дачі, називала їх ніжними й сентиментальними драконами. Його мама – художниця, коли їй набридла моя натура, а мені набридло захоплюватися її роботами, вона втратила до мене інтерес. Дракони теж перестають бути казковими, якщо ти впускаєш їх у свій побут. Так, щось трохи більше за кішку чи собаку…

Телефонний дзвінок був не різким і не голосним, здавалося, що він линув із відкритого вікна на першому поверсі. Але була зима, і будинок, довгий, непримітний і похмурий, був віддалений, між ним і мною – широкий палісадник, тому я повернула голову й зрозуміла, що дзвонить міський таксофон. Це було, як у кіно, в японському фільмі жахів, американській містиці або французькій мелодрамі. Я ніколи не чула, щоб ці телефони дзвонили, тому підскочила й зняла слухавку.

– Алло, – видихнула я.

– Так. Ви це не він, зрозуміло, – почула втомлений дівочий голос. Такий втомлений, що хотілося потримати його в долонях-човниках, погойдати.

– Ні. Не він. А повинен був дзвонити він?

– Так. Любомир. А я тримала себе за коліна, сильно тримала, щоб не підійти, якось страшно було, розумієте?

– Розумію.

– Я так боялася, що він не подзвонить. А він подзвонив… І мені ще страшніше стало через те, що він подзвонив. Я якась дурна. Ви… ви його там не бачите? Він невисокий такий, у джинсовому костюмі й кедах.

Я покрутила головою. До рибного магазину, що містився в будинку навпроти, заходила бабуся з малям, більше нікого не було, навіть машини відпирхувалися на сніжно-брудну суміш досить тихо.

– Ні.

– Я так і знала. От, думала, зараз заспокоюся, наберу його, а він ще біля автомата. А тут ви… Мене Леся кличуть, а вас?

– Тамара. Дуже приємно.

– Приємно, напевно. Вибачте за оце моє «напевно». Я завжди якось гублюся, тому що починаю думати: формальність це чи ні, чи щось більше, розумієте? Усе не те говорю. Потім думала, що встигну добігти, я недалеко живу, але якось розгубилася. Наче всі речі від мене повтікали і сховалися.

– Нічого. Думаю, що він вам передзвонить.

Вона розплакалася й поклала слухавку. Я провела рукою по обличчю, на мить здалося, що потрапила під невеликий дощ. Обличчя було сухим і ніби не моїм, я доторкнулася до носа. Родимка була на місці. Я це я.

Я повернулася, щоб іти далі, і раптом за кущами, голими та наїжаченими, побачила Любомира. Він лежав на землі у своєму джинсовому костюмі й камуфляжних кедах. Очі його були заплющені, у руках гілки кущів, начебто він із ними боровся. Хоча я розуміла, що просто хотів утриматися. Я підскочила, присіла навпочіпки, доторкнулася рукою до його носа, відчула слабке тепло. Спиртним від нього не несло.

– Зараз, зараз, тихо, тихо. Не хвилюйся, усе буде добре.

Сил хвилюватися в нього не було, шуміти він теж зі зрозумілих причин не збирався. Найімовірніше, він мене й не чув, це я заспокоювала себе. Щоб не розлементуватися й не втекти. Чергова на телефоні «швидкої допомоги» відгукнулася блискавично. Я продиктувала адресу, і за якийсь час під’їхала бригада. Поки ми чекали, я поклала його голову собі на коліна і змокла, як видра, навіть усередині організму була відсутня сухість, – вода, темна і тривожна, наповнювала мене й розгойдувала. Періодично мене нудило. Пройшов чоловік, два хлопці в шапочках по самісінькі брови, жінка похилого віку з рудим лисим собакою. З іншого такого собаки було зроблено її шапку. Ми з Любомиром їх не зацікавили, таке враження, що вони нас не бачили, ніби ми випали до паралельної реальності, що від сучасного життя відокремлювали оці кущі. Тільки собака повернув до нас свою лису мордочку й підморгнув мені. Напевно, сніг, що посилювався, потрапив йому в око.

– Дівчино, ви з нами їдете? – почула я.

У лікарні на мене навалилося сперте тепло, що відразу викликає отупіння. Схотілося вмитися або знайти автомат із кавою, але я не могла поворухнутися. Любомира потягли санітари, як два білі веселі грифи, перемовляючись і регочучи, а я прилипла до банкетки.

– Ось, – щось тицьнулося гострою кінцівкою, приземляючись мені на коліна. Я глянула на підкидька, це були ключі.

– Розпишися. Це його особисті речі, більше нічого не було, ніяких сумок, гаманців, грошей, паспорта, карток, кілець, ланцюжків і телефону, це щоб потім ти не скиглила, ніби тут злодії сидять. Нам чужого не треба. Ти йому хто?

– Ніхто.

– У якому сенсі?

– У прямому. Я знайшла його в кущах.

– Отакої… Займатися тобі більше нічим, чи що? А мені що тепер робити з цим грьобаним ключем? Давай сюди!

Вона репетувала, ця маленька жінка в жовтуватій одежі зачуханого янгола. Востаннє так азартно на мене гарчав мій чоловік.

– Перепрошую, а де мені можна почекати лікаря?

– У відділенні, де ж іще? У нас тут не курорт, щоб тебе клоуни розважали й шампанське підносили.

Я подумала, що в мені замало мазохізму, аби я використовувала його запаси, тому встала, кивнула – навіть не їй, а незрозуміло кому – і пішла.

Відділення я знайшла самостійно. І навіть примудрилася просушити свої чоботи, приставивши їх до батареї. Ноги в бахілах були дуже смішні: два дитячі сині човни, два голуби в сміттєвих пакетах, дві гуски в чепчиках. Каву я теж знайшла. І навіть полюбила цей маршрут – до кавового автомата. Єдине, що мене відволікало. Я тримала в руках порожній картонний келишок, коли до мене підійшов лікар.

– Ви, я так розумію, родичка хворого? Дружина, сестра?

– Ні, здрастуйте, як він?

– А хто? Здрастуйте. Він у реанімації, інсульт, вчасно нас викликали. Не переживайте, думаю, що все налагодиться, організм сильний, молодий.

– Я – Тамара. Не дружина й не сестра. Ні йому, ні взагалі.

– Зрозуміло. З ним ходите парою?

– Ні. Я знайшла його в кущах. Випадково. Говорила по телефону і знайшла.

Я фиркнула.

– Що таке?

– Знайшла в кущах. Як кошеня чи паспорт. Паскудно якось.

– У наших кущах, Тамаро, і не таке можна знайти. Родичів ви його не знаєте, це недобре. Звичайно, усе це лірика, але хлопцеві потрібні ліки й догляд.

Він уважно подивився на мене.

– Я знаю, що його кличуть Любомир. І що сьогодні його дзвінка дуже чекала одна дівчина.

– Для людини, яка знайшла розбитого інсультом у кущах, ви знаєте дуже багато.

– Так. Я завтра обов’язково прийду, інакше буде якось не по-людськи.

Оскільки я на нього дивилася, видно, з якимось викликом чи очікуванням, він сказав нахабно й іронічно:

– Ну, що ви. Дуже навіть по-людськи. Розвернутися й піти, адже це не ваша проблема, правильно?

– А чому ви дозволяєте собі так зі мною розмовляти?

– Вибачте мені.

Він якось так це чесно сказав, що я відірвала своє тіло від жахливо незручного стільця і попросила список того, що буде необхідно хворому найближчим часом.

– Давайте пройдемо до мого кабінету, пані Янголе. Я вам усе напишу.

І він справді все написав своїм дивним лікарським почерком, так само важким для сприйняття, як сучасна лікарська ковбаса.

– Розберетеся? – запитав іронічно.

– Звичайно. Дрібниці. Спасибі, пане Демиденко А. Г.

Це я встигла прочитати на табличці, прибитій до дверей його кабінету.

– Артем Гаврилович.

– Правда? А я вже подумала – архангел Гавриїл.

Він усміхнувся.

– Завтра йому можна буде тільки мінеральну воду без газу, ось, я вам написав. Розмовляти поки що він, на жаль, не зможе. А от ви можете з ним поговорити.

– Про що?

– Байдуже, нічого особливого. Ласкаві, заспокійливі слова. Ви коли-небудь когось жаліли?

– Так. Себе, наприклад. Підходить?

– Чудово. Щось собі говорили?

– Угу. Дурепа та істеричка, якого біса ти так поводишся?

– Гмм… Ну, загалом, і це теж цілком підійде. Головне – інтонація, от як говориш із собаками: ніжним голосом шепочеш якусь дурницю, і пес щасливий. Позитивні емоції потрібні, розумієте? Щоб організм розслабився, зрозумів, що він не кинутий і йому потрібно спрямувати всі сили на відновлення.

– Так. Спасибі.

Цієї ночі я вперше за кілька місяців спала так міцно, що ледь відреагувала на ранковий дзвінок будильника. Такий собі кинутий на зручний матрац організм.

Звісно, я не говорила Любомирові, що він дурепа та істеричка. Я змочувала йому губи, він перебував у замутненому стані, приходив до тями, відкривав очі й вивчав ними стелю, знову засинав, молоденька сестра сказала, що це абсолютно нормально. Білий поділ її халата раз у раз торкався мене, як хвіст великої кішки.

– Вибачте, а я можу поговорити з Артемом Гавриловичем?

– Завтра він буде. Сьогодні відсипається після доби. Хочете, можна поговорити з Андрієм Павловичем, якщо він не на операції. Подивитися?

– Ні, спасибі.

Я дала сестрі грошей і сказала, що повернуся завтра. Потім подумала, що можу постаратися і знайти Лесю. На телефонній станції до мене поставилися з розумінням і навіть пару разів сплеснули руками – жіноче населення країни, незважаючи на свою шкідливість, обожнює подібні історії. Та і я намагалася бути душкою-простушкою, а не такою затиснутою й зарозумілою, як зазвичай буває, коли ти виставляєш величезний рахунок світові й водночас ховаєшся від нього, як від кредиторів. У мене вийшло, і я навіть отримала від такої себе задоволення. Після заповнення формулярів і написання заяви у мене в руках опинилася роздруківка номерів, на які (і з яких, були й такі) дзвонили з таксофону, який мене цікавив. Лесю я знайшла на диво швидко, уперше у житті скориставшись піратським диском «Телефонна база Києва», купленим колись чоловіком на книжковій Петрівці.

Знайшла я її о Й одразу впізнала з голосу.

– Лесю, це Тамара. Ви мене пам’ятаєте?

– Так! Ви його знайшли? Ні, не так. Він знайшов вас? Ви просто чесно скажіть, я місця собі не знаходжу! Він мовчить, удома його немає, і я подумала, що ви, напевно, не випадково й не випадкова і що ви мені тоді подзвонили для того, аби сказати, що він мене кинув. Ну, а потім мене пожаліли.

І я почала одночасно заперечувати, пояснювати й заспокоювати. І почула:

– Йой, я нічого не можу зрозуміти. А можна я до вас приїду? У мене є горобинівка. Смачна така, густа. Після неї пісні складати хочеться. Сумні.

І я, та, у котрої в квартирі не були навіть близькі приятельки й колеги, спокійно назвала свою адресу, код на дверях під’їзду і поверх.

Ми просиділи й проговорили всю ніч. Ніч довжиною у два наші життя, коли, відкритий, мов космос, падаєш разом із зірками, злітаєш разом із ракетами. І плакали, і сміялися, випили спочатку горобинівку, яку вона принесла, потім віскі, що слухняно чекав мого чоловіка, а дочекався Лесю. «Так у житті буває, дідусю», – постгоробинно сказала я пляшці, витягаючи її з бару. Випили чай, каву, з’їли принесені Лесею груші та знайдену в мене коробку цукерок, більше їжі, як виявилося, не було. І склали пісню. Шкода, що ми її не записали, бо вранці пам’ятали різні перші рядки і більше нічого. У мене пісня починалася: «Життя в цілому зле, товариші, але…» А в Лесі: «Дива бувають білі, як Бог». Як на мене, це дві різні пісні, хоча може бути й одна.

А потім ми поїхали до лікарні. І Любомир її впізнав. І навіть видихнув за три заходи: «Ле-ссі-а». Боязко та якось неправильно. І зачудувався, і ми зачудувалися, як матері, що почули «Ма-ам-ам», інтуїтивно зрозумівши, що тебе вперше назвали мамою. І їй не потрібно було нічого йому казати, щоб викликати позитивні емоції, досить було взяти за руку, і його «ялинка» запалилася. Очі припинили гуляти стелею, у них повернувся зміст, колір і життя. А я плакала, як стара діва під час перегляду сентиментального фільму, де невродливій і не дуже молодій жінці пощастило знайти своє трепетне кохання.

– Тамаро, а ви знаєте, що значить ваше ім’я? – почула я голос архангела Гавриїла.

– Знаю. Смоківниця. А вам це навіщо, Артеме Гавриловичу?

– А я складаю календар ангельських імен, знаєте. Жартую. Не мені це потрібно, а їм. Побачите, захочуть назвати вашим ім’ям свою дочку. Два сентиментальні бевзня. Могли б Ангеліною, але ж ви у нас не безіменний янгол.

Леська подзвонила 31 грудня рано-вранці.

– Тамаро-примаро, а ти як плануєш Новий рік зустрічати?

– Прекрасне запитання для сьомої ранку. Добре, що я тиждень на нього відповідаю, встигла підготуватися. Спати буду.

– А приїдь краще до нас!

– До вас – це до лікарні?

– Ну, так. Любка ще не виписали. Тільки не кидайся в мене своїми «ні», «нізащо», – ми так раді будемо тебе бачити! Не хочеш радіти сама – зроби так, щоб раділи інші.

І я подумала: а чому ні? Завжди можна знайти тисячі «ні». І тисячі «так». У нас повно їх у голові, як конфетті у кишенях масовика-витівника. Сьогодні я витягла «так». Микиту чоловік відвіз у Фінляндію. «Тільки там живе правильний Дід Мороз!»

Найбільше їх насмішив мій сніговик. Він робиться просто, аж дивно, як наші діти вчать нас нового або добре забутого старого, від чого ти відразливо тремтів на шкільних уроках домознавства. Беремо нежирний домашній сир, додаємо туди вершкове масло, дроблені фісташки, здрібнений кріп, сіль, усе ретельно перемішуємо, ліпимо три кульки, а з них уже навіть бовдур зліпить сніговика. Циліндр – чорна оливка. Запашний перець-горошок – очі, шматочок перцю чилі – рот, і звичний ніс із морквини. Можна робити й солодкий варіант, додаючи цукрову пудру й кокосову стружку.

– Як ми його назвемо? Я не можу його їсти. Він такий важливий і милий. Тамарко, може, він несмачний? – заходився сміхом Любомир.

– Давайте Артемом Гавриловичем?

– Чому?

У мене від сміху сльозилися очі.

– Фігура схожа?

– Фігури немає. Хоча – незрозуміло, що там у нього під халатом. Але очі – чорні, циганські такі, жагучі, як перець, хіба ні? – Леська була невгамовна.

– Дуже смішно, – архангел Гавриїл власною персоною з’явився у дверях із келихом безалкогольного шампанського. Бач, який правильний, на чергуванні навіть у свято не п’є.

– Зайшов розділити з хворими й проводжаючими…

У нас знову стався напад сміху.

– …напади веселощів, – закінчив він свою промову.

У телевізорі був вимкнений звук, але Любомир уловив картинку і став диригувати слабкими поки ще руками, щоб ми розібрали пластикові келихи.

Ми досить злагоджено проспівали гімн і почаркувалися.

– Кажуть, із ким зустрінеш Новий рік, з тим його й проведеш! – усміхнулася Любомирові Леся.

– Так. Але краще не тут, правда? – зі сміхом відгукнувся він.

Артем дивився мені в очі. Він нічого не говорив, не брав мене за руку, просто усміхався самими очима, і я відчула, як струм проходить через мої п’яти, запаковані в смішні бахіли, через пах, живіт, оперізує серце й влітає в голову якимось неймовірним феєрверком, і зараз усі побачать цей радісний салют. Моя «ялинка» теж запалилася!

Березневі лілії

Мені ніколи не подобалися лілії, одного разу навіть знепритомніла, надихавшись їхнього вкрадливого й липкого, як омана, запаху. Якби Льошка не навчив мене любити ці квіти, я б ніколи не звернула уваги на цю листівку, яка, мов перший пролісок, нібито виростала з березневого снігу, що майже розтанув. Я побачила зображення лілій, тому нахилилася й витягла листівку зі снігу.

Справжня картонна листівка (як давно я не тримала такої в руках!) із зображенням однієї великої лілії. Я вдихнула запах – ні, пахнуло не ліліями, а типографською фарбою, чорнилом, що розпливлося. Ці запахи повернули мене в мої дванадцять років, коли найкращим подарунком були листівки батька й бабусі, які жили вдалині від мого дитинства…

Сніг шкодливим щеням вилизав текст і координати відправника, залишивши тільки адресу одержувача й початок звертання: «Дорога, люба моя дівчинко! Нехай у нас із тобою забрали Інтернет, але не звичайну пошту, а ще є повітряні змії й голуби…» Сніг перетворив написане на голуба або повітряного синього змія, інші букви сховалися в пташиних крилах або зміїних хвостиках.

Кумедна заголовна літера «Д», схожа на недомальований скрипковий ключ. Я подумала, що не пам’ятаю свій почерк, тому що забула, як це – писати щось інше, крім цифр і списку продуктів. Зараз я пишу кривульками, гірше за першокласника. Моя перша вчителька вичитувала нам за кожну нерівність, ляпку й недбалість, вона вважала, що рівний почерк, як і рівна спина, обов’язкові для кожної вихованої дівчини. Мені сильно від неї перепадало, мене переучували писати правою рукою, я була шульгою. У першому класі думала, що «яккуркалапою» – це якась французька лайка для шульг-нездар. І досі так думаю.

Я обтрусила з листівки сніжні крихти й поклала знахідку в сумку. Не знаю, навіщо я зробила це.

Чомусь схотілося віднести її адресатові, вкинути в поштову скриньку, а ще краще передати з рук до рук. Незрозуміло, як листівка опинилася тут, у снігу: адресант передумав відправляти чи одержувач вирішив її позбутися? Чи все це справа випадку? Мені стало сумно. Листівка була схожа навіть не на викинуту іграшку, а на виставлене за двері кошеня.

Я витягла її із сумки, замислено покрутила в руках. Адреса не здавалася мені знайомою, але я знала цей район, неподалік жили мої друзі, і це було неблизько від місця знаходження листівки з лілією. Я вирішила віднести її після роботи, куди майже спізнювалася (що було неприпустимо). Утім, офіс буквально за сто метрів…

Сьогодні сьоме березня, у нашім офісі такі дні вважаються священними. Ми вчора пішли додому майже опівночі, прикрашали приймальню й кабінети, розставляли квіти. Займалися цим три жінки: я, наша секретарка Аня і Катя, керівник відділу реклами. Наша керівниця Аліна не довіряла ентузіазму чоловіків (їх у нас четверо, включно з охоронцем), – усім повинні були займатися професіонали, тобто ми.

Аліна вважала, що свята слід відзначати в робочому колективі, а не вдома, де вони фальшиві й нікому не потрібні, невеселі й формальні. Багато хто з нас думав інакше, але з Аліною ніхто не сперечався. Вона, звісно, не цунамі, але зустрічається частіше й наслідки можуть бути для нас найнеприємнішими, а часом і руйнівними.

Понад рік тому Аліну кинув чоловік. Вона залишилася одна з чотирнадцятилітньою донькою. Мати-одиначка. Усіх матерів, що живуть у шлюбі, вона вважала непереконливими матерями. Усіх незаміжніх і бездітних – непереконливими одинаками. Мірилом справжності була тільки вона. Колектив у нас переважно жіночий, тому кожна з нас на певному етапі заслуговувала на статус повіреної в сімейні справи Аліни.

Ми знали, що вони з колишнім чоловіком практично тезки – його кличуть Аліком. Він – страшна людина. Потріпав усе, що міг: нерви Аліни, почуття їхньої дочки, фінанси Аліниного батька. До всього він ставився недбало, як до власних джинсів, в одній і тій самій парі яких бігав на презентації, порався в гаражі й валявся на свіжому простирадлі подружнього ліжка.

Алік по-свинськи ставиться до Аліни й до дочки. Не хоче бачити малу, змушує її страждати. «А, між іншим, я народила від нього, хоча були інші варіанти, безліч!» – повторювала Аліна. Якщо існує чиста ненависть, це була саме вона. Нічим не замутнена.

– Думайте, коли йдете заміж. Думайте, коли зближаєтеся з кимось. Двічі думайте, коли зберетеся вагітніти. Не вмикайте почуття, вони тут тільки заважають, це один із важливих бізнес-проектів. У вас має бути ввімкнута тільки голова, щоб ніяке серце не відсмоктувало енергію. Не повторюйте моїх помилок, – менторським тоном говорила Аліна.

Аліка ми ніколи не бачили, утім, як і дочку Аліни. «Не слід приносити на роботу родичів». Ми знали, що Аліна скептично ставиться до фотографій рідних на наших робочих столах, тому світлин не ставили, дехто зберігав пару знімків у надрах своїх комп’ютерів…

Телефон на секунду прикинувся цикадою, я побачила СМСку від Льошки, він запитував, чи побачимося ми сьогодні, а якщо ні, коли йому підійти завтра. Льошка був надзвичайно делікатним. Ми якось відразу зблизилися, а потім пробували віддалятися один від одного, щоб зблизитися ще більше. Напевно, я кохала по-справжньому.

Я написала, що сьогодні в нас офісне свято, а потім мені потрібно вирушити за однією адресою, передати листівку, тож краще зустрітися вже у святі. (Це були наші кодові слова. «Ми зустрічаємося у святі», – сказав Льошка, коли ми познайомилися на якійсь різдвяній вечірці, куди мене занесли чорти в особі моєї подруги Катюші.) Льошка відповів смайликом.

В офісі святкування йшло своєю чергою, мені дуже хотілося піти (ще більше мені кортіло звільнитися), проте Аліна такого не вибачала. За столом панували натужні жарти, компліменти, що здавалися пихатими тропічними квітами, тости. Аліна в червоній сукні мала чудовий вигляд. Співробітниці намагалися виглядати одночасно й ошатно, і скромно. Про це ніколи не говорилося, але ми знали, що в нашім офісі діє правило нареченої на весіллі: ніхто не може бути більш привабливим, ніж вона. Водночас ми мали виглядати святково, символізувати радість і єднання.

Іноді мені ставало дуже смутно й огидно витрачати на це своє життя. На банальності й умовності, пристосуванство. Але скандали я не любила ще більше. Катюша називала мене типовою конформісткою, на відміну від мене, вона завжди виділялася в будь-якому колективі, і не відзначити її було неможливо. Колюча акація помітна навіть серед не менш колючих троянд.

Нарешті Аліна, випустивши черги жартів про невдячних чоловіків, які з кожним роком свого дорослішання втрачають не тільки волосся й потенцію, а й совість, сказала, що всі можуть розходитися по домівках, а їй ще потрібно посидіти, подумати, попрацювати. Усі були навчені й не раз провчені, тому ніхто не повівся на її люб’язність, однак народ заметушився. Почали збирати зі столу, хтось вмикав комп’ютери, лаштуючись думати разом з Аліною. Я тихесенько збиралася, нібито за компанію з брудним посудом. У непомітності однозначно є свої переваги.

Поштова скринька листівкової адреси нагадала мені прірву. Вона виявився відкритою й здавалася темною, глибокою й навіть небезпечною. Моя рука, що намацала в сумці листівку, заспокійливо погладила її. Як нерозумно. Я подивилася на годинник, була , ще не дуже пізно. Тому я вирішила піднятися й подзвонити.

Я трохи розгубилася, коли двері відчинилися і я побачила дівчинку-підлітка.

– Ви продаєте косметику? – якось незрозуміло радісно запитала вона.

Я не знала, що відповісти, стояла й крутила в руках досить об’ємисту сумку.

– Не соромтеся, проходьте! Мені дуже нудно, зараз ми все розглянемо! У мене є гроші! – дівчинка запросила мене ввійти.

Я пройшла до кімнати, де був накритий стіл, пахло кавою, яблучною свіжістю, кексами й горіхами. Дійсно, на столі стояв кавник, вазочки з нарізаними яблуками, горіхами; на гарній таці гіркою викладено крихітні кекси.

– А чому ти відкрила двері незнайомій людині? Уже пізно, – запитала я.

– Я думала, що це мама. Коли вона випиває, то забуває, куди поклала ключі. – Дівчинка заливисто засміялася. Я недовірливо подивилася на неї: ні кімната, ні вона не виказували приналежності алкоголікам. Не відчувалося занедбаності й захаращеності.

– Я сміюся, тому що мама – дуже постійна у своїх звичках людина, вона ніколи не кладе ключі в якесь інше місце. І ніколи їх не забуває. Вони завжди у внутрішній кишені її сумки. Але вона щораз, коли вип’є, думає, що залишила їх десь або поклала в інше місце. Дивно, правда?

Я знизала плечима.

– Пригощайтеся яблуком, воно таке прозоре, що крізь нього можна побачити всі свої мрії.

Я потягнулася до яблука. Дівчинка перехопила мою руку.

– Який у вас годинник…

Я подивилася на свій годинник (його мені подарував Льошка) – овальний на сріблястому браслетику, прикрашеному ліліями. Незрозуміло чому я зняла його, передала дівчинці:

– Можеш приміряти.

Вона замотала головою.

– Ні, ні, спасибі.

– Чому?

– А я тоді втечу й сховаюся, щоб вам його не віддавати. Мене Лілею кличуть, а вас?

– Оля.

Дівчинка знову заливисто розсміялася.

– Ми як подружки з дитячих віршиків. Ліля і Оля.

Я усміхнулася. І тут зрозуміла, що листівка з лілією, мабуть, призначена їй, і полізла в сумку.

– Слухай, у мене дещо для тебе є.

– Ага, я так і знала. Косметика! Витягайте! – вона усміхнулася.

Я витягла листівку.

– Здається, це твоє. Для тебе. Я знайшла біля свого офісу, це на Воздвиженці, ти її загубила?

Вона вихопила з моїх рук листівку жадібно, так само вихоплював горіх або насіннячко папуга Катюші. І точно так затискав у лапках, як вона в руці, і тільки потім розправляв і розглядав, низько нахиливши голову. Відірвавшись від листівки, повернулася до мене.

– Це писав тато. Де, де ви це знайшли? Можете сказати точну адресу?

Я все розповіла.

– Значить, це мама. Усе зрозуміло. Взяла й викинула її. І мені не показала.

– Чому ти так думаєш? Це серйозне обвинувачення.

– А мама не розмінювалася б на несерйозні злочини.

– Ти мене лякаєш, говориш, як утомлена від життя, навчена досвідом жінка.

– Життя таке. Тут усе просто насправді. Ви знайшли листівку поруч із будинком, де знаходиться офіс мами. Вона там практично живе. Мені туди приходити забороняється, тато туди теж не ходить. Не слід приносити родичів на роботу.

Я сіпнулася, коли почула цю фразу.

– Чекай, твою маму кличуть Аліною?

– Ага. От треба ж, мене ніхто ніколи не вгадує з перших слів. У мені мало індивідуальності. Так вона каже. У тата її взагалі немає. Мужики всі, як фабричні стільці. Ви знаєте, вона забороняє нам бачитися. Читає наше листування в комп’ютері, заблокувала вхід на поштові сервери, видалила скайп. Я плакала, плакала. А потім зрозуміла, що потрібно шукати вихід, написала татові справжнього листа. Стільки помилок, жах! На пальцях немає кнопки «delete». І думала: ну чому він не відповідає? Може, образився або вона зовсім його знищила? А він відповів…

– Тебе не вгадують, тому що ти не змушуєш себе вчити й декламувати перед всім класом, – тихо сказала я.

Якось дивно було ось так познайомитися з дочкою Аліни й зрозуміти, що Алік – не така вже бездушна істота. Фабричний стілець в одній парі джинсів. Жахливо хотілося пригорнути її до себе, погладити по голові, і я відчувала, що їй би теж хотілося, але вона закомизиться і не дасть мені зробити цього. Зарано. Я взяла ще одну половинку яблука.

– Ти вже йдеш? – запитала вона, легко й невимушено переходячи на «ти», як це виходить тільки в дітей.

– Побути з тобою?

– Ні, уже пізно. Тебе чекають, напевно.

– Мене будуть чекати завтра, і я теж буду чекати. Слухай, – несподівано сказала я. – А що ти завтра робиш? Може, прийдеш до мене в гості, зателефонуєш від мене батькові, відзначимо свято.

– Мама не відзначає свята.

– Я знаю.

– Я теж не вмію відзначати свята. Ага. І буду тобі заважати.

– Ні, не будеш.

Ми обмінялися телефонними номерами. Вона заворушила губами.

– Що-що ти говориш?

– Запам’ятовую номер телефону. Я не запам’ятала номер телефону тата, мама його стерла, а йому заборонила мені дзвонити. Він її слухається, вона гірша за Цербера. От тепер хочу запам’ятати твій номер телефону. Щоб декламувати перед усім класом. Бувай, – вона всміхнулася й поцілувала мене в щоку. Ми були практично одного зросту.

– До завтра.

У ліфті я майже переконала себе в тому, що роблю все це не на зло Аліні, а заради Лілі, моєї нової знайомої. Хоча якесь неприємне відчуття, як стругачка олівець, загострювало мою увагу на тому, що я роблю це зі шкідливості. Я помотала головою. Ні… Ні. Ні!

У дверях стирчав букет. Лілія та дрібні троянди. Виходить, Льошка все-таки приходив. Я усміхнулася: таки ж приємно почуватися щасливою й потрібною. З букета випала записочка, я нахилилася й підняла її. Дивно, він ніколи мені нічого не писав, окрім СМС і мейлів.

«Олько! Дорога моя дівчинко! Ммм. Люблю. До завтра!» Я засміялася. І раптом зрозуміла, напевно, усе-таки кілька разів з’їхавши, як із гірки, із заголовних літер «Д», так схожих на недомальований скрипковий ключ, що мій Льошка і є Алік. Чоловік Аліни й батько Лілі. Усе збігалося: і лілії, і скрипковий ключ літери «Д»…

Я ніколи не ділилася з ним офісними плітками, так, час від часу розповідала, що мені набридло займатися тим, чим я займаюся, хочеться просто малювати, а не бути дизайнером. Часом я жалілася на характер Аліни, не називаючи ім’я. Мені її імені вистачало на роботі. Льошка розповідав про те, що був одружений і дуже сумує за донькою, але я не витрушувала з нього подробиці, як абрикоси з дерева, тому що відчувала, що вони (або він) ще не дозріли.

«Завтра ми всі зустрінемося у святі», – подумала я й не кинулася йому дзвонити. Замість цього я відправила дві СМС однакового змісту: «Дуже чекаю тебе завтра!» Усміхнулася й відразу заснула.

Льошка увірвався, як завжди, з оберемком лілій і в гарному настрої. Запитав, коли підійде Катька, буде вона одна чи з «кимось, із ким можна розділити сувору долю віскі»? Я повідомила, що Катька підійде ближче до вечора. Льошка сказав, що тоді ми будемо дивитися «найшмаркливіший фільм Джармуша» – «Зламані квіти», об’їдатися шоколадом, заливатися сміхом і вином, тобто радіти життю.

Це був прекрасний план, але я нервувалася, що Ліля не прийде, навіть страшно було писати їй чергове СМС, так не хотілося отримати «ні», краще сподіватися. Напевно, мій нервовий стан став дуже помітним. Льошка завалив мене на диван, натиснув «Паузу» на пульті, притис до подушок і суворо запитав:

– Чому ти нервуєшся?

Я винувато всміхнулася.

– Ти так нервуєшся, начебто хочеш повідомити мені щось важливе й не знаєш, як я це сприйму. Олько. Олько, ти чекаєш дитину?

Я пирснула.

Дуже хотілося відповісти: «Так. Твою!» Але це було б занадто. Добре, що пролунав дзвінок у двері, я кинулася відкривати й повернулася з Лілею. До ніг Льошки покотилися прозорі яблука.

– Лілька! Мої улюблені яблука мрії.

– Татко!! Мої улюблені квіти! – Лілька кивнула в бік букета білих лілій і кинулася в обійми Льошки.

– Лілька і Льошка – мої улюблені люди, – прошепотіла я. Хотілося плакати й сміятися. Як же це було прекрасно. Вони здалися мені такими схожими: відкриті, добрі й довірливі, дві фігурки одного пам’ятника…

«Зламані квіти» були відкладені на потім, ми сиділи й ділилися нашим зламаним минулим. Ми перебували у святі, може, тому все сприймалося легше, ми не сумували, а сміялися, обмінюючись новинами. Льошка жартував і піддражнював то мене, то Лільку, це була правильна тактика, ніщо інше не могло б консолідувати нас так швидко, тільки любов до нього (яка могла б і розділити) та бажання захищати одне одного від його жартівливих атак.

– Я знаю. Тепер усе буде чудово! – сказала Ліля. Вона обійняла Льошку і з теплом подивилася на мене.

Я потягнулася за мобільним.

– Ти чого?

– Я дзвоню Аліні.

– Не треба! Не кажи їй!

– Олько, але навіщо? Вона свята не відзначає, а нам нащо псувати наше?

– Ну, по-перше, брехати ми не будемо. Досить. По-друге, мені потрібно сказати, що я звільняюся, а по-третє…

– Що? – відгукнулися вони злагодженим дуетом.

– Привітати її з Восьмим березня! Сьогодні все-таки свято!

Ми перезирнулися й розсміялися.

Випадкова дружка

Телефон настирливо дзвонив, і я, напівсонна, розшукуючи апарат, натикалася на різні предмети, мов сліпак. Етажерка заїхала мені в плече, комп’ютерний стіл довбонув по нозі. Наштовхнулася й на зібрану сумку Арсенія, мого п’ятирічного сина. Ледь утрималася на ногах. Сумка вибивала мене з колії.

Ця сумка стояла завжди на одному місці. Набір речей, які вона вміщала, теж був практично незмінний. Цим вона нагадала мені горезвісний кошик підозрюваного, який із дня на день очікує, що за ним прийдуть і заберуть. Мій син теж чекав. Свого недільного тата. Він підозрювався в любові до батька. Або батько підозрювався в любові до Арсенія. Я вже давно в цьому не підозрювалася. Здається, ніким.

Телефон знайшовся. Дзвонив мій адвокат, нетерплячий Михайло Абрамович.

– Нарешті ви взяли слухавку, я хвилювався. Юлю, післязавтра судове засідання, мені сьогодні доповіли, що ваш чоловік узяв у ваших сусідів свідчення, мовляв, ви п’єте, підкидаєте їм дитину, вчиняєте дебоші й приводите, перепрошую, сторонніх чоловіків.

– Дуже цікаво. А якби я приводила не сторонніх, це розглядалося б судом на мою користь? – відреагувала я, ознайомившись із версією свого бурхливого життя.

– Еге ж, Юленько, іронія – це гарний метод захисту, але, на жаль, зовсім марний для суду. Я б вас попросив, Юленько, щоб і ви поговорили з кимось із сусідів, нехай і в нас буде якийсь папір, де б усе це заперечувалося. Ви мене розумієте?

Я сказала, що цілком розумію і завтра зайду до сусідки Зінаїди Миколаївни та поспілкуюся з нею.

Суд тривав уже півроку. Це був дивний період мого життя, яке фактично не дуже змінилося, але при цьому зовсім поіншало. Я винаймала помешкання, тому що мою колишню квартиру, що перетворилася на нашу з Юрою, а тепер мала багато шансів перетворитися на його, постійно оцінювали, вираховували, порівнювали з тим, що було. Арсеній сумував за своєю кімнатою, за своїм батьком і за мною колишньою теж. У тім житті я рідше з ним гралася й спілкувалася, ніж зараз, але виявилося, що мою тодішню присутність він відчував гостріше. Начебто мене хтось затирав ластиком.

Юра хотів забрати в мене сина. Така проста фраза, але я ніколи не думала, що вона перетворить моє життя на чуже, а мене – на іншу жінку, у якої постійно відчувається пульс і тремтіння в животі, у районі пупка. Юра був ідеальним чоловіком. Він не волочився за спідницями й штанями, не курив, пив лише по великих святах і винятково гарне вино, завжди піклувався про мене, ми разом відпочивали, приймали рішення, виховували Арсенія. Юрій начебто не брехав (хіба що у дрібницях). Заробляв гарні гроші. Не скнарував. Не підвищував на нас із сином голосу. Терпляче ставився до моєї матері, навіть поважав її, хоча раз у раз підштрикував, але я це навіть схвалювала.

І мені дотепер було соромно, що я захотіла розлучитися. Ця провина щодня підточувала мене, і я помітно зменшувалася в розмірах.

Ні, я не йшла до іншого чоловіка, це було б складно зробити, бо його просто не існувало. Юра не зробив мене нещасною, навпаки, я не мала на що скаржитися. Він згладжував усі кути, вирівнював усі стіни нашого шлюбу. Він трудився, а я залишалася білоручкою.

Але з кожним днем я розуміла все ясніше, що мій життєвий ліфт іде тим самим маршрутом, з восьмого на перший поверх, з першого на восьмий, і немає жодної ймовірності, що він зупиниться на якомусь іншому поверсі, зате є вірогідність, що він може застрягнути. Ця думка мене нестямно лякала, у мене починалася родинно-ліфтова клаустрофобія. Хотілося сильно замружити очі, закрити вуха, присісти, щосили стримуючи своє тремтіння щільно притиснутими до тіла ліктями.

– Ти так проткнеш собі серце. Власним ліктем проткнеш. Юлю, припини дуріти. Якого дідька тобі потрібно? Чого тобі не вистачає? – нахраписто зверталася до мене мати, яка жагуче не бажала мого розлучення, так само, як свого часу й цього шлюбу. Вона чудово вміла штрикатися словами, і якби мені не вдалося проткнути собі серце власним ліктем, на неї в цьому сенсі завжди можна було розраховувати.

Узагалі вся ця ситуація демонструвала те, що розумію себе тільки я. Мама забула, що вона колись була матусею, і сприймалася тепер тільки як мати караюча, спрямовуюча, нещадна. Моя подруга Ольга, яка не мала дітей і тепер уже принципово не одружувалася, закочувала очі й повторювала, щоб я отямилася. Подумала про себе, про дитину, про чоловіка, про квартиру врешті-решт!

По суті, більше поговорити не було з ким. Такої самотності й нерозуміння я не відчувала навіть у дитинстві. Коли мати кидала мені в обличчя «негідниця» і не розмовляла тиждень, поруч завжди було слоненя психоделічного зеленого кольору, що спокійно вислуховувало всі мої жалощі і витирало сльози пухнастим хоботом. Дорослі жінки не розмовляють з іграшковими слоненятами, бо ті розучилися їх розуміти. І по заслузі. Адже скільки можна?

Зінаїда Миколаївна, моя сусідка, намагалася не пхати носа до чужих справ, і мені імпонувало таке поводження. Але зараз необхідно було її втручання, я збиралася до неї в гості, придумуючи, чим би влестити стриману жінку похилого віку. Було соромно, та й не вміла я улещувати, але, крім мене, цим ніхто не займеться. Зінаїда любила читати, тому я вирушила до книгарні, розташованої неподалік від моєї колишньої квартири.

Я вовтузилася поруч із полицею, де в реверансах і листівко-опереткових позах застигли героїні Джейн Остін.

– Тобі допомогти? – почула я голос і озирнулася на нього. Поруч стояла продавчиня. Формена камізелька, доброзичливий вираз обличчя, гарна, лукаво-шахраювата усмішка. Востаннє на «ти» представники сфери послуг зверталися до мене, коли я була школяркою, не рахуючи кількох маргінальних персон, у яких я зареклася купувати фрукти на нашому базарі.

– Перепрошую, це ви мені?

– Бачу, що ти мене не впізнала, Юлю.

Продавчиня всміхнулася ще лукавіше, задерикувато труснула головою. Дивно, дівчата з короткими стрижками (а вона була саме такою) рідко струшують головою, зазвичай це виглядає безглуздо.

Я справді її не впізнала.

– Я – Свєта, пригадуєш?

Я натужно намагалася згадати. Нещодавно одна шикарна брюнетка схопила мене за рукав у піцерії, коли я чекала піцу з куркою й ананасом для Арсенія. Я теж її не впізнала і ледве пригадала прізвище, коли вона сказала про музичну школу, у якій ми навчалися. У той час вона дійсно подавала надії, як і я. Чи наспівує вона Верді, коли пакує піцу? Я не знаю. Я не мугикала Сібеліуса ^[8] (утім, він не надається до мугикання), коли виписувала платіжки за телефони «Nokia».

– Ми з однієї музичної школи?

– Нє-а. Ми, можна сказати, з одного весілля. Ну, подумай, невже не впізнаєш?

І раптом я її впізнала. Вона тоді була кучерявою. Свєта! Наша випадкова весільна дружка. Чи то жила поруч із Юрою, чи навчалася разом із ним, чи, може, була дочкою подруги його матері. Я тоді не фокусувалася на цьому.

Я була ображена на свою подругу Ольку, яка відмовилася бути моєю дружкою, виявивши всю свою забобонну натуру. Вона двічі була дружкою на весіллі, втретє, згідно з народними повір’ями, свідком ставати було не можна, бо сама ніколи не одружишся. Я нила й казала, що вона – зрадниця, що вона мені обіцяла ще в п’ятому класі й повинна дотримати слова. Не можна вірити в таку нісенітницю.

Олька обурювалася і звинувачувала мене в тому, що я пізно одружуюсь, мовляв, я їй обіцяла вийти заміж у ніжні двадцять років, а не в кошмарні двадцять дев’ять, тому мене випередили Таня й Катя, яким вона теж пообіцяла бути дружкою. Але я все ж таки виходжу заміж, нехай і пізно, і вона хоче, тому годі вже її тероризувати. Хто не встиг, той запізнився.

Олька так і не стала дружкою втретє, але й заміж вона не вийшла. «Помста купідонів», – жартували ми, коли згадували цей випадок.

Свєта нас виручила. Це говорилося кілька разів під час розпису й застілля і ставилося мені за провину. Непрямо, але ставилося. От, навіть дружку вона не може знайти, непрактична й безголова Юля. Її всі підводять – почуття міри, здоровий глузд, навіть друзі. Хто жартував, хто казав серйозно, та мені було однаково неприємно…

Свєту я практично не запам’ятала, навіть коли розглядала або показувала фотографії, щоразу запитувала себе: а це хто? А, ну так. Випадкова дружка. Якась знайома Юри або його мами, сусідка чи однокласниця.

Кучерява, повнява, невиразна, вона висіла на другові Юри, нашому свідкові Артурі, якого намагалася підчепити. Дарма вона це задумала, бо Артур збуджувався тільки тоді, коли бачив своє відображення в дзеркалі.

– Як твої справи? Давно тебе не бачила.

Я подумала, що взагалі-то вона бачила мене два рази. На весіллі, а ще, здається, на хрестинах Арсенка, але цього я не була певна.

– А ми з Юрою розлучаємося, – сказала я.

– Що?

– Якось так. Він хоче забрати в мене сина, звинувачує в зрадах, неадекватному поводженні, недбалому ставленні до Арсенія. Слухай, вибач, сама не знаю, чому стала тебе вантажити, певно, це вплив слова «свідок». Я от зараз вибираю книжку для іншого свідка, нашої сусідки, яка, сподіваюся, підтвердить, що я непогана мати. Хоча б це.

– Стривай. Я можу тобі допомогти!

– Придбати кілька гарних книжок?

– Ні, позбутися одного покидька. Ну, і в сенсі книжок ти можеш на мене розраховувати. Я знаю й люблю свою справу.

Я не зовсім її розуміла і застигла в німому подиві.

– Зараз я відпрошусь, вийдемо, тут поблизу кав’ярня, поговоримо.

Свєта збиралася мене виручати. Вдруге. Навіщо? Вона по-діловому пройшлася між полиць, проігнорувала дівчат Остін, вибрала нові романи Ірен Роздобудько, Лади Лузіної, Міли Іванцової та Галини Вдовиченко, віднесла все на касу.

– Розраховуйся, я зараз підійду.

Я не могла не підкоритися, якась магія…

– Юлю, я можу його по паркету розмазати.

– Там килимове покриття, – механічно відзначила я, згадавши зал суду.

– Тоді по килиму розпластувати.

Ми сиділи в невеликій затишній кав’ярні, наспівувала Патрісія Каас, здається, вона лунала і в нас на весіллі. Я згадувала, як недоладно Свєта висіла на Артурі, жалюгідна, непоказна й чіпка, як колючка реп’яха. Зараз він її помітить, відчепить і викине, щоб вона причепилася до когось іншого…

– Я розповім, що багато років він тобі зраджував, я була його коханкою.

– Будеш брехати? Тобі не повірять.

– Я тебе благаю. А свідкам його брехливим повірять? Не переймайся. Мені – повірять, я можу бути переконливою. Знаєш, я не тільки продаю книжки, я їх читаю. Поговори зі своєю цією Зінаїдою, нехай теж тебе захищає. Ну, а я його просто доб’ю.

– А тобі не здається, що це підло? Він ніколи б не викинув нічого подібного. Мені здається, що на зраду зважилася б я, а не він. Ледачий, передбачуваний, занадто відповідальний і обережний.

– Мені здається несправедливим, що він платить вашим сусідам за брехливі свідчення, намовляє на тебе і намагається відняти в тебе сина. Ти ж його важко народжувала, правда?

Я здивувалася, що вона це знає. Напевно, вона таки була дочкою подруги його матері, вони знають більше, ніж можна уявити. У всякому разі більше від сусідок і колишніх однокласниць.

Арсеній дійсно дався мені важко. Дивно, але ж раніше я говорила «нам». Я довго не могла завагітніти. Юра лютував, знаходив нових лікарів, змушував мене правильно харчуватися, вимірювати температуру, вести календарі, кохатися строго за схемою. Він був одержимий. І я завагітніла від його одержимості.

Виношувати Арсенія теж було нелегко. Він мене випробовував на міцність і піддатливість, не сприймав мої улюблені продукти, постійно вимагав огірків і зелених яблук, від яких у мене була нещадна гикавка. Узагалі Арсеній тоді поводився неспокійно, як нахабний клієнт, вимагаючи уваги й дотримання його режиму.

Народжувала я теж непросто, тому що на півдорозі він передумав і все закінчилося кесаревим. Не найприємніші спогади, але в мені все стискалося від болю й ніжності. І я не могла віддати мого хлопчика.

– Дзвони своєму адвокату й кажи, що в тебе з’явився свідок.

Я так і зробила, хоча сумніви билися в мені хвилями, почувалась я кепсько, щоразу переконуючи себе, що це випадковість і шанс, якими не можна не скористатися.

Їй дійсно не можна було не повірити. Юра дивився на неї так здивовано, аж я подумала, що він теж не може її згадати. Навіть коли вона назвала своє ім’я, прізвище, адресу й рід занять, погляд його був неуважним і розгубленим.

Я не знаю, коли це відбулося. Коли настав той самий момент, у який я зрозуміла, що їй не можуть не повірити, бо вона каже правду. Може, тоді, як вона розповідала, що зробила від нього аборт і тепер не здатна народити. Або коли точно назвала метраж моєї квартири, яку Юра вважав своїм везінням і персональним досягненням. А можливо, коли передражнювала мою маму з тими самими інтонаціями, з якими передражнював її він.

Чи коли вона розповідала про календар перенесених свят, її власний календар, де друге січня було Новим роком, п’ятнадцяте лютого – Днем Святого Валентина, а дев’яте березня – Восьмим. І коли відпустка починалася в жовтні. Напевно, саме тоді, бо багато чого згадалося. Його відсутність, метушливе повернення, те, як він довго й ретельно мив руки, перш ніж торкнутися до залишків святкових пирогів або до мене.

Але, скоріше за все, тоді, коли вона провела по своїй шиї двома пальцями, великим і вказівним, ненадовго завмираючи та притискаючи ключиці, а потім і підборіддя. Він так робив дуже часто. Можна говорити чужими словами, це доведе те, що ти часто спілкувався з цією людиною. Але чужі жести, такі інтимні, такі індивідуальні, стають твоїми тільки тоді, коли й людина стає твоєю. Інакше не буває.

Хотілося втекти, але так не можна було вчинити. Це була не моя персональна трагедія, це був театр. Суд – не власна квартира або під’їзд. Юра вибухав у мене на очах, частинами. Зникав, лишаючи після себе тільки сморід і деякі спогади про колишню красу. Як салют, як феєрверки…

Арсеній залишився зі мною. І квартиру, зважаючи на все, повернуть. Мені доведеться оплатити ремонт, якісь несуттєві дрібниці, про які не хотілося навіть думати, не те що ними займатися.

Восьмого березня до мене мала підбігти Ольга. Але той, хто її відшив, раптом про неї згадав, і вона зателефонувала щаслива. Ковтаючи слова, сказала, що заскочить до мене завтра надвечір. А може, і наступного тижня, залежить від ступеня його занурення. Я усміхнулася.

Не знаю чому, але я зовсім не здивувалася, коли пролунав дзвінок і до квартири увійшла Свєта. Після суду ми не бачилися, вона намагалася поговорити зі мною, але я просто не могла.

Було вже пізно, Арсеній спав у своїй кімнаті. Я крутила в руках пляшку шампанського, яку Свєта спритно відкоркувала, обережно витягши з моїх рук.

– Ой, тільки тихо, Арсеній прокинеться, – пискнула я й пригнула голову.

– Перше, чого вчиться самотня жінка, – це відкорковувати шампанське, – сказала вона зі своєю лукавою посмішкою.

Свєта розлила напій по келихах, підсунула до мене таріль із канапками.

– За нас?

Я кивнула. І раптом зрозуміла, що зовсім не гніваюся на неї. Образа зникла. Розчинилася, як бульбашки в келихах. А разом із нею вивітрилася й моя провина перед чоловіком.

– Полегшало? Я так і знала. Юлю, відпусти свою усмішку, що ти тримаєш її, як пітбуля на строгачу ^[9], невже вона така страшна?

Я засміялася. Тихо.

– Будеш завтра відзначати Восьме березня?

– А зараз ми що робимо? Ні, знаєш, я й раніше вважала цей день більше чоловічим, ніж жіночим, а тепер уже…

І ми розсміялися, одночасно прикладаючи вказівний палець до губ, щоб не розбудити Арсенія.

Щасливо-нещасна я і сукня

Ви відразу впізнаєте себе на фотографіях? Я ніколи не замислювалася над цим, бо найчастіше очікувала побачити себе на тій чи іншій світлині. Мій портрет, ця беззуба усмішка, котрої боїшся більше за щось ікласте (пам’ятаю, як я лякала нею свого маленького брата), доводила до сказу. Я серед однокласниць – зграйка бабок та метеликів. Мама притискає мене, дорослу, до серця, так уміють робити тільки мами, знову відчуваючи нас, маленьких, під серцем, у собі. Ми з чоловіком – урочисті, але ледь стримуємося, щоб не закружляти чи не засміятися; я жбурляю оберемок крихітних троянд подружкам. Ми з малим на дитячому майданчику. Я на велетенському слоні: невідомо, хто з нас мріє пристрасніше, щоб то швидше закінчилося. Я на конференції, серйозна. Я на відпочинку – грайлива та яскрава. Ми з чоловіком у Грузії, п’яні від повітря, гірського відлуння та щирості більше, ніж від молодого вина…

Але цього разу все було не так. Спочатку я впізнала свою сукню. Іншої такої не могло бути ні в кого. Білу сукню з візерунком у вигляді ніжно-зеленого листя конюшини мені привіз чоловік зі свого відрядження до Ірландії. Тоді він іще був моїм чоловіком. Хоч ми обоє не з тих людей, котрі запам’ятовують та відзначають дати, проте святкували річницю нашого шлюбу. Напевне, так мусило збігтися. Ми випили по келиху привезеного ним ірландського віскі «Jameson», Юрко поклав туди листячко конюшини – на щастя. В ірландців це зветься «осушити трилисник», а ми так осушили свій шлюб, який незабаром розпадеться на клаптики позову про розлучення, котрий я не змогла не пошматати.

Потім я впізнала своє волосся. Воно завжди поглинає моє обличчя, особливо коли схилити голову; зримим залишається тільки кінчик носа та обрис підборіддя, але це була, безперечно, я. Упізнала місце, хоча на фотокартці його не було видно, тільки три чверті дівчини в конюшиновій сукні, біле, наче ватяне, небо – так буває, коли сніжить тополиний пух, – і Київ, насичений червневим соковито-зеленим кольором листя дерев. А ще грона акації та свічки каштанів. Досконала біло-зелена гармонія. Ніжна та чуттєва. Спокуслива і вразлива.

Власне, так називався фотоконкурс, котрий проводив фонд, де я працюю. «Гармонія кольору, думок, руху, почуттів». Щоранку я, як і більшість наших співробітників, заходила на сайт, щоб подивитися нові роботи, і от саме зараз розгублено дивлюся на своє нещасне плече під щасливою сукнею. Фотограф – drum. Драм-бам. У перекладі з англійської – барабани. Дивно, що на деякі слова відгукується пульс серця, може, це стосується тільки музичних інструментів? Щось усередині заторохкотіло… Коли я почула, що Юра від мене йде, досередини наче увірвалися два стрічні потяги. Щоб не вибухнути і врятуватися, довелося вивести один із них у легені: поважчало дихання, було щемко, лячно й болісно. Але я залишилася живою.

Тоді, на мосту, я не помічала, що мене фотографують. У такі моменти рідко фотографують, це не весілля, не корпоративна п’янка і не мандрівки. Люди нікого не помічають у щасті та нещасті. Бо в нещасті бачать тільки себе, а в щасті – також себе, але ще й того, хто причетний до цього стану. Я стояла на мосту, де Юра вперше освідчився мені в коханні, де ми прив’язували стрічки зі смішними побажаннями і випускали в повітря сміх, котрий, якби його пофарбувати, нагадував би феєрверки.

Цього дня я дізналася, що він іде. Навіть не йде – пішов. Я стояла і дивилася на воду. Ні, Боже збав, я не думала топитися. Зриватися вниз із криком відчайдушної чайки. Не те, щоб я дуже чіплялася за життя, життєвим альпіністом мене ніколи не можна було назвати, але в мене був син, обов’язки та кумедна клишонога жіноча надія: а раптом він повернеться? А ще смішна віра в те, що я хороша, і наївна образа – як можна мене кидати?

Уперше відчуження чоловіка я відчула, коли на стадіоні ми галасливо вболівали за футболістів київського «Динамо». Я залюбки складала Юрасеві компанію, ми обидва любили футбол. Але на мить він перетворився на стадіонну масу, котра завжди мене трохи лякала тим, що була схожа на шершневий рій. Гудінням, агресією, однаковістю. Хлопець, що сидів вище за нас, кілька разів пройшовся стягом по моїй голові, я скрикнула, але Юра ніяк не відреагував, мене наче не було поряд. Ніби я навіть не німе кіно, де зник звук, а втратила для нього і зображення.

Якось непомітно для Юри зникли «ми», раз у раз він промовляв «мій син», а не «наш малий», саме його запрошували в гості, а не нас. Дедалі частіше наша квартира перетворювалася на «мій дім», наче зла чаклунка-лінгвістка прибирала «ми, нас, нами, нам» з усіх Юркових підручників.

У Юри було прізвисько «Гагарін». Власне, уся моя родина і я також вважали, що так його звуть через ім’я та відкриту усмішку, котру називають хлопчачою, ніби всі дорослі без винятку всміхаються згідно з даними паспортів. На одній вечірці його приятель, дуже масний тип (після його погляду я почувалася шпротиною, вимоченою в олії), вкрадливо сказав мені: «Слухай, а ти взагалі знаєш, чого Юрка звуть Гагаріним?» Я знизала плечима, не хотіла грати з цим типом не те що у відвертість, але й у пляжний волейбол. Утім, він продовжив, є такі люди: тишком-нишком скоріше, ніж на повен голос, вони висловлять тобі все, що кортить сказати.

«Його так звати, бо жіночу піхву він називав космосом. І віддавав перевагу цнотливицям, ну, ти розумієш?» Я мовчала. «А ми все думали, якого біса він обрав тебе, який у тебе космос, га?» – «Знаєш, дорогенький, одне тобі можу сказати: песиків першими я туди точно не запускала. Я за гуманізм у всьому світі!» Він оторопів, навіть не вичавив із себе своє гидке реготіння, схоже на те, як хтось захлинається літерою «и». Він сміявся в себе. Мовби жер. Сподіваюся, що процес дефекації в нього відбувався як у всіх інших людей. Хоча краще б такі люди тримали своє лайно при собі.

Звичайно, немає сенсу питати в чоловіка, котрий від тебе йде, чому він це робить, але дуже важко стриматися і не запитати. Я не стрималася, спитала. Юра впився в мене іронічним поглядом і промовив, що в мені залишилася тільки «іночність» замість «жіночності». Думаю, що це була домашня заготовка. Судячи з його задоволеної пики, він тішився, що я дала йому шанс обіграти це. Мене звати Інна. Він звинувачував мене в егоїзмі, зайвій концентрації уваги на синові, а ще йому не подобалося, що я припинила носити спідниці та сукні.

Можливо, саме тому я вдягнула цього дня нашу щасливу конюшинну сукню. І хоч я не погладшала, все одно вона була ніби трохи затісною. Це, мабуть, через те, що сукня звикла обіймати моє щасливе тіло (адже щастя дуже легке!), а зараз, певне, відчувала важкість мого нещастя. Раніше я думала, що не спідниця робить жінку жінкою. Видно, помилялася. Юра думав саме так, бо сказав своїм друзям: «Я пішов від цих штанів». Звучало, наче він був гомосексуалістом, а не в міру порядним гетеросексуалом. Хоча чесніше було б, якби він сказав: «Я пішов від цих штанів та підгузків». Бо після того, як кинув мене, він не прагнув бачити сина.

На світлині я стояла на мосту і ні про що не думала. Мої міркування були розмиті водою, небом, вони відносилися разом із хмарами та тополиним пухом у космос, у Всесвіт, у безмежність. Тепер розумію, що я лікувалася там, мені було добре; я трохи плакала, трохи сміялася, і це не було істерикою – лише проживанням мого шлюбного життя у зворотному порядку. І останнім кадром ішли наші руки. Його рука, котра вперше накрила мою долоню своєю, і цей його великий палець, котрим він відразу починав розминати м’якоть між моїми великим та вказівним. Моя подруга вважала цю його звичку огидною та похабною, а я відгукувалася на це чуттєвістю й бажанням близькості. Хоча візуально зазвичай все сприймається не так, як доторково.

«Барабанова» світлина набирала все більше голосів. Вона впевнено просувалася в лідери. Хтось із наших влаштував тоталізатор: ставки на цю світлину як на переможця були високі. Мене ніхто не впізнав… За цей час я дізналася, що в мене ваблива сукня, так і хочеться знайти щасливе конюшинне листя – так вважали і чоловіки, і жінки. Гарне волосся, жіночна постава, тонкий зап’ясток… Мене вперше обговорювали при мені – і як арт-об’єкт, і як жінку. О, як іноді хотілося гукнути: агов, а це ж я! І подивитися на ці недовірливі мармизки. Я не сказала тоді. Я зробила інакше.

На церемонію нагородження я вдягнула цю сукню. І навіть тоді багато хто відмовлявся впізнавати мене на знімку, запитували, чи не зробила я це навмисно «під подію». І де я взяла таку тканину? Шеф сказав, що я надзвичайно творчо мислю, хоча всім своїм виглядом виказую переможця. Але перевдягнутися не попросив, йому подобалися моя сукня та зухвалість.

Драм-бама звали Романом. Він розповів, що вигадав собі банальне псевдо, бо дійсно працює перкусіоністом в одному не надто популярному, але відомому гурті. Роман також мене не впізнав, це виглядало смішно – знайомство фотографа та його моделі. Він сказав, що бачив тільки чарівливу для нього гармонію кольорів, і я не звучала нещасною. Я зауважила, що, певне, тієї фотомиті згадувала щасливі моменти, вони тоді були основною мелодією і перекривали загальний фон.

Він попросив, щоб на концерт я вдягнула саме цю сукню. І сказав, що буде відбивати моє ім’я: Іннн-на, Ін-на-на, Інннн-ннна! – бо це надзвичайно барабанне ім’я і воно має класно відстукуватися. Юра від самого початку називав моє ім’я карою та порятунком для заїки. Схоже, воно отримує нове звучання, як і моя сукня, як і я.

Дев’ятий місяць

Наближалося перше вересня, і я розуміла, що час нарешті змінити свій п’ятирічний маршрут: піти не на цвинтар, до чоловіка, а на шкільну лінійку, до сина. У нього починався новий шкільний етап, старша школа, і він потребував моєї уваги й підтримки.

Про це мені постійно повторювали мама й молодша сестра Анька, через яку п’ять років тому, у день похорону Бориса й «перший раз у перший клас» Борьки, відбулася подія в манері фільмів Еміра Кустуріци. Я лише нещодавно почала згадувати про це спокійно, без стискання десь у районі сонячного сплетіння. А от мої рідні й друзі дозволяли собі регулярно сміятися, згадуючи цей випадок у дні народження Борьки або на нечастих сімейних посиденьках.

Борис помер 30 серпня. Це трапилося на пікніку. Обвітрювався недоїдений шашлик; оси тонули у в’язкому вині; на гілках сушилися дитячі плавки; діти крутили матрац, підставляючи під прямі промені сонця мокрі боки, щоб швидше можна було піти купатися. В одну мить обличчя Бориса перетворилося в наливне яблуко, у таке ж яблуко перетворилося і його серце, він завалився на мене, і життя його визріло й обірвалося, скотилося до рук ангелів…

Навіть зараз, згадуючи його смерть, я чую глухі удари не свого серця, а пляжного волейбольного м’яча й плескіт води. Думка про те, що я могла щось зробити, врятувати його, не залишає мене дотепер. Спочатку вона, як щеня, терлася на руках, потім опинилася на короткому повідку, зараз уже на довгому, але завжди вертається до мене. До своєї хазяйки.

З похоронами нас квапили, серпень видався невгамовним і спекотним, а я була настільки збентежена й розчавлена, що погодилася на дату похорону – перше вересня, зовсім забувши про те, що наш із Борисом син мав іти до першого класу.

Утім, жодних проблем син не створював. Школа стояла фактично під будинком, Борька завжди був самостійним, він не зовсім розумів, що діється зі мною і куди подівся батько, чому в нас дивні, нібито завмерлі обличчя, – він просто поспішав дорослішати і дуже хотів швидше піти до школи.

Зборами Борьки займалася моя сестра Анька. Збиралися просто: Анька мала купити йому букет, разом із ним скласти рюкзак, випрасувати костюм і сорочку, розбудити його в потрібний час і допомогти одягтися. Практично все те саме я робила з Борисом у морзі: надягала на нього випрасувану сорочку, новий костюм, не довіряючи штатним працівникам, навіть відштовхуючи їх. Тільки Борис уже не міг прокинутися ні в потрібний час, ні взагалі, хоча мені страшенно хотілося його розбудити…

З квітами Анька вирішила не заморочуватися, розсудивши, що їх у хаті, з огляду на ситуацію, і без того дуже багато: Бориса любили всі. Вона сказала Борьці, що той може взяти будь-який букет, котрий йому сподобається. Борька вибрав гербери соковитого червоного кольору, він і не глянув на чорно-золотаву стрічку, що зміїлася між стеблами квітів, та напис на ній: «У добру путь. Уболіваємо й будемо пам’ятати завжди». Анька сфотографувала його, і син, задоволений, ошатний і дорослий, попрямував до школи.

На стрічку не звернула уваги й Марина Миколаївна, молода вчителька Борьки, яку просто завалили квітами першоклашки. Вона знайшла стрічку вдома, пізно ввечері, коли, наспівуючи, емоційно насичена першим вересневим днем, подарунками, новими знайомствами й шампанським, яким вони з подружками насолоджувалися в кафе після занять, розставляла букети по вазах. Вона згадала, хто подарував цей букет тільки тому, що їй завжди подобалися гербери й сподобався Борька в гарному пурпурному костюмі, який ретельно випрасувала Анька.

Марина Миколаївна не знала, що робити – верещати чи сміятися. Запідозрила, що над Борькою могли так пожартувати батьки або старший брат-гот. Її неможливо було здивувати подібними жартами: незважаючи на свою молодість, вона давно працювала з дітьми й знала, що від них можна очікувати чого завгодно. Потім вона подумала, що хтось вирішив налякати саме її, отже, потрібно було викликати батьків і в усьому розбиратися.

До школи мене викликали другого вересня. Марина Миколаївна ошелешено дивилася на мою чорну сукню й стрічку у волоссі і не знала, як до мене заговорити. Я в той час узагалі не могла розмовляти інакше, ніж починати будь-яку бесіду плачем. Я не знала, навіщо вона мене викликала, і не відала, для чого сюди прийшла. Але мені легше було або сидіти на могилі Бориса, або ходити.

Вона висловила мені співчуття й обережно розповіла історію з герберами. Незважаючи на те, що мені було нестерпно боляче, я усвідомила весь жах і комізм ситуації, перепросила й обіцяла, що таке не повториться.

– Моя дитина більше ніколи не принесе до школи похоронний букет. Я дуже на це сподіваюся, – сказала я.

– Я теж. Тримайтеся.

Марина Миколаївна кілька разів попросила вибачення й провела мене до шкільних воріт, притримуючи за лікоть. Це теж виглядало кумедно, бо я була високою й міцною, вона – маленькою і худенькою, але горе додає будь-якій людині стільки крихкості, так куйовдить і згинає її, що на подібний дріб’язок не звертаєш уваги, хоча механічно й фіксуєш його.

Анька заходилася сміхом, довідавшись про цю історію. Вона заявила, що тепер у Борьки є перша шкільна легенда: «Борька й похоронні квіти». Сказала, що сама ніколи б до такого не додумалася, але фотографію Борьки з похоронними герберами сховала до часу.

З третього класу сміх моєї сестри розділяв і сам Борька, який уже усвідомлював, що відбулося і що саме він подарував своїй першій учительці. Він любив розглядати першовересневу світлину й зберігав її в шухляді разом із найкоштовнішими для себе речами. Я не сміялася, хоча намагалася всміхатися, бо щораз відчувала на собі їхні вимогливі погляди. Усвідомлений Аньчин і неусвідомлений Борьчин. Їм хотілося, щоб я стала такою, як була: живою, бешкетною, гучною та іронічною. Вони в мені загубилися. Я це розуміла, але нічим не могла зарадити. Мала таке відчуття, наче всередині хтось затягує на шиї петлю, – важко й безглуздо сміятися, виношуючи повішеника.

У наступні роки першого вересня я вирушала на цвинтар до Бориса, а Борька йшов на шкільну лінійку сам.

– Не можна так ставитися до власного сина, – напучувала мене Анька.

– З Борькою друзі, йому весело, а Борис там сам-один, – затято повторювала я.

– Яка ти вперта! Бориса там немає. Немає, розумієш? Він зовсім в іншому місці. І думаю, що там значно більш людно, ніж на лінійці Борьки. І ти сама це чудово знаєш, – Аньку важко було приборкати. Так, і я сама це чудово знала.

З Борисом ми познайомилися на третьому курсі університету. Він перевівся до нас із Дніпропетровська. Великий, гучний, майже на голову вищий за мене. Я завжди була високою, хлопці мене цуралися, можливо, тому, що себе завдяки «старанням» мами я сприймала не високою, гарною й ставною, а тільки рослою. Точнісінько так про мене говорив і наш учитель фізкультури, єхидно поглядаючи, як я починаю сутулитися, але все одно височію над хлопчиками в загальній шерензі.

– От, Богданець, якщо до тебе в гості приїде хтось, хто тебе ніколи не бачив, варто показати йому Батьківщину-Матір, і він безпомилково впізнає тебе в натовпі, – казав фізрук, і всі сміялися.

Я сама не очікувала, що Борис у мене закохається, але так сталося. У ньому мені подобалося все: лункий сміх, гучний голос, незграбність і зріст. Навіть після нашого одруження моя мама, дивуючись із ведмежатості Бориса, продовжувала думати, що він приїхав із Сибіру. Він сміявся, згрібав мене в оберемок і ревів, що от такі вони, прості дніпропетровські хлопці, монолітні й потужні, як ракети «Південмашу». Ми вдвох були схожі на ведмедів. Велика і Мала Ведмедиці.

Борис був дуже теплий і надійний. Він завжди був зліва від мене, тому я дотепер здригаюся, коли зауважую ліворуч не його такий рідний профіль, а щось чуже й незрозуміле. Ліворуч сидів за столом, ліворуч лежав у нашому ліжку. Я й зараз сиджу за столом праворуч, а з лівого боку тягне холодом: Борис був таким теплим, що відчувався навіть на відстані. Може, цей холод і винний у тому, що моє серце змерзло й зменшилося? Борис не відчувався на відстані смерті. Я дотепер сплю на правому боці ліжка, а коли повертаю голову ліворуч, усе намагаюся зрозуміти, чому я не чую тепло його плеча і не бачу вм’ятину в подушці, по якій я завжди «проїжджалася носом», якщо він вставав раніше за мене… Він любив стояти позаду, міцно притискав мене до себе, ледве погойдуючи, цілував у маківку.

Анька каже, мовляв, несправедливо, що я люблю його більше зараз, ніж тоді, коли він був живий. Але я любила його завжди. Проблема в тому, що й зараз я люблю його і готую вечерю на трьох, геть забуваючи про те, що ми лишилися вдвох. Сина я назвала на його честь, хоча чоловік обурювався, говорив, що це маячня і ганебний культ особистості.

– Дружино, сім’я не витримає двох Борисів, – жартівливо гримів він, цілуючи мене в ніс.

Він мав рацію. Сім’я не витримала. Один Борис пішов назавжди, а другий – залишився. І зараз він терпляче чекає, що я стрепенуся і ми разом підемо до школи.

– Ти не розумієш, яка ж ти дурепа! Ти не розумієш, як малий старається заради тебе! Ти думаєш, ти йому там потрібна? Він уже дорослий. Ти провалялася то на могилі, то в постелі, коли він дорослішав. Він це робить заради тебе, щоб ти не почувалася самотньою й покинутою. Йому прикро, розумієш? І нам із мамою теж. Нам набридло почуватися нічим, це ми – кинуті, а не ти, – Анька вирувала й кипіла.

Тому я натягала на себе джинси й легку волошкову блузку під колір очей – збиралася на урочисту лінійку.

Напевно, уперше така кількість людей не злякала, хоча найчастіше, коли я потрапляла в натовп, мене починало нудити. Зараз я занурилася в юрбу, обставилася людьми, закопалася. Я помахала рукою синові, щоб він побачив мене й зрадів, що я тут, із ним, що він виконав свою місію повернення матері до життя.

Якийсь чоловік ледь не поцілив у мене камерою, я відхитнулася, інстинктивно пригорнувшись до того, хто стояв позаду. Але це був не Борис, а інший чоловік, трохи нижчий від мене на зріст, він тримався лівою рукою за щелепу, видно, я вдарила його потилицею.

– Вибачте, – я почувала, що паленію.

– Нішого, – промовив чоловік із закритим ротом. – Усе номано, – продовжив він, при цьому підтягуючи мене до себе правою рукою, щоб до мене не дістався різкий чоловік із камерою, що проріджував юрбу, вибираючись на волю.

У спортивному костюмі, підтягнутий і міцний, він дивно виглядав у натовпі ошатних батьків.

– Олег, – відрекомендувався він.

– Дочка, син? – запитала я для годиться.

– Молодша сестра пішла до третього класу, – усміхнувся він. – Сильний у вас удар. Золота голова, – знову всміхнувся й потер вилицю.

Я зніяковіла. Повертатися мені не було куди, і я розглядала Олега. Дивно, що в нього восьмирічна сестра, він виглядав моїм ровесником.

– Виглядаю я так тому, що фізрук і в мене третій урок, – відповів він на мій пильний погляд.

Я терпіти не могла фізруків, бо вони бездушні шовіністи. Якщо людина не вміла управлятися з канатом або козлом, вона блискавично перетворювалася в їхніх очах на хробака. А ті, хто не міг зробити «берізку» або «пістолетик», списувалися з бортів їхньої уваги.

– Богданець, дивна справа, ти така добротна каланча, а всередині якийсь хирляк, – почула я підбадьорливий голос фізрука з мого шкільного дитинства.

– Насправді я не думала про ваш маскарадний костюм. Я гадала, як у вас може бути така маленька сестра. Мама народила вас у школі? – бовкнула я.

Я помітила, що завжди починаю грубіянити, коли почуваюся злою чи розгубленою.

– Помилкове припущення, маму встигли довезти до пологового, – він усміхнувся. – Мені двадцять вісім, матері моїй п’ятдесят, Кароліна – це моя сестра, пізня дитина. До речі, їй дев’ять. Я готовий ділитися з вами своєю життєвою історією й далі, але краще не тут, добре було б випити зеленого чаю, як ви вважаєте?

Я не встигла сказати, як я вважаю, і що мені тридцять три, і я жахливо стара й утомлена вдова й не хочу ніякого чаю з молодим фізруком, що я взагалі ненавиджу всіх фізруків із дитинства; мені не вистачило часу на всі ці висловлювання, бо він підхопив мене за лікоть і спритно вивів із щільних батьківських рядів.

– Кораблі лавірували, лавірували та й вилавірували, – так само спритно проговорив він. Я мимоволі засміялася. Ми дійсно були схожі на кораблі, обидва місткі: баржа й пароплав…

Анька запитувала, як так вийшло, що ми стали зустрічатися. Анька була ошелешена, вона всі очі вигляділа, дивлячись на мене й на Олега.

– Він же фізрук! – волала моя сестра. – Як таке може бути? Ти ж ненавидиш фізруків!

Я знизувала плечима: вона була абсолютно права.

– Він молодший за тебе на п’ять років! Ти що собі думаєш? Він в атлетичній формі, у «качалку» ходить, а ти гойдаєшся тільки на хвилях, як загублена гумова качка. Він тебе кине й розіб’є тобі серце!

Я їй відповідала, посміюючись, що вони хотіли, аби я повернулася до життя, от я й повернулася. І Борька теж. Йому з Олегом просто, надійно й весело. І мені.

– Я лише хотіла, щоб ти була уважнішою до дитини й пішла на лінійку! Щоб ти не вила на могилі Бориса, перетворюючи вересень на казна-що! От чого я хотіла. Я боялася цього дев’ятого місяця, розумієш? Я боялася за тебе. Я приходила до тебе в гості, ховала ножі, зривала з балкона мотузки, щоб ти нічого собі не заподіяла! Але я не хотіла, щоб ти підчепила якогось малолітнього спортсмена, що тебе постійно тискає за талію, мабуть, перевіряючи, скільки кілограмів ти наїла.

Анька – взагалі невгамовна людина, а вже коли їй щось або хтось не подобається, зупинити її неможливо! Утім, легко переналаштувати, якщо доручити якусь важливу справу. Тому саме вона зайнялася нашим весіллям, раз у раз на нас покрикуючи. Діставалося всім: і мені, й Олегу, і Борьці, і мамі. Ніщо так не поєднує й не здружує, як лемент дорогих родичів.

Весілля наше відбулося в лютому, а 30 серпня мене забрали до пологового будинку. Лікар сказала, що народити я маю го, просто зобов’язана, а як ні, то вони будуть вживати заходів. Погрози мене стимулювали краще, ніж окситоцин, тому Дениса я народила в ніч на ше без стимулюючого втручання.

З пологового мене мали забирати першого вересня. Такий от дев’ятий місяць. Задзвонив телефон. Анька. Хіхікає:

– Слухай, нам знову не треба витрачатися на квіти вчительці. Уявляєш? Борька вже відібрав собі букетик, який йому сподобався. Цього разу теж гербери. Правда, жовтогарячі.

Я засміялася.

– Ти смієшся, – пошепки сказала сестра. – Ти знову смієшся, як це здорово!

1

Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася в аеропорту міста Париж. І ця зустріч була зовсім не романтичним знайомством. Випадково-політично-діловим. От яким воно було. Коли розповідаєш про те, як хтось зустрів своє кохання чи просто познайомився в Парижі, автоматично починаєш уявляти різну романтичну маячню: поцілунки на Ейфелевій вежі, обійми на Єлисейських полях, кавування під танго на акордеоні і таке інше. Утім, Париж не винний у тому, що кожне друге людське створіння сприймає його як місто романтичних побачень, постійного дарування валентинок, ніжного кохання та нестримного сексу. Можливо, Париж усього цього зовсім не схвалює, а вважає себе брутальним циніком, естетом та людиноненависником, тільки ніхто в міст про це не питає. У людей, утім, також. Якщо дехто називає вас наволоччю, тюхтієм чи розумником, він буде і далі так називати, поки ви не утнете щось неймовірне.

Але я продовжую. Важко віднайти якусь романтику в чоловікові, який більш за все був подібний на клоуна. Принаймні, я не настільки жаліслива. Клоунів я терпіти не можу з дитинства. Мама часто мені нагадує, як одного разу, коли я мала шість років, вона зводила мене до цирку. Я спокійно собі сиділа, дивилася на собачок, які стрибали, на акробатів, що крутилися в повітрі, як риба на гачку (волосінь надзвичайно подібна на канат страховки), і не падали, а мені стало цікаво, що буває, коли вони падають, – от якщо рибу зриваєш із гачка, вона почувається недобре… Ну, дивилася і на клоунів. Були там два розмальовані жлоби, вдягнуті в яскраві комбінезони, напхані ватою; вони постійно реготали, шпиняли одне одного, і, судячи з усього, їм було неймовірно весело. Клоуни мордували одне одного та кепкували з цього. За такі вибрики суворі батьки хапали нас за рученята і тягли по домівках, а там уже дехто діставав ременем. А тут усі аплодували та сміялися, а от мені не хотілося долучатися до загальних веселощів. У клоунів я нічим не жбурляла тільки тому, що в мене нічого придатного із собою не було, у маминій сумці також, я перевіряла. Шкода, але як я могла знати, що треба захопити кілька камінців чи бульбоплодів? Однак свого шансу я не проґавила.

Коли на арені з’явився ілюзіоніст – це така людина, яка дивує Всесвіт тим, що в його рукавах живе різноманітна текстильна гидота, – і почав волати: «Я можу втілити всі ваші бажання та фантазії, підходьте, нумо, не соромтеся, замовляйте, зараз будуть відбуватися дива!» – я підійшла і в мікрофон попросила: «А чи не могли б ви вбити клоунів?»

Йому не відразу вдалося змінити вираз обличчя на кілерський, мабуть, нечасто йому замовляли вбивства, співчуваю. Тривалий час його лице залишалося солодко-розчуленим, бо він звик до того, що дітям слід бути лагідними, на таких, як я, він не розраховував. Коли опанував себе, то грайливо спитав мене: «Яких клоунів, дитинко?» Я сказала, що нещодавно їх бачила і залюбки йому покажу. Після того мама схопила мене за руку та потягла до гардеробу. Як завжди в таких випадках, вона мене обожнювала. Шепотіла: «О Боже, о Боже. За що, о Господи?» Ми з Господом мовчали. Ми не розуміли цих запитань.

Того дня я була в червоному індійському светрику. Зараз його вдягли на мого іграшкового синього слона. Цей слон – мій одноліток, він старіє і, мабуть, мерзне. Старі іграшки збиваються, можна зіскоблювати з них балабушки; те саме відбувається з людьми, варто лише придивитися. Коли дивлюся на свого слона в червоному светрику, мені здається, що я була карликом. Слон не дістає до моїх колін. Мама, звісно, мою карликовість заперечує.

На його щоках, коли він усміхався, а всміхався він постійно, проступали ямочки. Я не схвалюю ямочки на чоловічих щоках, ще ямку на підборідді я б пережила, але не це. Більше того – ці ямки мене дратували. От які ж ми дивні люди, чого взагалі мене має зачіпати зовнішність сторонньої людини? Менше з тим, це дуже дратувало, аж відлунювало в передніх зубах. Чомусь будь-яка моя дратівливість відчувається передніми зубами… Ще в нього було задовге сивувате волосся, котре смішно стирчало з-поза шиї. І ніс червоного кольору. Ну, це мене дратувало менш за все (хоча виглядало як типовий клоунський атрибут), тому що я знала, що летіти з Вашингтона до Парижа, – а саме таким маршрутом і він, і я летіли, – і не наклюкатися дуже важко. Сиве волосся, чорне пальто, ці кляті ямочки, а ще (ну, авжеж!) дурнуватий помаранчевий шалик. У мене був такий самий. Ми зустрілися в той час, коли революційні вогнища палали не тільки в душах людей.

Саме через цей шалик він до мене підійшов. І саме через цей шалик я всміхнулася йому, незважаючи на втому. Не дуже кортить усміхатися ямчастому чоловікові, якщо ти близько шести годин чулася зародком аеропортівського крихітного фотеля. А до того кілька годин почувалася трохи більшим зародком фотеля в літаку. А ще й ці ямки! Врешті-решт, подумала тоді я, не сам же він їх викопував, хтось йому залишив це неподобство у спадок. Не можна відповідати за тих, хто риє ями ближнім, чи не так?

Саме через цей шалик та наші переконання ми й почали розмовляти. Жвава дискусія про політику, рішучість, національну свідомість, недолугість лідерів, нестерпність того, що було, та надії на світле майбутнє. На той момент я обговорювала це все з ентузіазмом, хоча через мою роботу тема в’язла мені в зубах, наче медові стільники. Я – професійний перекладач і поверталася з конференції, під час якої допомагала вітчизняним демократам донести американцям всю силу наших громадянських намірів, щоб ті їх таки зрозуміли.

Саме через цей шалик, а ще через те, що наші брати-румуни також обрали помаранчевий колір як символ боротьби з існуючим у них політичним режимом, ми стали в чергу прикрашених шаликами людей. Вона поступово привела до воріт, що відкривали нам шлях до старовинного міста Бухарест, куди ми б залюбки злітали, але не цього разу. І саме через цей шалик ми проґавили літак, який без нас, політизованих невдах, полетів на Батьківщину десятьма хвилинами раніше.

Звісно, у цьому винний не шалик і не наша неуважливість, у такому перебігу подій була винна компанія «Ейр Франс». Бо знахабнілі співробітники цієї компанії плювати хотіли на те, встигають чи не встигають пасажири, змучені перельотом через океан, заскочити на борт літака; вони проігнорували необхідність зазначати напрямок на спеціально встановлених для цього моніторах, а тим більше не вважали за потрібне вигукувати наші дивні для будь-якого француза прізвища. Якось та буде. Хто сумує в Парижі, місті кохання? Мабуть, приблизно так вони гадали. Хоча вони про нас нічого такого не думали. А ще їх мало цікавило, що в нас немає відповідної візи, особисто в мене в кишені нудьгують 50 євро, і як на ці гроші можна примудритися купити собі квитка на інший літак чи заночувати в готелі? Треба бути надзвичайно талановитою людиною, можливо, тим пацифістом-ілюзіоністом із цирку мого дитинства. Але аж ніяк не мною.

Клоун у помаранчевому шалику схопив мій паспорт і побіг по інстанціях, а я побачила себе в образі мотлоху, зваленого біля фотеля, у якому спав сумний марокканець. Вийшло переконливо. Я подумала, може, зателефонувати додому і попередити матір про те, що я вляпалася в історію? Бо моя мати вирізнялася істеричністю. Оскільки вона чекає прибуття літака за кілька годин у Борисполі зі мною, живою, на борту, щось мені підказує, що, коли я не вийду до зали, вона хутко вигадає, хто мене вбив, розітнув моє поки що молоде тіло й куди закопав. Мама – фахівець з істерик. Це, мабуть, факультативний предмет, який викладають у всіх педагогічних вишах. Про вміння мами з усього створювати істерику я розповім трохи згодом. Мій телефон не працював. Тоді я вирішила поридати. Сумний марокканець повернув свою мармизу в інший бік.

З Клоуном ми зустрілися невдовзі після того, як я вийшла з медичного закладу, у якому намагалися розібратися зі мною та моєю нервовою системою. А опинилася там після не надто вдалої спроби погратися в офіціантку. Я не знала, що було веселіше: гратися в офіціантку чи випробовувати на собі сучасні методи лікування нервів.

Точно не знаю, що саме підштовхнуло до того, що я почала цю гру. Найімовірніше, причиною була зустріч із моїм першим колишнім чоловіком (я наголошую на тому, що він – перший та колишній, тому що в мене є ще другий та колишній, і це різні люди), який розважливо повідомив мені, що я являю собою повний нуль, що не здатна нічого зробити самотужки, що я типова використовувачка людей, не можу самостійно мислити, не вмію самотужки рухатися і виключно користаюся з ідей, планів та думок інших. Це були несправедливі слова. Тим паче мені не хотілося чути таке в день мого народження. І якщо замислитися, повірити цим словам могла тільки дурепа, та й то не всяка, але я повірила. Оскільки весь час нашого спільного з ним життя він вдало переконував мене в цьому. Як такому не повірити?

Мій перший колишній чоловік виглядає як дуже впевнена в собі людина. І промовляє надзвичайно переконливо. Крім того, я подумала, що коли він, вічно зайнятий бізнесмен, знайшов час спеціально привітати мене з днем народження та відкрити мені очі на саму себе через стільки років, це щось та означає. Тим більше, що востаннє я бачила його сім років тому. Бігала за ним по квартирі, а він намагався повісити мого приятеля Марлена на шовковій краватці, яку Марлен без дозволу позичив на важливу зустріч. Чи шовк був дуже якісний, чи шия Марлена волога та вертка – впоратися з цими двома вирішальними на той момент факторами моєму першому колишньому чоловікові ніяк не вдавалося. Коли я переконалася в тому, що Марлен у відносній безпеці, то швидко зібрала сумку та гайнула до матері. У подальших наших зустрічах потреби не було.

Того дня я теж зібрала сумку, але поїхала не до, а від матері. Я вирушила до кримського містечка з малоромантичною назвою Саки. Жити чесним життям справжньої офіціантки. А чого? Багато хто мріє раптом взяти і змінити все своє життя. Чимало людей про це думають і говорять, а я не думала і не говорила, я це зробила. Утім, якби я подумала про наслідки, можливо, не поспішала б діяти.

Саки були припилюченим містечком. Роботу я знайшла на базі відпочинку «Блакитна хвиля». Не можу переказати, як я цим пишалася. Сама. Одненька. Відразу знайшла собі роботу. От як. Моя робота мала назву «Морська галька», стіни її були викладені галечником. Господинею цього закладу була Галина Миколаївна, котра жила «в центрі»; вона щодня просила притримувати для неї столик, який традиційно був накритий махровим ганчір’ям кольору вишні, що втомилася стигнути. Щоразу вона запитувала нас, чи пам’ятаємо ми, що потрібно мити руки. Відповідей вона не потребувала. Ми пам’ятали, але не мили. Навколо море, чистота і краса.

Я хотіла назватися Тамарою, але їм потрібний був мій паспорт (не так легко обдурити сучасних власників приморських барів), тому довелося жити під справжнім ім’ям. То було нецікаво, але що поробиш? Моєю напарницею була Люська. Тобто насправді в неї було опереточне ім’я Люсьєна, але так її ніхто не звав, навіть мати. Коли я поцікавилася в неї, чи любили її батьки оперету, Люська замружила очі, а потім спитала: «Слиш, ти пити будеш?» Приблизно так ми з нею спілкувалися весь час.

Люська була би вродливою, якби не фарбувала вії. Річ у тому, що вона була білявкою з дуже світлими очима, такий колір має постіль, випрана з підсилювачем. А от свої вії Люська фарбувала чорною кошлатою тушшю. Дуже ретельно. Тому створювалося враження, що її очі – це тваринки з чорними волохатими щупальцями або щупальцеподібні рослини, яким надумалося укорінитися на людському обличчі. Я їй про це не говорила. Ніколи. Бо тоді б отримала виделкою під ребра. Коли Люська чула щось незрозуміле, вона або пропонувала випити, або лізла з’ясовувати стосунки. Я їй заздрила, тому що Люська ніколи не била ноги та стегна об стільці та столики.

Вона мені теж заздрила. Тому що я злигалася з рятувальником Миколкою. Мені заздрили всі місцеві баби. Бо з огляду на свою роботу Миколка постійно був у тугих плавках, ну, і всім було зрозуміло, що заздрити тут є чому. «Ти бач, офіціанточка, ні морди, ні дупи, а вхопилась за залупу», – пащекували місцеві тітки. Вранці, коли я прокидалася, то шепотіла йому: «Ти тільки глибоко не запливай, чуєш, Миколко? Не запливай. Бо всяке може бути. А як тоді я?» Я плакала, а він дзвінко плескав по моїх сідницях та казав: «Якативменедуринда». Якби мене побачив тоді, скажімо, Марлен, він би сам повісився на шовковій краватці або бубонів на вікно: «Куди ніч, туди й сон». Марлен – забобонна особа.

Люська жила з комендантом п’ятого корпусу. Він був філософом із загостреним почуттям власної гідності, коли напивався, завжди всіх перепитував, у чому сенс життя, вкладався на землю та волав: «Я – людина!» І краще було йому щось відповідати. Простими словами. Бо, на відміну від Люськи, випити він не пропонував, а відразу гасив по пиці. Справжній чолов’яга. Люську він також лупцював, хоча вередливою вона не була, щоправда, завжди здавала мені зміну з недостачею. Тому я вимушена була обраховувати клієнтів, інакше в нас нічого б не сходилося. Утім, обраховувати їх було неважко. Коли люди замовляють горілку в саму спеку, закушують її кавуном, а потім доганяються пивом, не слід дивуватися, що знаходиться хтось, хто використовує їхнє становище.

У нашій «гальці» навіть справжня винна карта була. Винну карту формувала татарка Рая. Наша сомельє. Рая виготовляла одну виноградну настоянку, до якої додавала чорнослив. Робила й іншу виноградну настоянку, куди нічого не додавала. Краще було пити другу, вона була більш лояльна до голови. Таким чином, у нас були представлені солодкі та сухі вина. Галина Миколаївна сама розливала їх у пляшки, які привозив її син, що навчався в Києві. У Києві синові жилося добре на мамчині курортні гроші, судячи з того, що пив він недешеві напої. Головне для мене було не зареготати вголос, коли якийсь недоумок вдавав, наче тямить у винах, замовляв італійське вино року, пригадуючи, які тоді були урожай та погода, принюхувався до краєчка чарки та прицмокував, розігруючи із себе гурмана. Та сама Рая робила для нас коньяки трьох марок, уже не знаю, з чого саме, але настоювала вона це пійло в дубових діжках.

У Люськи була таємниця. Вона потайки писала роман. А я все думала, ну про що вона може писати? І восьми класів не скінчила… «Ти про кохання пишеш?» – запитувала я. «Іди собі», – відповідала мені Люська в ті дні, коли намагалася бути чемною. Одного разу вона покликала мене під барну стійку та пообіцяла розповісти, про що пише, якщо я поінформую її, чи засмаглий член у Миколки. Я знизала плечима та розповіла. Люська тоді реготнула і втекла, зараза. Мені так прикро було, я ж не знала, що згодом побачу Люську за інших обставин і вона мені сама про цей роман розповість.

Важко бути офіціанткою. Самостверджувалася я лише на п’яничках, усі решта за людину мене не вважали. П’янички були людьми чуйними, дехто навіть замовляв мені лірико-бандитські пісні про кохання та зраду. Краще б грошима. Бо грошей не вистачало ні на що. З іншого боку, коли я була офіціанткою, у мене значно зменшилися потреби. Мамі я зателефонувала тільки одного разу, коли приїхала та влаштувалася на роботу, сказала, що відпочиваю, подумала, що правду їй говорити не слід. Додому я повернулася худа, засмагла, зморена та витрішкувата. Із синцями під очима та на стегнах. І тривалий час хутко озиралася на «Дівчино!». Не розуміла, де мої таця, блокнот і олівець. Та що там – я смикаюся від «Дівчино!» і тепер.

А побачила я Люську вже після того, як пролікувалася, але перед тим, як поїхала до Вашингтона у відрядження. Зустріч відбулася в моїй перекладацькій конторі. Люська виходила заміж за голландця. Вона прийшла до нас замовити переклад його та її листів. Дуже зворушливо. Вона мене не впізнала. «Люсьєн. Письменниця», – представилася вона на французький манер. Нещасного голландця звали Курт. Йому було 65, більше сорока з яких він розводив тюльпани і вважався справжнім майстром своєї справи. На му році свого життя він зустрів майстриню з «розводу» підстаркуватих голландців. Люська кліпала своїми нафарбованими віями-щупальцями, усміхалася, а тоді розповіла мені, про що вона написала роман. Роман називався «Таця з великим серцем», у ньому йшлося про життя Попелюшки-офіціантки, в яку закохався багатий пан. «Звісно, що все це фантазія», – по-світському всміхнулася до мене Люська, пригощаючись кавою. Я теж їй усміхнулася. А потім попросила Наталку, свою помічницю, здерти з Люськи всю суму відразу, бо недостачі мені набридли ще влітку.

Коли я розповіла мамі, як я провела літо, вона впала в депресію. Вона вирішила, що мене потрібно рятувати. Я сказала, що вже мала справу з одним рятувальником, і для одного літа двоє – це занадто. Мама зіщулилася. Мама вперта, як усі козероги, і я зрозуміла, що легко не відбудуся. І точно – мене запроторили до лікувального закладу «чистити нерви».

Так сталося, що запропоноване мені лікування найсильніше впливало на губні м’язи. Нас змушували зображати щасливу усмішку і перевіряли, чи щасливо ми всміхаємося чи ні. Досі не розумію, якими критеріями, яким мірилом щастя вони керувалися. Я старанно розтягувала губи в усмішці. Потім вони боліли. Але я обіцяла мамі, що буду дотримуватися рекомендацій. Зараз смішно згадувати, як виглядали ми, двадцять п’ять дорослих баб-невротичок, які всміхалися та водили танок розчепірами, на півзігнутих ногах. Ще ми розмовляли з фахівцями, малювали картинки, приймали ароматичні ванни та сонячну терапію. Ще нам постійно перевіряли нігті. Чи є вони, чи вже ні. Моя звичка їх гризти і небажання отримувати зауваження перетворили мене на обачливого крадія, я весь час ховала руки в шкіряних рукавичках.

Там я заприятелювала з Лікою. Ліка потрапила сюди, тому що обчиталася Канта. Про це я дізналася згодом, а коли вона видрала з моїх рук працю Лева Гумільова «Етногенез та біосфера Землі», книжку, якою я заспокоювала собі нерви і яка жодною літерою не примушувала мене всміхатися, я була збентежена. «Якщо ти дійсно хочеш не нервуватися, вийти з нервового стану, не можна читати філософську літературу». Гумільов цілував підлогу. «Ви не могли б його повернути обличчям догори?» – попросила я. «Звісно», – зрозуміла мене Ліка, один вправний рух – і Гумільов обкладинкою гіпнотизував стелю. «Для того, щоб бути здоровим і не доводити себе до такого стану, коли власні нігті перетворюються на неземні ласощі, ніколи не читайте філософських трактатів. Треба читати масову літературу. Ні в кого не поїхав дах від мелодраматичних новел та іронічних детективів, чи не так? А от ті, хто насолоджується викладами Канта, Руссо, Сартра, кінчають кепсько. Перевірено на собі».

На відміну від мене, Ліка ховала руки не в шкіряних рукавичках, а в чашках із трав’яним чаєм. «Я вдаю, що влаштовую їм корисні ванночки, а сама їх топлю». Ліка вигадала ще одну методологію, як подолати нервові зриви. Крім читання масової літератури. «Нічого так не заспокоює, як свідома зрада». Ліка сидить на краєчку мого ліжка, час від часу посміхається та виловлює нігтями ту заварку, яка спливає, щоб хапнути трохи свіжого повітря. «Це як?» – запитую я. «От я одного разу свідомо зрадила своєму чоловікові. І все. Ніякого нервового зриву. А міг би бути, якби я вчасно не спохопилася». – «Та ну? А з ким ти йому зрадила?» – «Та, з одним». – «А ти його кохаєш?» – «Ти з глузду з’їхала? Ні, я його не кохаю. Працює з нами одна, яка його кохає. Вона йому не дружина, як ти, мабуть, розумієш, дружина його б ні за що не кохала, вона ж не божевільна кохати такого кнура. І заміж за нього виходити, і кохати, і все вона мусить робити сама, забагато для середньостатистичної жінки. А ця його кохає, тобі б вона не сподобалася. Волосся тьмяне, очі тьмяні, плями на обличчі. Суцільна жертва екології. Сюди її треба, щоб принаймні усміхатися навчили та за руками доглядати. Але не це найцікавіше. Найбільш цікаво те, що він її кохає! Можеш собі таке уявити?» Я кажу, що можу собі уявити майже все. «Тому я й люблю з тобою розмовляти!» – каже Ліка. Я всміхаюся. Ліка каже, що це не щаслива усмішка, і тицяє в мене люстерком.

«А він тебе кохає?» – ледь здихавшись люстерка, питаю я. Ні, він її не кохає. «А чого йому мене кохати?» – «Ну, наприклад, тому що в тебе гарні очі, губи та пальці. Кохають і за менше», – кажу я. У Ліки дійсно все це неймовірно гарне. Ліка каже, що розуміє, що кохають і за менше, але вона переконана: він її не кохає. «Можеш не сумніватися», – говорить вона. Я починаю смикати рукавичку, хочу гризнути нігтика, я сумніваюся. «По руках», – загрозливо проголошує Ліка. «Ані він мене, ні я його не кохаємо!» Ліка така радісна. «То навіщо тоді зраджувати чоловікові? Пояснюй навіщо!»

«А для того, щоб усі усвідомили, що я теж можу. Захотіла та змогла!» – «Що ти можеш?» – «Не кохати, не бути коханою, але мати!» – «Ну, якщо ти його захотіла, тоді…» – «Яка ж ти буваєш вперта. Слухай сюди. Я його не захотіла. Себто я захотіла його отримати. Ну, дивися, все ж просто! Він мене не кохає, він кохає жертву екології, я його також не кохаю, але ми спимо разом! Зі мною він спить, а кохає її, і вона його кохає, але з ним вона не спить. Коли ж вони будуть спати, якщо він спить зі мною? Часу немає. І що ми маємо? Ми маємо складний випадок, коли я можу отримати будь-якого чоловіка, навіть того, хто кохає іншу та кого не кохаю я. І таке я можу втнути з ким завгодно. І тоді вже не до депресій, зрозуміло? Депресії будуть у тієї, яка кохає, у неї серце слабке». Я кажу, що мені хочеться стати розчепірою, походити палатою та всміхатися.

«То ти задоволена була, коли з ним переспала?» – «Наче вдруге народилася!» – сяє Ліка. Я зауважую, що коли народжуєшся, почуваєшся не найкраще. «Інакше б ми не народжувалися в лікарнях, якби все було так добре, як тобі здається», – додаю я. «Не плутай лікарні з пологовими будинками», – каже Ліка.

Я називала Ліку «Моє клінічне щастя». Не тільки тому, що Ліка була моїм клінічним щастям, а ще й тому, що вона користувалася «Clinique. Happy». Вона виїхала до Ізраїлю. З тим чоловіком, який кохав жертву екології. Я настільки звикла до її балачок та запаху, що тримала в шухляді з білизною флакон «Clinique. Happy» і щоранку віталася: «Привіт, Ліко». Сподіваюся, що вона щаслива…

Мій Клоун-герой примчав із нашими паспортами і квитками. Таке враження, наче ми зібралися до рагсу. Я сказала, що за час відсутності його пальто двічі намагалося вшитися геть, але я пильнувала як слід. «Молодець, я в тебе вірив. А зараз нам треба ворушитися в цьому напрямку. Вже почалася реєстрація, будемо вилітати до Києва іншим рейсом іншої авіакомпанії приблизно за годину». І я заплакала. Він знітився, я розумію, що жіночі сльози – це випробування для чоловіків. «Щось не так?» – запитав він. Смішні вони, чоловіки. Коли не так, плачеш рідше, частіше плачеш саме коли так. Бо повірити в те, що все буде саме так, надзвичайно важко. Я заперечливо махаю рукою. Все о’кей. Він бере своє довге чорне пальто, допомагає мені встати і намагається уникати моїх сльозливих оченят. Я його розумію, кляте рюмсання. Моя б воля – сховала ці очі в шкіряних рукавичках. Помаранчевий шалик на піджаку робить його схожим на відомого російського режисера та невідомих європейських функціонерів. Я всміхаюся. Він теж.

2

Коли палає будинок, народ репетує: «Пожежа!» – і можна сподіватися, що хоча б одна людина прибіжить допомогти; доречно волати: «Грабують!» – коли нападають грабіжники, – можливо, якийсь герой зглянеться на вас, щоб ствердити свій геройський статус; ще можна відчайдушно верещати: «Рятуйте!» А от коли близька людина вчиняє дурість, що робити, що виголошувати? Можна, звісно, промовити: «Старий, ти що, здурів? Очманів ти, чи що? Що ти робиш?» Але як таке можна сказати рідному батькові, з яким у тебе завжди були непогані стосунки? І не просто непогані, а чудові! Утім, якщо подумати, таке сказати можна, відвертість – запорука тривалих та довірливих стосунків. Але як можна виплеснути це в його світле, радісне обличчя? Ти – не народжений наволоччю, ти вимовити таке не здатний. Уголос я сказав йому: «Ну, поздоровляю тебе». А сам гадав: «За що? Чому?» Таке зазвичай думають люди, у яких раптово загинув хтось близький. За що? Чому?

А спочатку все складалося так добре. Я зустрів батька в аеропорту на новій машині. Нещодавно взяв у кредит «Нісан» (був поведений на японських автомобілях). Блискучий, срібний. Мій приятель Милиця сказав мені, що, згідно із соціологічними дослідженнями, дівчата вважають найбільш сексуальними чоловіками власників саме блискучих металевих авто. Тому ми з ним і вибрали цей колір. Не те, що ми з Милицею в таке віримо, але про всяк випадок. Як цим дослідникам вдається робити подібні висновки? Я сам займаюся аналітикою, але на таке не здатний, навіть уявити собі не можу, яким чином вони про це все дізнаються.

Батько приїхав із США, де жив близько восьми років. Приїхав він не назавжди, а в гості, щоб, за традицією, разом зі мною відсвяткувати Новий рік. Я дуже радів і чекав на його приїзд. Окрім нового автомобіля, який я з гордістю продемонстрував батькові, у моєму житті були й інші новини, з якими кортіло його познайомити. На заднє сидіння машини я накидав купу нових книжок, я так завжди робив: можна було б залишити їх удома, але батько звик, мов дитина, вовтузитися з цими книжками на задньому сидінні та щасливо всміхатися, я це бачив, коли повертав обличчя до нього. Він шурхотів сторінками, іноді гриз ніготь, і я почувався так само щасливим. «Клас!» – казав він. А мені здавалося, що в цю мить ми помінялися з ним місцями, і це мене тішило.

Батько займався в США зв’язком, він і тут цим займався, тільки там за це набагато краще платять; батько сам собі вигадав прізвисько «Радистка Кет». Він любив вигадувати прізвиська, мене, наприклад, звав Містером Іксом. Виглядав батько чудово, він ніколи не відрощував собі черево, був стрункий, займався спортом і віддавав перевагу здоровій їжі, але ніколи з цього приводу не нудив і залюбки смакував разом зі мною та Милицею пивом та львівськими ковбасками. Для мене це була улюблена традиція нашого спілкування. Я, він, Милиця, львівські ковбаски, пиво та спортивний канал! Мабуть, я мав би насторожитися відразу після того, як він, задоволений, всівся поруч зі мною. «А книжки?» – трохи розгублено промовив я. «Хочу трохи побути з тобою», – сказав він, притиснувши мене.

Звісно, я зрадів, хоча спершу засмутився, що не побачу дитячого батькового вовтузіння з книжками. Почав розповідати йому історію придбання мого авто, у листах я вже пообіцяв розказати йому про це детальніше. Але відчув, що він слухає мене не так уважно, як завжди. А коли я замовк і запитав, як справи в нього, він замість розповіді про своє вашингтонське життя-буття почав оповідати історію про те, як запізнився на літак. Про це він мені встиг похапцем повідомити по телефону, щоб я не нервувався. А зараз переповідав у деталях.

Уся ця історія була зав’язана на помаранчевих шаликах. Він розповів, що забалакався з дівчиною про революцію, про те, як вони з’ясували, що проґавили свою чергу на літак, як батько схопив їхні паспорти та намагався вирішити питання або з візами, або з квитками, і це йому вдалося. Їй конче необхідно було саме сьогодні бути в Києві, і батько це забезпечив, витратив свої гроші, нерви. Я пишався ним. Навіть видав на честь батька індіанський войовничий клич. Мій батько – супергерой! Я про це знав давно, відтоді, як він викликав мене підлітком до Америки і ми мандрували на старому фургоні Диким Заходом, втрапляли в халепи, особливо в ковбойських пабах, але батько завжди все вирішував і рятував наші дупи. Мабуть, саме тоді ми і перетворилися на людей, близьких по-справжньому. Можливо, якраз у тодішні п’ятнадцять років я відчув, що таке родина, що насправді стоїть за цим словом.

«Слухай, я стільки розповідаю, а я ж можу тобі її показати, вона – фантастична дівчина, чесно. Зараз-зараз, я її зняв, коли ми летіли». Батько захоплювався фотографуванням. «Поглянь! Як тобі?» На мене дивилася шатенка в помаранчевому светрі, волосся її було забрано. Низькуватий лоб, темні очі; дивно, але синці під очима їй пасують. Втаємничують її. Смаглява; темні, але ненафарбовані губи. Скільки їй років, збагнути було важко. Симпатична. Я так і сказав: «У принципі симпатична. Вона що, з Балкан?» – «Ні, місцева, але в неї є якась циганська кров». – «Правда, гарненька. Познайомиш?» – сам не знаю, чого я таке бовкнув. Напевне, тоді вона мені сподобалася чи просто треба було щось сказати. «Аякже!» – батько випромінював задоволення.

«Знаєш, із нею мені було дуже просто. Я почав їй розповідати всілякі історії зі свого життя, одні вигадував, інші були насправді. Робив це, щоб розважити її, щоб вона припинила плакати. Я бачив, як вона може плакати. І подумав, що якщо зараз знову буде істерика, я цього не зможу витримати, ти ж знаєш, як на мене діють дівочі сльози… А потім я усвідомив, що мені самому хочеться все їй розповідати. Ти тільки подумай! Вона набагато менше патякала, ніж я. Дотепна, уважна. До речі, сказала, що обов’язково поверне мені гроші. Хоча я почуваю провину в тому, що ми проґавили літак. Це я забив їй голову своїми запитаннями. Можливо, ми повечеряємо завтра, вона сказала, що винна мені вечерю. А я сказав, що завинив їй обід, бо те, чим нас годували в літаку, хоча й коштувало євро, було схоже на пайок для біженців, але не на обід». Я бовкнув тоді, що це класно і незвичайно – зустріти людину, якій хочеться розповісти дещо про своє життя. Навіщо я це ляпнув? Я ж не знав, що він незабаром пригадає мені ці мої слова і чути їх мені буде огидно. Як я міг таке сказати? Обмежений бовдур.

«Слухай, я запросив Шу в гості. Ти не хвилюйся, нічого не готуй, не купуй, усього цього не треба, я просто хочу, щоб ви познайомилися. Ми самі все принесемо, вже обговорили меню, це буде сюрприз, але тобі сподобається!» – «Що-що? Що ще за Шу?» – зашокався я, наче старий в кашлю або бугай в очереті. Батько зазвичай спілкувався з людьми різних національностей, але взяти і притягти додому на вечерю незнайомого китайця? Ще й каже, щоб я нічого не готував… Та я не микитрю нічого в китайській кухні, курчат вони солодких люблять та солоні тістечка, чи то не вони? Батько стрекотів, наче з кулемета: «Шу, а не що! Я ж тобі розповідав про неї. Не гальмуй! Усе тобі треба пояснювати, Містере. Я маю на увазі Олександру, зву її Шу, це від Шурки. Слухай, якщо в тебе є час, можеш дістати червоні маки?» «Цукерки?» – нарешті зреагував я. – «Ні, квіти, вона дуже любить. А я ж не знаю, чи можна в Києві таке знайти, а мені б хотілося, у Вашингтоні я б запросто, а тут…» Квіти, Шу, о Боже мій. Та він так ніколи не розмовляє!

Шу, Олександра. Ну авжеж, я пам’ятаю, як можна забути її? Поміж осіб жіночої статі більше за цю Шу емоцій у батька викликали тільки улюблена акторка Жульєт Бінош та Юлія Тимошенко. І що значить «познайомитися»? У якому це сенсі? Як із ким? У якій якості? Невже він тоді сприйняв мої слова буквально? Чорт мене забирай, чому я не сказав йому тоді, що в мене вже є дівчина, якщо він має на увазі саме таке знайомство? А тепер через моє замовчування реальності складається ідіотична ситуація.

«Батьку, слухай, може, повечеряємо не вдома, а вийдемо десь у кав’ярню? І взагалі може виникнути незручність, я тобі цього не сказав, але в мене є… Що ти кажеш?» Він говорив про те, що ніколи не думав, що йому буде так легко і радісно знайомити мене з жінкою, яку він кохає… А потім почав верзти серіальні дурниці, мовляв, узагалі ніколи не думав, що таке на старості років може з ним трапитися, що взагалі таке буває, що він відчуває спорідненість душ, що йому надзвичайно цікаво навіть спостерігати за тим, як вона рухається, як говорить, як зачісує волосся. «Ти розумієш, вона ж виглядає такою юною, я подумав, що ви однолітки, навіть хотів, щоб ви зійшлися, бо вона чудова і ти в мене орел, аж потім з’ясувалося, що їй за тридцять. Тридцять три роки. Вона сказала, що я хочу зробити з неї педофілку, ми так сміялися. І їй подобаються чоловіки, які хоча б трохи старші за неї, а я ж старший! Та це чудо, малий!»

Він продовжував нести всю цю романтичну маячню, чим нагадував мені курку, а в мене почалася паніка. Я сатанів. Блін, я ж так хотів… Та ні, я мріяв, щоб він познайомився з Аделіною. Я ніколи не знайомив його зі своїми дівчатами, хоча вони в мене були. Не було поштовху знайомити. Навіть не тому, що він жив у Штатах. Мої дівчиська – навіщо вони батькові? Що він міг мені сказати про них? «У тебе непоганий смак, синку». А в мене ніяких визначених смаків не було. Білявка – добре, сьогодні буде білявка, якщо в неї такі ноги, як у Лізи. Брюнетка? Добре, тоді буде брюнетка, бо в цьому тонкому білому светрику її груди, що не запаковано в ліфчик, темніють, наче таловини під березневим снігом.

Аделіна – інша справа. Вона справжня жінка, вона надзвичайна. Я думав, що це буде сюрприз. Я навіть уявляв собі, як він на мене подивиться, як потім притисне до себе. А згодом я його притисну. Він зрозуміє, що я подорослішав, що став відповідальним. Бути поруч із такою жінкою, як Аделіна, учинок набагато зріліший, ніж купівля нового авто. Аделіна буде стояти та спостерігати за нами своїми дивовижними видовженими очима. А ймовірніше, зарегоче, рвучко хитнувши головою, та скаже: «Придурки, які ж ви обидва придурки», – чим зрівняє нас із батьком, і ми теж зарегочемо.

Але все котилося під три чорти. По-перше, Аделіна десь зникла. Я підозрював, що вона не любителька знайомитися з батьками, і нічого попередньо про приїзд батька їй не казав. Але Аделіна – у ній є щось тваринне – це відчула, залишила білий клаптик паперу з літерою «П» і все. Цим вона попрощалася й повідомила, що повернеться. Я навчився розшифровувати її написи. Я й сам призвичаївся спілкуватись у такий спосіб. «Ще і який П!» – думав я зараз. А по-друге, замість того, щоб дозволити сину познайомити батька зі своєю жінкою, батько тягне свою жінку знайомити із сином. Це ж ідіотизм! Це неприродно. Це мене ображає, це несправедливо міняє нас місцями, і я так не хочу!

Ні, я ніколи не думав, що батько ні з ким не спить. Він не визнавав аскетичного утримання. Коли я вперше приїхав до США, ми з ним разом, штовхаючи одне одного, як пришелепуваті підлітки, вибирали презервативи. І кепкували одне з одного: «Як ваші справи, містере Міні-пенісе? Чи не завеликий ви собі обрали капелюх?» А мені тільки-но виповнилося п’ятнадцять, і завдяки батькові я не ніяковів і не почувався, наче ґвалтівник чи телепень. Мені не довелося стикатися з підозріло-злими поглядами аптекарок чи касирок у супермаркетах. Милиця мені такі жахи про них розповідав! Коли я повернувся до України, то був упевненим у собі, а впевнена людина не притягує до себе підозрілі погляди, та й сама на них не зважає.

Я був переконаний, що батько час від часу заводить якісь романи, це випливало з того, що він був симпатичний, заробляв достатньо і пильнував своє здоров’я. Гостюючи в нього, я чув, як йому телефонувала інструктор із гірських лиж, і він так із нею розмовляв, що й тупенко втямив би: між цими двома не тільки і не стільки лижі, а стовідсотково батьків член. Але щоб отак?!

«То ви що, одружуєтеся?» – не стримався я, хоча давав собі слово ніколи не говорити банальних речей. Це була наша домовленість з Аделіною: краще не договорювати, аби лиш не вимовляти банальщину. Батько натомість не звернув уваги на еманацію цього запитання та його банальність, а щиро відповів, що він про це думав: «Сподіваюся, ми це владнаємо найближчим часом», – промовив він весело, а мені здалося, що хтось повідомив про те, що я загинув в авіакатастрофі. «О…» – тільки й вимовив я. «Ну!» – радісно відгукнувся батько.

«Привіт!» – прорипів я Милиці. – «Ну, і веселе привітання. Ти гриз горіх та вигриз зуби? Чи тобі в рота насцяв голуб, що приніс звістку про мир в усьому світі? Що там у тебе сталося, кажи швидше, бо я мушу бігти на тренування». – «Голуби не сцють. У мене – нічого. А от батько збирається одружуватися». – «Голуби сцють. Опа! Я зараз до тебе приїду». – «Не треба. Вони незабаром з’являться. Мені тільки тебе бракувало. У мене сьогодні оглядини, хто б міг подумати, хе-хе». – «Хе-то воно, хе. Ну, і як ти?» – «Погано». – «Це нічого. Не тебе ж оглядають! А Аделіна?» – «Втекла». – «Ну, це, може, і на краще, я ж тобі говорив, що твоєму батькові може намаритися, що Аде…» – «Тему закрито. Ти ж поспішав!» – «Та нічого. Візьму тачку. Слухай, а вона хто? Америкоска?» – «Ні, наша. Пам’ятаєш, я розповідав тобі, як він зняв бабу в літаку?» – «В аеропорту?» Милиця – дуже марудний тип, і в нього небезпечно гарна пам’ять. Я не збирався потурати його звичці все уточнювати. «То це вона і є». – «Так ти ж казав, що він вас хотів знайомити». – «То він і знайомить. Що тут, на твій погляд, не збігається?» – «Це не те саме. Тобто зовсім не те саме. А скільки їй років?» – «Наче тридцять три». – «Ого! Тобто вона на дев’ять років старша за тебе?» – «Ну». – «Тобто коли ти був першачком, вона – випускницею, так?» – «Приблизно, і що?» – «Блін, то якби все було навпаки, то вона могла б нести тебе на плечах, а ти дзеленчав би дзвоником на червоній стрічці… Офігєть…» – «Милице…» – «Що? Ні, ти тільки уяви собі, як ти…» – «Пішов ти», – і я поклав слухавку.

Я й не думав діставати червоні маки, я сам червонів, наче мак. Спочатку мені було холодно, я випив віскі з чаєм, потім чай із віскі, потім чистий віскі, потім мені стало спекотно і я вирішив більше чаю не пити. Тут вони й завітали. Вона в джинсах і чорному светрі, волосся зібране та гладко зачесане, як на фотці, яку мені демонстрував батько. І батько. Не пам’ятаю в чому, я на нього не дивився. Не міг.

«Привіт», – сказала вона і простягнула вологу руку. «Нервується», – констатував я навіть без задоволення. Я б теж нервувався. Власний шлунок рвав мене навпіл. «Привіт», – відповів я. «Максим», – додав. Вийшло «Привіт, Максим», наче привітався сам із собою. Почав реготати. Не знаю, як вони реагували на це, не дивився; натомість, зробивши слов’янський уклін, ледве встояв на ногах і запросив їх до кімнати. Сам здивувався, а чого, власне, я їх запрошую, це ж батькова хата. Шу була мені схожа на нечепур-циганок, які вешталися парком і намагалися ошукати натхненних студенток і викладачок розташованого поруч університету, та й узагалі довірливих позауніверситетських людей. До мене циганки не підходили, мабуть, упереджені до чоловіків. «Скоро довірливі жінки скінчаться, і циганки переключаться на недовірливих жінок, а вже потім і на чоловіків, от буде нам тоді щастя», – так мені тоді подумалося.

«Ми принесли м’ясо, рибу та соуси». – «Багато соусів», – додав батько, він піддержував її за руку. Вони якимось чином примудрялися тримати пакети з м’ясом-рибою-соусами та триматися за руки. Ідіотизм. «Давайте сюди ваші пакунки». Вони одночасно простягли мені пакунки. «Синхроністи хрінові». У мене не виникало жодної позитивної думки. Вона подивилася на скатертину. «Ми можемо це заляпати». – «Зараз, я знаю, де лежить плівкова скатертина», – сказав батько, і вони хутко схилилися над шухлядою, зіткнувшись лобами. І, звісно, розреготалися. Скільки мені ще доведеться це витримувати? Годину, тиждень, усе моє життя?

Чорт забирай! Просто з шухляди рожевими кавалками вивалилися гумові грійники. Їх було двадцять шість. Батько і Клята Шу дивилися на них, як на представників іншої цивілізації. «Ти їх що, розводиш?» – почала вона. «На продаж?» – продовжив батько. Вона тицьнула кулачком у його грудну клітину. Мабуть, думала, що це виглядає кумедно. Насправді це було огидно. Доросла жінка, яка поводиться, як хлопчисько, – мене майже знудило. А вони реготали собі, раділи грійникам, як дурний милу. «У п’ятницю не можна стільки реготати, у понеділок доведеться плакати», – видав я мамчине прислів’я. Батько принаймні реготати припинив, уважно подивився на мене, а вона продовжувала всміхатися. Мабуть, думає, що я поводжуся, як придурок. То й пішла вона. «Сідайте за стіл, я зараз це приберу і витягну скатертину», – сказав я.

Гумові грійники були схожі на дохлих камбал. Круглі та рожево-помаранчеві. В Аделіни були проблеми з кровообігом, грійниками вона намагалася підтримати тепло, щоб заснути.

Утім, навіщо я брешу? Аделіна ширялася. І я нічого не міг із цим вдіяти. «Це не твоя справа», – говорила вона. А коли вона таке говорила, то саме це мала на увазі. Я поважав її за те, що вона ніколи не грала в статеві ігри. Не кокетувала, не брехала, не намагалася виглядати слабшою або сильнішою, ніж була насправді. Коли ширки або грошей на неї не було, а таке час від часу траплялося, Аделіну лихоманило, тоді вона вкладалася в ліжко, куталася в ковдри та обкладалася гумовими грійниками. Уздовж усього свого тіла вкладала кругленькі рожеві грійники, як поросят біля свиноматки, та ще й перекладалася ними. Її худеньке тіло під вгодованими грійниками – як я сильно її любив, особливо відчував це саме в такі моменти. Нестримано та нестерпно, до болю. Коли грійники холонули, я приносив інші…

«Максе, а розкажи нам, як ти вперше опинився в Америці. Пам’ятаєш, як нам тоді було весело?» Батько був надзвичайно бадьорим, грався келихом із червоним вином, постійно прокручував його у своїх сильних пальцях, Клята Шу стежила за ним. Я знизав плечима, бо розумів, що треба було про щось розмовляти, то чого б не про це? Тим більше, це були теплі спогади. «Уперше я потрапив до США в п’ятнадцять років…» – «Та ти що? Майже, як я! Правда, я років у тринадцять», – вона миттєво перехопила ініціативу.

Я помітив, що Клята Шу спілкується так, як працюють порносайти. Варто сказати одне слово (натиснути на одне порносайтове віконце), вона відгукується кількома (відкриваються штук десять інших, і спробуй ще все це закрити, і приготуйся: наступного дня кілька з них знову виникнуть). «Ну, любонько, ти з мене слова більше не вичавиш», – застановив я собі. Батько такого собі не застановляв, він повернувся до неї, хотів слухати її історію. І Клята Шу з нею не забарилася.

Історія Клятої Шу про те, як вона вперше приїхала до США

Коли вся наша країна, у якій ми з Євгеном народилися (на це я зауважив, що теж народився в СРСР, у батька був такий здивований вигляд, наче він щойно про це дізнався – звісно, тільки ці двійко мали право народитися в СРСР), докладала зусиль, щоб перетворити холодну, наче драглі, війну на більш гарячу страву, керівним партійнім кадрам спало на думку показати американцям те найкраще, що є в СРСР, а саме – дітей. Саманта Сміт тоді прилетіла до нас, у США відрядили Катерину Личову (я не знав, хто це такі, але себе не викрив). У таку поїздку відібрали й мене.

Відвідувачі з України можуть використовувати офіційний сайт Pin Up для розваг в ігрових автоматах без реєстрації в казино. У цьому ігровому клубі можна грати на гроші, з виведенням коштів через різні платіжні сервіси. Гравці у році можуть використовувати мобільну версію Пін Ап для гри в слотах на гривні або, щоб грати в демо-режимі, насолоджуючись хорошими виграшами. Цей віртуальний зал користується великою популярністю у гравців з України. Казино PinUp займає провідні позиції в авторитетних незалежних рейтингах найкращих гемблінг-ресурсів.

Керуючою структурою ПінАп юа є компанія УКР ГЕЙМ ТЕХНОЛОДЖИ. В online casino Pin Ap немає проблем з виведенням коштів за допомогою зручних платіжних інструментів. Клієнти клубу можуть оперативно перераховувати виграші, отримані на ігрових автоматах. Офіційний сайт онлайн казино Пін Ап має ліцензію КРАІЛ № від  - видануКомісією з регулювання азартних ігор і лотерей.

Бездепозитні бонуси від Pin Up, промокоди, фріспіни та кешбек

На сайтах партнерів клубу Pin Up UA доступні вигідні купони, промокоди, які легко активувати на офіційному сайті казино, отримуючи додаткові кошти або фриспіни, щоб грати на гроші в ігрових автоматах. Бездепозитні бонуси за реєстрацію в Пін Ап не передбачені, але є різні варіанти бонусних програм, які можна активувати в особистому кабінеті, і грати на гривні.

Усі бонусні продукти Пін Ап доступні в особистому кабінеті гравця. Перед тим як отримати бонус, слід ознайомитися з правилами та особливостями відіграшу такого подарунка. Перед тим, як забрати виграші, отримані за бонусні кошти, потрібно виконати умови вейджера.

Використання привітального бонусу в казино Pin Up

Після процедури реєстрації в Пін Ап Казино новим учасникам стає доступний стартовий пакет, який передбачає збільшення депозиту до % і набір із обертань у слотах. Цей стимул надається за умови внесення першого внеску від гривень. Пропозиція охоплює всі різновиди ігор для використання бонусних коштів, тоді як спіни дозволені виключно для ігрових автоматів. Активація стартового бонусу проходить у кілька етапів:

• Пройти реєстрацію на сайті казино;
• Внести на рахунок суму від гривень;
• Бонус у розмірі % нараховується в разі поповнення депозиту протягом однієї години після реєстрації, а в інших випадках - %.
• Активувати початковий бонус у відповідному розділі.

Важливі аспекти пропозиції:

• Межа бонусних коштів становить гривень.
• Для відіграшу бонусу в %, нарахованого в першу годину, відводиться термін у 96 годин з моменту зарахування з вейджером х
• Відіграш бонусу в % повинен бути виконаний протягом 72 годин з моменту зарахування з вейджером х
• Максимальний ліміт на зняття коштів, отриманих через відіграш бонусу, становить х10 від суми бонусу.

Умови щодо фріспінів:

• фриспінів нараховуються після першого поповнення від гривень.
• Фріспіни розподіляються порціями: 50 відразу після депозиту, потім по 40 щодня протягом п'яти днів.
• Термін дії фриспінів - 48 годин із моменту зарахування, відіграш можливий протягом 24 годин із вейджером х

Додаткові умови:

• Тільки зареєстровані на сайті учасники, які досягли 21 року і відповідають законодавчим вимогам для участі в ігрових програмах, можуть взяти участь в акції.
• Акція поширюється виключно на ігрові акаунти, створені в одному екземплярі на одного користувача.
• Оператор казино залишає за собою право запросити додаткові дані для підтвердження особи власника облікового запису і в разі необхідності призупинити нарахування бонусів під час такої перевірки.
• Правила та умови цієї акції можуть піддаватися коригуванню та доповненню в будь-який момент як у процесі її дії, так і після її завершення.

Квіз із фриспінами від Pin-Up із відповідями для гравців

Щосереди на сайті грального клубу Пін Ап проводиться особлива акція - вікторина, у якій можна виграти до 70 безкоштовних спінів. Для участі потрібно бути зареєстрованим в онлайн казино і дати правильну відповідь на поставлені запитання, всього їх три. За одну правильну відповідь ви отримаєте 50FS на слот Pumpkin Patch, за дві - 60FS, за три - 70FS. Вікторина проводиться на сайті Пін Ап щосереди з до за Києвом.

Акція Gift Box - безпрограшна лотерея від казино Пін Ап

"Gift Box" від казино Пін Ап надає унікальну можливість його учасникам отримати різні призи та бонуси. Умови участі прості: активні учасники, які зробили ставки загальною сумою не менше гривень, отримують право на участь у цій пропозиції.

Учасники можуть виявити різноманітні бонуси у своєму "Gift Box", як-от фріспіни, пінкоїни, ексклюзивні бонуси або грошові кошти. Специфіка бонусів визначається випадковим чином.

Необхідно зазначити, що в учасників є 10 днів для того, щоб забрати свої призи в особистому кабінеті на офіційному сайті казино в розділі "Gift Box". Розміри винагород можуть відрізнятися, додаючи додаткові кошти для гри в казино.

Мобільна версія ПінАп - завантажити додаток на Андроїд або Айфон

Відвідувачі часто грають на гроші в клубі ПінАп, використовуючи мобільну версію казино на Android смартфонах і на Айфон з iOS. Після виконання входу в сервіс казино через звичайний браузер, мобайл версія автоматично проводить розпізнавання характеристик телефону або планшета, щоб налаштувати під них інтерфейс Pin Ap.

Якщо гравець бажає грати в офлайн-режимі, він може без реєстрації, безкоштовно завантажити додаток casino Pin Up у мобільні пристрої на Андроїд. Установку такої програми легко виконати будь-який звичайний користувач. Щоб завантажити її в телефон, достатньо:

• на офіційному сайті казино ПінАп знайти інсталяційний файл (apk для Андроїд);
• встановити в налаштуваннях гаджета дозвіл на завантаження софту зі сторонніх ресурсів;
• завантажити з мережі обрану інсталяційну програму PinUp;
• запустити її в смартфоні;
• почекати завершення встановлення, виконуючи рекомендації системи для здійснення необхідних налаштувань програми.

Після закінчення інсталяції, користувач має повноцінний доступ до будь-яких можливостей казино Пін Уп у своєму телефоні. За допомогою мобільних гаджетів гравці зможуть грати на гривні, з виведенням виграшів на карту.

Ігрові автомати Pin Up на реальні гроші або безкоштовно

Колекція Pin Up Casino містить видатні та свіжі слоти від провідних розробників ігрового ПЗ. Ви можете випробувати азартні розваги в режимі демо, не вимагаючи внесення депозиту, щоб розібратися в нюансах кожного автомата. Цей режим доступний для пристроїв усіх постачальників, за винятком Pocket Games Soft.

Щоб відвідувачам було зручніше обирати ігрові апарати в ПінАп, вони рознесені за каталогами:

• Популярні;
• Рекомендовані;
• Слоти;
• Ексклюзивні;
• Megaways;
• ;
• Книги;
• Азія;
• Єгипет;
• Тварини;
• Фентезі;
• Фрукти;
• Везунчик;
• Міфологія;
• Зима.

Усі ігрові автомати можна швидко знайти в списках, за найменуванням виробника. Беручи участь у турнірах Pin Ap, відвідувачі мають можливість вигравати значні суми призових фондів змагань, які розігруються між учасниками

Відгуки гравців Пін Ап підтверджують чесні правила і точні виплати виграшів на слотах цього гемблінг клубу. У деяких коментарях є поради, як обіграти казино, але їм не варто занадто довіряти

Провайдери ігор

Казино Пін Уп на гривні - поповнення депозиту і виведення грошей

Користувачі, які пройшли успішно верифікацію, відкрили особистий кабінет в інтернет-казино Пін Уп, зможуть обирати будь-які слоти світових брендів, грати в ігрових автоматах на гривні, з виведенням коштів на картки українських банків.

Бажаючим почати гру, необхідно поповнити рахунок мінімум на гривень через доступні інструменти:

1. Visa;
2. MasterCard;
3. Easy Pay;
4. GPay;
5. City24;
6. Apple Pay.

Для гри на гроші в Пін Уп, зареєстрованому гостю достатньо поповнити рахунок, увійшовши в особистий кабінет. Після внесення коштів на депозит, гравець може отримати приємні заохочувальні бонуси, які дають змогу продовжити гру з грошовими внесками.

Верифікація для виведення грошей на офіційному сайті Пін Ап

Гравці Пін Ап можуть радіти реальним грошовим призам, доступним до переказу через безліч фінансових платформ. Щоб запитувати виведення від гривень, насамперед необхідно підтвердити свої дані. Існує різноманітність способів ідентифікації: завантажте відповідні документи безпосередньо на сайт, використовуйте авторизацію через BankID або визначтеся з варіантом через Дія. Зазвичай, команда підтримки відповідає миттєво, гарантуючи швидке вирішення будь-яких проблем. Якщо ви маєте намір переказати кошти на банківську картку, не забудьте надати фото її з обох боків для верифікації.

Якщо потрібна допомога техслужби казино Pin Ap club, щоб дізнатися про умови проведення верифікації акаунта, можна скористатися онлайн чатом або телефоном (номер підтримки є на сайті). Тут же легко дізнатися, що робити, якщо гравець не може виконати вхід в обліковий запис, або якийсь автомат не працює. Відгуки користувачів свідчать, що співробітники Pin Up швидко відповідають, намагаючись оперативно вирішувати всі проблемні ситуації.

Live-ігри в казино Пін Ап із живими дилерами

У відвідувачів казино Пін Ап є можливість комфортно розважатися в захопливих live-іграх, які обслуговуються живими дилерами. Відеотрансляція ігрового процесу (зі звуком) відбувається зі стаціонарних залів справжніх казино в онлайн режимі.

Гравець має можливість зручно спостерігати за діями круп'є і всім, що відбувається за ігровим столом. Лайв-ігри дають змогу гостям інтернет-казино ПінАп реалістично зануритися в атмосферу азартних розваг, і відчути яскраві емоції в процесі гри з живим дилером.

У live-іграх гості мають можливість у прямому ефірі розмовляти зі співробітником казино Pin Up, обговорюючи нюанси гри й оголошувати свої ставки. Деякі лайв-ігри дають змогу гемблерам за допомогою онлайн чату вільно спілкуватися з іншими учасниками.

Технічна підтримка

Користувачі мають можливість швидко вирішувати в казино Пін Ап різні питання, звертаючись до сервісу технічної підтримки. Співробітники цієї служби оперативно відповідають на запитання відвідувачів і допомагають їм у вирішенні проблеми. Щоб зв'язатися з фахівцями саппорта Пін Ап, гемблеру достатньо написати запит в онлайн чаті. Чергові менеджери уважно розглянуть усі питання, намагаючись якомога швидше допомогти клієнтам.

Зручно зв'язатися з технічним сервісом Pin Up можна і за телефоном 0 Для надсилання офіційної письмової кореспонденції гемблерам слід використовувати скриньки електронної пошти техслужби PinUp (е-мейл можна дізнатися, звернувшись до служби підтримки).

Змагання та розіграші на сайті Pin-Up

Щоб стимулювати гравців грати на гроші в казино Pin Up, адміністрація сайту регулярно проводить турнірні змагання, або розіграші лотерей. Щоб узяти участь у турнірі, відвідувачеві достатньо натиснути на відповідний рекламний банер, або зайти в розділ "Акції" в головному меню казино Пін Ап і вибрати потрібну промо-акцію.

Виконуючи умови турніру, і граючи на гроші в зазначених ігрових апаратах, учасники накопичують певні бали за отримані на слотах виграші. Тим, хто набере найбільшу суму балів, присвоюються перші місця в турнірній таблиці, між ними розподіляється вся сума призового фонду турніру.

PinUp casino організовує лотерейні розіграші, де можна вигравати значні грошові суми, цінні подарунки або призи. Переможці отримують виграні кошти на свій депозитний баланс в онлайн казино ПінАп.

Програма лояльності та Пінкоїни в Pin Up

Найкраще казино України Pin Up дотримується політики, що жодна дія гравця на території ігрового залу не повинна бути безкоштовною. Про це свідчать акції, бонуси, турніри та шикарна програма лояльності клубу.

Програма лояльності Пін Ап заохочує своїх гравців за активні дії, нараховуючи їм Пінкоїни (бали клубу), і підвищуючи ранг акаунта. І тут теж нічого не залишається без нагороди: пінкоїни можна обміняти на шикарні подарунки за внутрішнім курсом, а статуси приносять додаткові нагороди. Усього статусів акаунтів у Пінап - 9, перерахуємо їх нижче:

• Новачок.
• Любитель.
• Досвідчений.
• Експерт.
• Майстер.
• Шукач ризику.
• Улюбленець удачі.
• Ловець удачі.
• Король азарту.

Навпроти кожного з рангів ми вказали кількість Пінкоінс, які треба назбирати. За що нараховують пінкоїни: гра на гроші всередині казино, повноцінне заповнення даних в особистому кабінеті, валідація поштової скриньки, верифікацію, використання Gift Box.

Авіатор у казино ПінАп - багатокористувацька краш-гра

Ця гра принесла небувалу популярність провайдеру Spribe. Рейтинг гри і розробника серед гравців злетів в одну мить, як той самий літак! Зустрічайте неперевершений, щедрий, непередбачуваний, краш симулятор Aviator, в якому щохвилини можна побачити бетів тільки в демо-версії! Це не жарт, статистика даних за ставками покаже вам, скільки гравців зараз в апараті.

Що робить гру на інтуїцію такою мега-популярною? Насамперед це простий і зрозумілий геймплей, наявність ставок від до у будь-якому діапазоні, швидкість отримання результатів, і можливість використовувати статистику та розробляти тактику гри! Де-не-де, але в Авіаторі гравець на реальні гроші може розраховувати на ефективну стратегію. Літайте поруч із фортуною в Aviator в Pin Up казино!

Відповіді на типові запитання

Gembird JPD-PS4U

Если вы геймер на игровых приставках, то наверняка сталкивались с проблемой приобретения дополнительного геймпада для того, чтобы играть вдвоем. Но оригинальная периферия стоит довольно дорого, а качественных консольных контроллеров от сторонних производителей найти достаточно тяжело.

Благо компания Gembird пошла навстречу игрокам и выпустила доступный по цене геймпад JPD-PS4U, специально созданный для PlayStation 3 и PlayStation 4, а также ПК. Так как я заядлый геймер, я не мог упустить возможность оценить этот консольный контроллер. Забегая наперед скажу, что он меня удивил. О моих впечатлениях читайте в обзоре.

Упаковка и комплект

Gembird JPD-PS4U поставляется в красочной картонной упаковке, в которой в транспортировочном пластиковом блистере находится геймпад и инструкция к нему. Дополнительные "плюшки" отсутствуют.

Причем коробочка достаточно компактная и может служить защитным футляром для ношения с собой, например, к другу. А красочное оформление позволяет ему аккуратно вписываться в геймерские аксессуары и красоваться с ними на полочке.

Дизайн контроллера

Первое, что бросается в глаза, — это чистый минимализм дизайна. Геймпад Gembird JPD-PS4U отличается от оригинального DualShock 4 более плавными формами, меньшим размером, а также гораздо легче из-за отсутствия встроенного аккумулятора – он проводной.

При этом Gembird JPD-PS4U обладает абсолютно всеми функциями оригинального контроллера PlayStation: от стандартных лицевых кнопок и симметричных аналоговых джойстиков до сенсорной панели, подсветки, разъема для наушников 3,5 мм и двойная вибрация.

Корпус полностью выполнен из прочного матового пластика. Он смотрится дешевле, чем оригинал, но собран хорошо, никаких люфтов или зазоров нет. Правда местами есть небольшие скрипы, если сжимать геймпад в особо напряженных схватках.

Что касается провода, то его длина составляет 3 метра, которых достаточно, чтобы дотянуться до консоли с дивана. Сам провод прорезиненный, но без оплетки. Также стоит отметить, что из-за легкого корпуса геймпада провод оказывается даже тяжелее.

Эргономика и впечатление в играх

В отличие от вычурности многих сторонних контроллеров, Gembird JPD-PS4U на первый взгляд может показаться простоватым, но это до первого включения. Стоит его подключить в USB порт, как его кнопки – четыре клавиши управления, фронтальная панель и кнопка PS – начинают сиять яркой подсветкой. Смотрится это весьма красиво. Причем его приятный свет может использоваться в качестве ночничка или как украшение геймерского стола в дополнение к RGB-подсветке. У этого освещения, правда, есть один недостаток – отключить его нельзя.

Несмотря на его небольшие размеры, в руках геймпад сидит уверенно, как в крупных ладонях взрослого, так и в детских ладошках. Сами кнопочки нажимаются легко, без усилий. А вот у курков чувствуется чуть меньший ход при нажатии.

Аналоговые стики удобные, с большой выемкой под большие пальцы. Ход довольно большой, что удобно при прицеливании. Но есть небольшие мертвые зоны, что типично для недорогих сторонних геймпадов. Хотя они там настолько незначительные, что это не мешает мне делать "хэдшоты".

Вибрация здесь работает только в "сильном" режиме, без градаций. Зато, когда активирована, то передача вибрации в руки ощущается ну прямо "реалистично", словно держишь в руках настоящий автомат. В гонках такая вибрация даст ощутить, что значит съехать с асфальта на гравий – ощущается чуть ли не на зубах.

Геймпад уверенно работает PlayStation 3 и PlayStation 4, а также ПК на Windows. Определяется автоматически, никаких дополнительных настроек проводить не нужно во всех трех случаях. Steam определяет его как Xbox-совместимый геймпад, поэтому спокойно определяется поддерживаемыми играми.

Итог

Gembird JPD-PS4U — это добротный и удобный контроллер как с точки зрения сборки, так и с точки зрения функциональности. Конечно, есть некоторые проблемы, вроде неотключаемой подсветки, небольшого веса и дизайн на любителя. Но истинная привлекательность Gembird JPD-PS4U заключается в том, что он предлагает знакомый, но улучшенный опыт DualShock с приятным дополнением в виде красивой подсветки. И все это за демократичную цену в грн, что на 40% дешевле оригинального геймпада.

Ранее goalma.org обозревали игровой комплект 4-в-1 Gembird GHOST.

Більшу частину ігротеки кожного онлайн казино складають слоти. Причиною цього є їх популярність серед клієнтів. Адміністрація кожної платформи намагається надати максимально комфортні умови для кожного гравця. Їм пропонується грати в ігрові автомати безплатно та не гроші, з мобільного, планшета чи комп’ютера, на мінімальні або високі ставки тощо. З даної публікації ви дізнаєтесь які різновиди слотів є, про особливості платної та демо гри, популярні азартні ігри онлайн тощо.

Ігрові автомати від кращих провайдерів

Кожен організатор платних розваг пропонує автомати ігрові від різних провайдерів. Певні з них закріпилися у рейтингу лідерів на світовому рівні. До них належать NetEnt, EGT, Microgaming, Novomatic, Amusnet Interactive, Yggdrasil, Igrosoft, Betsoft, NetGame та інші. В них є демо версія тому можна грати в ігрові автомати безплатно і без регистрации.

Клієнти сайту можуть обрати улюбленого провайдера та грати автомати безкоштовно чи платно. Компанії мають різний досвід у розробці слотів, середній показник віддачі по іграх, популярні слоти тощо. Переглянути цю інформацію можна нижче.

Відомості щодо провайдерів ігрових автоматів

Чи можна грати ігрові автомати безплатно без реєстрації

Більшість організаторів азартних ігор пропонують дізнатися про умови участі на сайті та переглянути асортимент ігор безплатно. У такий спосіб клієнт зможе оцінити переваги компанії, скористатися навігацією, переглянути відповідність технічних параметрів слотів тощо.

Легальні онлайн казино дають можливість грати в ігрові автомати онлайн бесплатно без реєстрації, оскільки пропонують чесну гру та дозволяють своїм клієнтам у цьому впевнитись. Для цього певні віртуальні розваги пропонуються у демонстраційній версії.

Різновиди ігрових автоматів в онлайн казино

Гравці можуть вибрати для гри ігрові автомати безплатно і без реєстрації або у платному режимі за певними особливостями. Вони стосуються сюжету, технічних характеристик, бонусних можливостей тощо. Є кілька основних різновидів такого формату розваг, переглянути які пропонуємо у таблиці.

Гральні автомати бесплатно та ігри на гроші онлайн. Різновиди.

Вибір гравця може залежати від власних уподобань або досвіду. Учасники, які раніше не грали в ігрові автомати частіше обирають класичні версії. Це зумовлено простими правилами, для засвоєння яких не потрібно вивчати додаткову літературу. Проте більші виграші надають гральні автомати онлайн в Україні, що належать до категорії відео-слотів.

Перевага платної гри в ігрові автомати

Запускати гральні автомати безкоштовно &#; вигідна пропозиція. Однак, клієнти онлайн казино, які мають намір виграти кошти та вивести їх надалі обирають платну участь. Вона має багато інших переваг, до яких належать:

1. Є можливість вивести виграш, отриманий у процесі участі.
2. Організатор азартних ігор може запропонувати бонуси, що дають змогу долучитися до платної гри в онлайн автомати без витрат. Це можуть бути як кошти для ставок, так і безплатні спіни.
3. Не залежно від розміру обраної ставки є можливість виграти джекпот.
4. Учасник може скористатися всіма бонусними пропозиціями, що закладені до гри провайдером. Безплатні ігрові автомати можуть обмежувати у цьому.
5. Справжні емоції надає лише гра на гроші. У користувача є можливість отримати їх навіть з мінімальним розміром ставки.

Грати автомати на гроші можна після створення профілю. На рахунку учасника має бути сума для внесення ставок. Перед запуском барабанів користувачу треба налаштувати розмір ставки та кількість ліній для виплат. Певні слоти дають можливість вказати лише ставку. А щоб грати в гральни автомати бесплатно не потрібно реєструватися та поповнювати баланс.

Популярні слоти серед користувачів онлайн казино

Пропозиція, що дає можливість клієнтам онлайн казино в азартні ігрові автомати грати безкоштовно дозволить визначити кращі ігрові автомати. Щоб не гаяти на це час можна скористатися розділом з популярними слотами. Він регулярно оновлюється що зумовлено частотою вибору ігор учасниками. Розваги з даної категорії не просто так мають попит у гравців, тому слід звернути на них увагу.

Самі кращі ігрові автомати безкоштовно чи на гроші відрізняються багатьма якостями. Серед них є як класичні слоти, так і нові. Переглянути топові розваги серед клієнтів онлайн казино та їх особливості є можливість у таблиці.

Кращі ігрові автомати на гроші на любу суму онлайн

Користувачі можуть у вказані ігрові автомати грати безкоштовно та оцінити їх переваги. Щоб грати у них на гроші необхідно пройти реєстрацію на сайті та внести депозит.

Чи є потреба у попередньому завантаженні слотів

Грати в ігри на гроші можна з різних пристроїв. Учасники онлайн казино можуть використовувати мобільну версію. Певні організатори азартних ігор дозволяють скачати ігрові автомати на гроші на телефон. Для цього користувачам пропонується встановити офіційний застосунок компанії. Щоб дізнатися чи пропонує інтернет-заклад таку можливість слід звернутися до оператора.

Безплатна гра в ігрові автомати

Ігрові автомати безплатно без реєстрації мають відмінну інструкцію для запуску від платного режиму. Користувачам потрібно відкрити сайт онлайн казино, визначитися зі слотом та натиснути на його картинку. Далі система запропонує йому “Демо”. Якщо користувач авторизувався на платформі, то сайт покаже 2 режими для участі, у тому числі “На гроші”.

Грати ігрові автомати безплатно може бути надана можливість у всі ігрові автомати, або лише у певні з них. Ігровий процес має однакові умови, однак певні пропозиції можуть бути обмежені. На початку участі користувачу буде надана сума, яку можна використати для:

1. Ознайомлення з розвагою.
2. Випробування певної стратегії.
3. Відпочинку від повсякденності.

Гральні автомати безплатно обирає більша частина користувачів перед грою на гроші. Постійні користувачі у такий спосіб намагаються знайти слоти з кращими пропозиціями для виграшу. Новачки, що не мають досвіду в іграх знайомляться з умовами нарахування виграшів, різновидами бонусних опцій, панеллю управління тощо.

Безкоштовні азартні ігри дають клієнту можливість дізнатися щодо лімітів на ставки. Ігровий процес є безпечним, оскільки не вимагає фінансових вкладень. Однак цей режим участі має недолік. Всі виграші, що клієнт отримав у грі, у ній і залишаться. Віртуальні кошти приносять користувачам відповідні виграші.

Методи відбору кращих гральних автоматів онлайн

Є деякі поради, які можуть допомогти користувачу під час вибору слотів. Клієнти можуть скористатися ними, щоб підвищити шанси на перемогу. Перевірити їх вплив на результат є можливість під час гри в ігрові автомати безкоштовно. До них належать:

1. Слід вибирати слот з RTP понад 95%.
2. Більш регулярні та стабільні виграші дають ігри з середньою волатильністю.
3. Важливо, щоб слот мав бонусні пропозиції (символи scatter, wild, бонусний рівень, ризик-гру тощо).
4. Ставка має бути середнього значення, щоб користувач мав перспективу на довготривалу гру.
5. Чим більше ліній активовано, тим більше шансів отримати комбінацію на одній з них.

Крім того, користувачу необхідно гральні автомати грати безплатно перш ніж запускати їх на гроші. Це дасть гравцю змогу познайомитись з їх особливостями та визначитися з їх вигідністю. Якщо під час тривалої гри розвага не принесла виграшу, слід змінити її та випробувати інші безкоштовні ігрові автомати.

Учасник має дотримуватися принципів відповідальної гри та контролювати власні фінанси. У протилежному випадку може розвинутись ігрова залежність. Не треба намагатися відігратися та періодично слід робити відпочинок від азартних ігор онлайн.

Переваги участі у платних іграх на сайті ліцензованого онлайн казино

Ігрові автомати грати безплатно та на гроші пропонують на різних умовах як легальні, так і офшорні компанії. Якщо перші пропонують чесний результат, то організатори без ліцензії на роботу частіше працюють за шахрайськими схемами.

За діяльністю ліцензованих онлайн казино стежить державний регулятор. Тому учасникам гарантується, що ігри автомати є якісними, а підтверджується це наявністю сертифікатів. Нелегальні організатори можуть пропонувати їх піратські копії або налаштовувати результат гри у бік власної вигоди.

Помітити це можна, навіть якщо у слоти грати безкоштовно. Компанія має працювати згідно з ліцензією, тоді у клієнта не виникне складнощів під час виплати виграшів. Такі організатори ігор дотримуються політики конфіденційності та шифрування даних. На даний час в Україні легально надають послуги 10 онлайн казино. Вони мають відмінний дизайн, платіжні системи, перелік ігор, умови бонусної програми тощо.

Що таке “Ігрові автомати Вулкан” та в чому їх популярність

Одним із перших організаторів азартних ігор, що запропонував гемблерам гральні автомати онлайн на гроші, була компанія Вулкан. Старожили за звичкою задають пошук запропонованих на сайті ігор з приміткою “Вулкан”. Однак всі розваги, які була можливість тоді вибрати на вказаному порталі, сьогодні пропонують більшість онлайн казино.

Різновиди ігор на гроші в онлайн казино

На сайтах онлайн користувачі мають можливість не тільки грати автомати безплатно та на гроші. З-поміж інших розваг є карткові, лотереї, рулетка, настільні, з миттєвим виграшем, ігрові кістки тощо. Віртуальні ігри мають схожість у виборі результату. Його визначає генератор випадкових чисел. Є розділи з Live-іграми. Вони транслюються через веб-камеру та проводяться досвідченим круп’є чи дилером.

1 мехажзми протидм технолопям влади Як перемогти режим Практичж рекомендацп до виборчоу кампанм опозицм

2

3 SSSSssss округу 35 г. Одессы л и л т о п и я В Л А Д И М И Р О В И Ч А. [[rtppplmwii Одесская дирекция УГППС «Укрпочта»

4 Я к перемогти режим (практичний по^бник д ля штабiв опозицйних кандидатiв-мажоритарникiв) Поабник пщготовлено експертами Школи вибор!в для практичного використання штабами опозицiйних кандидатiв-мажоритарникiв. В його основi став аналiз виборiв року, що був проведений учасниками виборчот кампани в т. зв. «проблемних округах»: Аркадieм Корнацьким (ВО «Батьювщина», в.о. ), Юрieм Левченком (ВО «Свобода», в.о. ), Миколою Булатецьким (ВО «Батьювщина», в.о. ), Леонщом Даценком (ВО «Батькiвщина», в.о. ), Вiктором Романюком (ВО «Батьювщина», в.о. 94), а також Юрieм Ганущаком (ВО «Батькiвщ ина», в.о. ) та Олександром Марченком (ВО «Свобода», в.о. 90). Пщ час розробки поабника було використано матерiали експертних штерв ю, що надали Тарас Березовець («Berta Communications»), Ю лiя Тищ енко (УкраТнський незалежний центр п олiтичних дослiджень), Костянтин Бондаренко (1нститут укратнськот полiтики), Андрш Дуда (Школа полтичнот&#; аналiтики при НаУКМА), Юрш Рубан (директор Нацюнального iнституту стратегiчних дослiджень ( ), Олексш Кошель (Школа полтичнот&#; аналтики при НаУКМА), Сергiй Таран ^ж народний iнститут демократп). Керiвник експертнот групи - Серий Рудик Упорядники: Анна Предоляк, Людмила Байло, Людмила Герасименко Лтературне редагування: Марiя Волощак, Людмила Коханець 1з електронною версieю книги можна ознайомитися на сайтах Школи виборiв та Серия Рудика w w goalma.org Ш кола виборiв, I 4 I

5 мехажзми протидп те хн о логiям в лади Як перемогти режим / П рактичнi рекомендацп д о виборчоу кампанм опозицп I 5 I

6 Гра в наперстки опозицшш партп не повинн1 повторювати помилок вибор1в року i не залишати своух кандидатiв один на один iз владою

7 Як перемогти режим ^ ^ агато хто пам ятае популярний на початку х pokib один i3 видiв шахрайства - гру «в наперстки». З uiey гри виросли цiлi поколыня не лише кримiнального свiту, але й укра&#; &#;нсько&#; &#; влади. Для них природно заманювати людей до участ у цiй гр1, наперед знаючи, що вони залишаться у виграшк Виборча кампанiя року багато в чому нагадувала гру в наперстки: були «пщставы», я к грали на владу пщ видом опозици, були виборцi, яким намагалися нав язати результат, була опози^я - яка прагнула змыити правила цiey гри. Але парадокс у тому, що ц правила незмынк I тому перемогти шахраув i переламати ситуа^ю можна лише силою. 1нших аргумен^в укра1&#;нська влада не сприймае. ПЩ час виборiв року в багатьох виборчих округах влада наперед визначила перемож^в. Вони проходили ствбесщи на Банков^, писали превентивнi заяви про вступ у фракшю Парти регiонiв i вже готовi були примiряти депутатськi значки. Найпоказовiшими були кй&#;всью округи, де небiднi кандидати вщ влади не очiкували, що вимушен будуть програти. 17 1

8 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв Саме жорсткi дг! опозици забезпечили юнцеву перемогу goalma.org над goalma.org у в.о., А.1лленку над goalma.orgю у в.о., goalma.org над goalma.orgенком у в.о. Але i через системнi помилки опозицг! ми вперше в сучасшй юторп УкраТни одержали таке явище, як «проблемнi округи». Абсолютна бтьшють експертiв та тих, хто долучився до обговорення тез цгет книги у Фейсбук, вважають, що цього можна б уло уникнути за двох умов: 1. Головна умова - реальне об еднання опозици, а не гра в пщдавки Гз владою. 2. Сптьне вщстоювання результалв виборгв, незалежно вщ парлйно&#;т належносл кандидата-опозицюнера. G вс1 пщстави стверджувати: через те, що опозицюнери забирали один в одного голоси, ми втратили близько м андалв. А це могло б кардинально змшити розстановку полгтичних сил у парламент. Сьогодн вс знають пргзвище одюзного полгтика, колиш нього ректора П о да тково! академг! Петра М ельника, який та к сп р и тн о «к о н в е р тув а в» електронний браслет на бгги. Але мало хто пам ятае, що вы лише дивом не одержав мандат через те, що два кандидати вщ опозици выбирали один в одного голоси (кандидат вщ ВО «Батьювщини» отримав 27%, а кандидат вщ УДАРу 22% голосгв). I хоча в результат переможець поповнив лави «туш ок», цей приклад е наочним для окрупв Центрально! та частково ЗахЩно! УкраТни. КампанГя року - буде не менш складною, аыж минулого року. На перший погляд, владг потргбно зберггати обличчя перед GC пщ час пщписання угоди про асоцгацю На другий все-таки досягти свого. Але п ять окрупв без бою опозицг! влада не вщдасть, максимум - три. А за два Ыших потргбно буде боротися. I 8

9 Як перемогти режим Тому що перемога на виборах - це питання персональних амбмй кергвниюв Парти регюыв та демонстрацгт сили парти для виборцгв. Тому опозицш ш парти не повиннi повторю вати пом илок виборiв року i не залишати своух кандидатiв один на один iз владою. Замють воювати мгж собою, п е р е ки да ю ч и сь, наче бум ерангом, недостовгрним и рейтингам и, опози щ йш лгдери зобов язан особисто брати участь в аптацгт та пщтримц кандидата. Виборцю буде значно прослш е розгбратися, хто справжый опозицюнер, а хто «пщсадна качка», коли вы побачить пгдтримку кандидата вщ трьох лгдергв опозицгт. I про те, що к о н к р е тн и й к а н д и д а т е единим представником опозици на окрузг потргбно казати вже сьогоднг Коли ми говоримо про вибори - ус1 наголошують на важливосл захисту результату. А ле в укратнських реалгях потргбн не слова - потргбн дгт. Чи став би Вктор Романюк народним депутатом УкраТни по в.о. 94? Переконаний, що так, якби його опонент Тетяна Засуха не одержала час на знищення виборчих бюлетеыв. А опозицгя вчасно поставили свою охорону виборчот документацгт та оргашзувала пряму трансляцгю Гз виборчот дтьницг Цього року кандидати вщ опозици мають значно б ^ ь ш е м о ж л и в о с т е й д л я п р о т и д м ч о р н и м технолопям та адмiнреcурcу владi. На кожного з к а н д и д а лв м ож уть працювати центральш штаби опозицшних партш (Гз потужними прес-службами, аналгтичними та юридичними вщдтами) та народы депутати вщ опозицгт. Фактично кожен кандидат може розраховувати на пщтримку близько 40 парламентарий вщ опозицгт. Така пщтримка е особливо важливою, адже влада може знову вдатися до силових методгв захисту I 9 I

10 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв фальсификаций. Тому i виборци мають бути готови до протидгт. Але успих кампангт у будь-якому рази залежатиме, насамперед, вид оргаызацгт роботи виборчого штабу к а н д и д а та, с тр а те ги кампангт, ТТ цтисности та злагоджености роботи всих ТТ пидроздилив. Саме штаб кандидата буде першим одержувати Информацию про ознаки админресурсу, пидкуп виборцив, ИншИ прояви зловживань влади. I вид його вминня донести цю Информацию до журналюлв i спостеригачив залежатиме адекватнисть та своечаснисть видповиди опозицгт на таки дгт. Експерти Школи виборив, яки працювали над розробкою цього посибника для виборчих штабив, проанализували вси виборчи кампангт у «проблемних» та у понад 10 округах, де кандидати вид опозицгт мали вси шанси на перемогу. Вони провели Интерв ю Из видомими експертами та политичними технологами та з кожним Из кандидалв, в тому числи i з кандидатом по му округу ВИктора Романюка, який через политични переслидування зараз вимушений перебувати за кордоном. КрИм цього були проведени Интерв ю Из кандидатами по в.о. ЮрИем Ганущаком та в.о. 90 Олександром Марченком. й округ був прикладом компромису i спильних дий опозицийних партий. Саме з н я ття ка н ди да та вид «БатькИвщини» goalma.orgка стала гарантиею перемоги «ударивця» goalma.org НатомИсть подгт у му окрузи Из видстоюванням результатив виборив мають стати уроком для опозицгт. Кандидат goalma.orgко, який реально перемиг на виборах, мав уси шанси о д е р ж а ти депутатський мандат, якби опозицийни парти видстояли результати в ДВК i ОВК. Але перемога була втрачена тильки через те, що боротьбу перевели в судову площину, а суд, який дияв за вказивкою влади, виню ришення на користь провладного кандидата. Том у пщ час виборiв у «проблем них» о кр уга х опозицгт необхщ но робити все

11 Як перемогти режим м ож ли ве д л я то го, щоб не д о п у с к а ти за хи с ту р е зульта лв виборгв у судовом у порядку. На мое переконання, опозиция може И повинна отримувати перемоги у комисиях, а в судах - приречена на поразку. Приклад в.о. , у якому я балотувався вид ВО «Свобода», е не менш показовим для опозици. МенИ довелося воювати не лише Из псевдоопозицюнером goalma.orgгою, який розсилав фальшиви листи про його пидтримку goalma.org енко (8 % голосив), але й з представником У Д А Р у goalma.orgиком (5%). Якщо ци видсотки об еднати Из мо м результатом (20,5%) - цього б у л о б д о с и т ь, щ об не в И д д а ти п е р е м о г у «самовисуванцеви» вид Парти регюыв. Тому, якщо на в и б о р а х р о к у У Д А Р, «С в о б о д а» т а «Батьшвщ ина» реально об сднаю ться - шанси на перемогу в опозицш них кандидатiв б уд уть дуж е висою. У цьому посибнику ми звертали увагу також i на очевидни для багатьох речи: организация роботи штабу, робота зи 3MI, организация апткампани. Начебто вси про все знають, а роблять типови помилки. В результат - кандидат не може донести до виборця свою позицию, своечасно не протидие порушенням, не захищае голосив сво х виборцив. ПИд час виборив влада робить ставку не лише на перемогу та одержання к т ь к о х м андалв у Верховнш Радк Тим бильше що вони принципово не зминять розклад политичних сил у парламент. Для влади перемога може стати своеридним тренуванням для апробаци технологий з розрахунком на президентську виборчу кампанию. I якщо ми навчимося м активно протидияти, то зможемо досягти додаткових переваг у роци. Серий Рудик, голова ради засновникв Ш коли вибор&#;в

12 Виборча стратепя влади пщ час виборгв у р за зовшшшм байдужим ставленням влади до цих виборгв, вона задге весь свш ресурс для перемоги потргбного кандидата

13 Як перемогти режим У крат нська влада мае достатньо голосив Г у парламент! для того, щоб проводити у законодавчому органи необхидни ришення. Поява п яти нових депутатив у склади бильшости (хоча це фактично неможливо у сьогоднишний ситуацм), принципово не зминить розстановку политичних сил у Верховый РадИ. Разом з тим, ци вибори будуть принциповими для провладних политикив. Як для тих, хто вже вклав в округ значни финансови ресурси i у роци розраховуе на перемогу, так Идля тих, хто вид влади видповидатиме за проведення виборчо кампани. Забезпечення потрибного результату на виборах може означати для них кар ерне зростання та посилення впливу у Парти регюыв. Тому е пидстави ствердж увати, що за зовш ш ш м байдужим ставленням влади до цих виборгв, вона задгс весь свш ресурс д л я перемоги потргбного кандидата. Це пидтверджуе i те, що з часу завершення виборчот кампангт р. провладни ка н ди да ти продовжували працювати на сво х округах. Ця робота провадилася в ризних напрямках. З одного боку - прямий тиск на опонентив (спроби рейдерського захоплення 1

14 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидалв пидприемства А. К о р н ацько го на М иколат вщини, криминальна справа проти goalma.orgка i його вимушений вид Тзд за кордон). З другого - продовження вливання коштив у свий округ. НайактивнИшими в цьому плани е потенцийни ка н д и д а ти вид в лади goalma.orgи й та goalma.orgька, яки, фактично, не зупиняли свою виборчу кампанию. Тарас Березовець Опозицiйнi кандидати сьогодн\ почивають на л а в р а х, в они не р о зум \ю ть ус&#;\е)&#; гостр оти i небезпеки. KpiM того ц\ вибори буде характеризувати вкрай низька явка, на р&#;\вн&#;\ % скр\зь. Це вибори п\д ялинку, я к вщ буватим уться напередоднi католицького Р\здва, активнiсть лю д е й буде м\н\мальною; а, як нам показали вибори мера Москви, низька явка - це з а в ж д и б о н ус в л а д и, в л а д а з а в ж д и зн а хо д и ть \нструм енти п р и в е сти сво&#;/х прихильник\в на виборч\ д\льниц\, на в\дм\ну вщ опозици, як\ покладаеться на «авось». О тж е, влада продовжуе робити ставку на стари И перевирени технологи, котри довели свою ефективнисть пид час виборив р. бдиною Истотною видминнистю може бути те, що бильшу увагу вона придилить виборчому процесу, а не на день голосування. Ышими словами, влада зробить акцент на технологи «одержання гарантованого р е зуль та ту» за рахунок: Вирш ення конкретних справ. Маючи у своему розпорядженни, окрим в ласних финансових ресурсив, можливисть використання коштив державного бю дж ету, провладни кандидати зможуть виришувати бильше нагальних i вагомих проблем виборцив - вид ремонту дориг до замини 14

15 Як перемогти режим викон у школах та ФАПах. Так, уже зараз, до официйного старту виборчо кампани вид ИменИ одние з потенци й них канди дати в В.Ж у к о в с ь к о Т ремонтують пид Тзди, масово встановлюють нови лифти, надають допомогу школам, проводять ИншИ масштабни та финансово витратни заходи. Позишя пол\тика О лександр Марченко ВсИ мисцеви ЗМ1 працювали на кандидата вид влади Чудновського. ВсИ офщшш заходи видбувалися за пидтримки або за участю Чудновського, навить уси весилля на БИлоцеркИвщинИ видбувалися тильки за «патронату» Чудновського. Якщо була команда губернатора все видавати вид ИменИ Чудновського, то навить лежачи полицейськи i ти встановлювали вид ИменИ Чудновського. Хоча це - повний ИдИотизм тих технологив, яки таке роблять. З а с то с ув а н н я а д м Ы с тр а ти в н о го р е с ур с у. Очевидно, що як i пид час виборив, участь у пидтримци провладних кандидатив буде брати вся виконавча вертикаль - вид голив ОДА та РДА до голив сильських рад. ТрадицИйно також будуть п р оводити р о б о ту з цильовими групами Из застосуванням административних важелив впливу на працивникив медичних закладив, освитян, працивникив державних пидприемств. 6 пидстави прогнозувати, що, на видмину вид минулоричних виборив, йтиметься не лише про х примус до пидтримки провладного кандидата та аптацгт за нього, але й про виконання конкретних планив «по голосах». Хоча потрибно зазначити, що ефективниший такий пидхид буде в мистах. У сильський мисцевости (три Из п яти окрупв) держслужбовци, медики, освитяни, поштари тощо традицийно будуть задияни в кампангт I 15 I

16 Практичний пос1бник д л я штаб1в опозиц1йних кандидат1в як агитатори-лидери громадськот думки. Також, в о к р е м и х в и п а д к а х, в о н и м о ж у т ь б у т и организаторами мереж пидкупу виборцив. У сильський мисцевости досить ефективним може бути використання административного ресурсу для т и с к у на п И д п р и е м н и ц ь к е с е р е д о в и щ е. Насамперед, на орендарив земельних па в, яки мають прямий зв&#;язок Из виборцями. Т а к о ж до агресивних форм за сто сув а н н я административного ресурсу варто виднести тиск влади на представникив та власникив ЗМ1, знищення рекламних площин кампангт опонента. Тарас Березовець Основними те хн о ло г ями на виборах у «проблем них» округах б удуть : за умови низько) явки - робота \з сво)м ядерним еле кторатом ; приведення сво)х виборцв в день голосування; розтягування голо с в опонента. Щ одо останнього хо чу нагадати приклад, коли у р. В асиль Горбаль перем\г на С о ло м я н ц з р езульта то м 13%. Кр м цього, звичайно, б уде те хн о ло г я адм&#;\н&#;\стративного тиску, який дов\в певну е ф е к ти в н с ть на о с та н н х виборах. Також - п р я м и й чи о п о с е р е д к о в а н и й п \дкуп виборц\в, а д ж е л ю д и сього дш деда л\ о хоч\ш е п р о д а ю т ь г о л о с и. Д о р е ч \, соцю логи с тв е р д ж ую ть, що найбльш ий в \дсоток в и б о р ц в, як\ готов\ п р о д а ти г о л о с и, за ф \ к совано в ц е н тр а л ь н о м у р ег он. Це прив д зам ислитися кандидатам якраз у Ч еркаськй област\ i на Ки)вщин\. I i6 I

17 Як перемогти режим Серий Таран С еред проблем них момент в вибор в е питання, що торкаю ться самого виборчого процесу, наприклад, непрозорiсть виборчих Ф онд\в. Це дае м о ж ли в о с т д л я в ла ди використовувати д е р ж а в н i кош ти ф а к ти ч н о на в е де н н я с в о е ) в и б о р ч о ) кампанн. П рикладом цього е уч а с ть у в и 6о р ч \ й кампанн м о лодш ого А зарова, який ф а к т и ч н о в и к о р и с то в у в а в д е р ж б ю д ж е т д л я ведення с в о е ) передвиборчо) кампан ). Таких приклад в б е з л&#;в. Звичайно, це с тв о р ю е нерiвнi ум ови д л я у ч а с т к а н д и д а тв том у що зв и ча й н и й к а н д и д а т м оже в и к о р и с то в у в а ти б ю д ж е т н к о ш ти, а опозиц йний - н. Позишя пол^ика Юрш Ганущак Тиск влади i використання админресурсу були на всих виборчих округах. ВИзьмемо, до прикладу, округи 1лленка та Левченка. ТхнИ шасни були абсолютно ИдентичнИ, як i на моему окрузи. I там, i там було запущено вси можливи способи тиску, вси можливи способи аминресурсу. Але там, де опозиция була налаштована перемогти будь-якою циною, люди перемагали. Треба бути готовим протидияти фальсификациям за повною програмою. Вибори закинчуються тоди, коли люди входять у Верховну Раду, а не тоди, коли закинчилося голосування, як у цивилизованих кратнах. Прямий п iдкуп виборщв. Навколо технологи прямого пидкупу в останни роки Иснуе досить багато мифив та з явилося цили комерцийни структури, яки пропонують кандидатам «гарантовану» килькисть виборцив, що проголосують за винагороду. Однак, 1

18 Практичний пос1бник д л я штаб1в опозиц1йних кандидат1в як показуе досвид, найефективнише вона працюе в день виборив за умови постийного ко н та кту п р едста в н и ки в к а н д и д а та Из в иборцям и. Наприклад, пид час доведення останних до дильници. Для того, щоб ця технология була диевою, необхидне поеднання килькох факторив: жорстка финансова дисциплина, ефективний контроль та лояльнисть виборцив до кандидата. У такому рази, як засвидчили результати виборив- , системи пщ купу виборцiв м ож уть додати кандидатовi вiд влади близько 15% голоciв (понад 20% у сильський мисцевости; у мистах (за винятком мист-мильйонникив) ефективнисть зменшуеться до 10%.). Тому кандидатам вщ о п о з и ц и п о тр iб н о в р а х о в у в а ти в iд c о т о к м ож ливих ф альcиф iкацiй i планувати свою перемогу з ю тотним запасом. 1ншою технологи ею прям ого пи дкупу, що застосовуеться, насамперед, у мистах, е тимчасове залучення до роботи на провладного кандидата значнот килькости виборцив. До прикладу, в останний мисяць кампангт штаб кандидата набирае значну юлькють додаткових агитаторив, яки виконують функцгт, неадекватни Тх финансовий винагороди. Таким чином формуються групи людей, у яких з являються певни зобов язання перед кандидатом, i котри, в абсолютна бильшости, не лише голосують за нього, але й агитують Инших виборцив. Ця технология побудована за принципом роботи религийних сект. НайуспИшнИше та найефективнише ТТ використав Громадський актив Киева (5,95% голосив) пид час виборив до КиТвськоТ миськот ради у р. Зараз, на думку багатьох експертив, така технология е одниею Из доминуючих у виборчий I 18

19 Як перемогти режим кампани одного з рейтингових кандидатив на посаду Ки вського миського голови. А н д р й Д уда К о л и говорим о п ро п \д к у п, за зв и ча й думаемо, що виборцю д а д уть гривень за його голо с. А л е був д у ж е великий бю дж етний п\д к у п. Я порiвнював тр а н с ф е р ти, я к й ш ли з д е р ж а в н о го б ю д ж е ту у р о ц. Там б ули неймовiрно в е л и к викривлення на користь Донецько)&#;, Л уга н с ь к о ) та Ж и то м и р сько) о б ла с те й. Чому саме Ж итомирсько)? Бо Литвин \ш о в i його група з Народно)&#; партн б а лотув а лися саме по Ж итомирщ ин. Ю рй Рубан У в ла ди е б льш и й д о с туп д о р е с ур с в, i вона цей р е сур с використовуе. Це в&#;чна наша укра)нська картина: д л я того, щоб п е р е м i г к а н д и д а т в \д в л а д и, К абi н е т М н с тр в дав м льйон гривень на рем онт дороги в його о к р уз\. А ле, якщо уваж но п о ч и та ти х р о н \ки п а р ла м е н та р и з м у у Великобританн чи СШ А, ви з\ здивуванням д л я себе побачите, що д е п ута т, який хоче п е р е о б р а ти с я в о к р у з \, д о б и в а е ть с я п е р е р о зп о д лу б ю дж етн и х к о ш тв на с в й округ. М ож ливо, там це робиться, так би мовити, елегантнiш е, але, вважаю, що сенс цих явищ ц\лком однаковий. Тарас Березовець в и 6о р ч \ те х н о л о г^, я к с п р о м о ж н \ руйнувати п iрамiди п i дкупу. Одна з них - це максимальне оприлю днення лю дей, я к в т я г н у т \ в ц \ м е р е ж i: з п р iзв и щ ам и, ф о то гр а ф iя м и, в iдео, д е ми зм ожем о 1

20 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв бачити «скуп щ и к в», знятих на прихованi камери, як\ роздають яксь кошти, подарун ки та \н ш \ м а те р iа льн i о б екти з а о х о ч е н н я. Г о ло в н е - надання п уб л чност. Робота з виборчими ком ю ям и. Прогалинииу виборчому законодавстви фактично перетворило виборчи комиси на Инструмент влади у боротьби з опонентами. Виборча кампания року показала, що належнисть бильшости членив дильничних та окруж них виборчих комисий до влади може становити серйозни проблеми Из встановленням результатив виборив. Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що провладни представники комюи отримують ИстотнИ неофицийни доплати та преми за забезпечення потрибного результату. А н д р й Д уда П д час в и6о р &#;\в у день голосування активно в и к о р и с то в ув а ла с я те х н о ло г я «синього с в е тр а», чи, за васильквською те р м iн о л о гiе ю, «т е х н о л о г iя п р о )з н о го квитка». I)&#;завдання - iдентифiкувати певну особу, я к й н е п р а в о м р н о видаеться в и б о р ч и й б ю л е те н ь. М и в и я в и ли цю те хн о ло г ю у В асильков. С уть така: у скла д виборчо) ком с ) е двое лю дей, як в и д а ю ть з а й в i в и 6о р ч \ б ю л е те н i. Я к правило - бю летен i тих лю дей, я к, за р зних обставин, не прийдуть на вибори. В и б о р е ц ь \з б у д ь -я к о ю р е е с т р а ц е ю, п д хо ди ть д о наперед визначеного члена ком id)&#; i п р е д являе йому с в \й паспорт i з в кладеним у нього про)зним квитком. Це -

21 Як перемогти режим своер дний сигнал, за яким член ком с ) вiддае виборцевi чужий виборчий бю летень. Такi фальсифiкатори можуть мати про)зний квиток, значок, ран ше одягали син\ светри. Нам надходила iнформацiя, що на багатьох округах в Укра)н i д \я л и та к групи, як накручували голоси за певного кандидата. Особливо активно така т е х н о л о гiя в и к о р и с то в уе ть с я на м ажоритарних округах. Ю ридичж вшни. За наявности сильнот юридичнот групи та за сприяння судово системи кандидати вид влади можуть зирвати як i саму виборчу кампанию кандидати в вид опозици, та к И безпосередньо процес пидрахунку голосив та встановлення результатив виборив. За типовот схеми, головне завдання юристив - видволикати уваги опонента вид виборчот кампангт, втягнення його у нескинченну судову тяганину. Однак у наших реалиях юридични вийни можуть призвести до зриву кампангт та появи «проблемних окрупв». Календарний п щ хщ д о виборчот кампангт. Як влада, так i опозиция традицийно формуе план кампангт Из акцентом на календарних датах. За умов використання такого пидходу, перевагу одержуе, як правило, провладний кандидат. На видмину вид опозицийного, йому простише отримати дозвил на п р о в е д е н н я м асових акций на центральних площах мист, брати участь у заходах, яки организовуе влада, висвитлювати свою дияльнисть у державних та комунальних ЗМ1. Також кандидати вид влади пид час таких заходив, як правило, мають можливисть розповсю джувати 1

22 Практичний посгбник д л я штабгв опозицгйних кандидатгв серед виборцив сво роздавати подарунки. агитацийни материали та Довезення виборщв до виборчих дш ьниць. Техн о логи я п о к а з а л а свою е ф е к ти в н И с ть насамперед у сильський мисцевости И вперше була активно використана на всеукра нському ривни пид час виборив р. 1Т завдання - максимально тисний контакт Из виборцем (i його финансове стимулювання в рази потреби) безпосередньо перед голосуванням. З огляду на те, що вибори по 5 округах видбудуться у грудни (период несприятливих погодних умов), можна прогнозувати, що довезення виборцив набуде масового характеру. Тим бильше що частина виборцив сприймае це як норму, хоча вона мае видверто незаконний характер. ДопомГжш технологи. БлагодИйнИсть та громадськи организаци. Формування додаткових мереж для ведення агитаци та пидвищення явки виборцив. Така технология е ефективною, насамперед, у миський мисцевости. Вона вклю чае в себе: формування спискив тих, хто готовий отримувати допомогу вид кандидата у будь-який форми, та створення мережи надання такот допомоги. У день виборив головним завдання мережи е нагадування в и б о р ц я м п р о д о п о м о г у к а н д и д а т а, простимулювавши цим Тх явку та «правильне» голосування. НайяскравИшим прикладом застосуванням тако технологи е дви виборчи кампани goalma.orgецького на посаду миського голови Киева. В останни роки, на думку експертив, «гречана технология» стала невид емною складовою бильшости кампаний п р о в л а д н и х ка н ди да ти в. ГТ е ф е к ти в н И с ть

23 Як перемогти режим збильшуеться у поеднанни з роботою громадських приймалень, благодийних организаций та мережи агитаторив. ПровладнИ ка н ди да ти пид час свотх кампаний робитим уть акцент лиш е на ч а с т и т описаних виборчих технологий. Однак Тх головними ознаками будуть опирання на административний ресурс та значни финансови вливання в округ. За таких умов опозицийним кандидатам потрибно будувати свою кампанию на основи двох складових - максимально можлива нейтрализация незаконних дий опонента та ефективне ведення власнот виборчот кампангт. Важливо, щоб опозицийни кандидати при цьому не чекали порушень з боку опонента, а дияли на випередження. ОднИею Из значних переваг опозицийних кандидатив буде особлива увага до кампангт з боку мижнароднот спильноти та небажання влади псувати ИмИдж держави пид час пидписання та ратификацит Угоди про асоциацию миж УкраТною та 6С. Костянтин Бондаренко Я вважаю, що перевибори будуть чесними, сам виборчий процес, сам день ви6ор\в буде зразково-показовий. I влада, i опозиця дем онструватим уть прозорий процес, том у щ о насп равдi це б удуть перш вибори п с л я п дписання Угоди про а со ц а ц ю, в\дповщно треба буде показати Заходу, що ми можемо провести ц\ вибори. А л е те, що буде проводитися в пер од аптацн, гадаю, матиме довол\ ж о р с тк и й вигляд

24 Ведення кампангт та протидгя владг Експертн висновки та пропозицп опозицгя мае бути дгевгша й оргашзовашша пгд час кампангт i гостро реагувати на будья к прояви незаконних дш провладних кандидалв

25 Як перемогти режим R ибори року показали, що «проблемних» окрупв могло б бути в рази бильше, якби опозицийни парти та кандидати обрали менш активну позицию та не боролися за свою перемогу. У багатьох виборчих округах кандидати вид опозици перемогли з невеликим видривом вид свотх опонентив, незважаючи на административний р е с у р с, з а л у ч е н н я п р а в о о х о р о н н и х органив, пидконтрольну судову систему. Очевидно, що уроки Из кампангт винесуть також i провладни кандидати. З одного боку, УхнИ дм можуть бути менш показов! брутальними та анти законними диями, особливо пид час встановлення результатив. З Иншого - м ож е з р о с ти т и с к на опонентив та виборцив безпосередньо протягом виборчот кампангт, тобто в период, коли увага громадськости, спостеригачив та ЗМ1 е менш прискипливою. Тому опозици мае бути диевиша й организованиша пид час кампани И гостро реагувати на будь-яки прояви незаконних дий провладних кандидатив. I з першого дня бути готовою до найгирших сценаритв влади. 25

26 Практичний поабник д л я штэ6гв опозицшних кандидалв Ю р т Рубан Я гадаю, що д л я опозици е единий с п о с б перем огти: i цей с п о с б називаеться - здобути настiльки велику п \д т р и м к у в и6о р ц \в, щоб вона переваж ила технологи. З того, що я бачив у рощ : там, де була значна перевага, не в да ло ся застосувати т а к те хн оло ги, о к р &#;\м з о в с \м ж а х л и в о! ситуаци на о к р уз\ Засухи i Корнацького. А ле, зв е р н ть увагу, що там, д е опозищя здобувала значну д о м \н у ю ч у перемогу, там технологи в ла ди н\чого не м огли зробити. О ле к с й Кошель Нин i д л я опозищйних партiй в аж ли во дати ч тк и й сигнал сво)&#;м виборцям, що вони м о ж уть перемагати i п роти стояти влащ. Щ одо цього хо ч у нагадати: перемога на президентських виборах р. почалася \з ти тисячного Мукачева, д е опозищя п оказа ла, щ о м ожна ла м а ти б у д ь -я к, навiть кримiнальнi технологи влади. Тому в аж ли во, щоб у гр у д н \ р. працю вали не лиш е ш таби опозищйних канди датв, а ле й центральн i партiйн i ш таби та л i дери опозици. I 26

27 Як перемогти режим Обов язков1 заходи д л я кампанм опозицгт: 1. Проведення повноцшнот аптацшно&#;т кампанп. Штаби та сами опозицийни кандидати зараз перебувають у впевнености, що виборци про них пам я та ю ть i проголосують, а Тх рейтинг залишаеться таким, яким був рик тому. Однак для виборив така картина е швидше винятком, аниж правилом. По-перше, ИнформацИйне поле, особливо на региональному ривни, впродовж останнього року було максимально зачищене вид опозици. По-друге, опозиция, на видмину вид влади, фактично згорнула свою роботу в округах. Тому ведення повноциннот аптацгт е обов язковим для опозицийних кандидатив: проведення не менше двох хвиль кампангт «вид дверей до дверей», бордовот та наметово. На видмину вид минулих виборив, пидготовка до яких неофицийно розпочалася набагато ранише, кампания стиснута, обмежениша в часи. Тому штабам опозицийних кандидатив потрибно розпочинати ведення повноциннот агитацгт Из першого дня виборив. Костянтин Бондаренко Кандидатам потр&#;\6но зрозум\ти, що виборчий процес - це процес форм ування емощй, це не обов язково, скажiмо, прям ол н йна реклама - голосуй те за мене, я - найкращ ий! Найбiльш е потр &#;\бно працю вати над створенням емощй. 1нколи емоцн створю ю ться кольором - ми бачили в рощ, коли помаранчевий кол\р форм ував п е в н позитивн\ емоцн. 1нод\ це м оже бути якесь окреме сло во чи окремий ж е с т, чи елем ент м\м\ки: те, що здатне сф орм увати певну емощю лю дини. Треба 1

28 Практичний поабник д л я штабiв опозицшних кандидалв дуже добре продумати цю роботу з е м о ц ями, го ло в н е, п о п р а ц ю в а ти таким чином, щоб у лю дини, котра на в и6о р ч \й д ль н и щ пiдiйш ла д о скриньки, щ ось у го л о в \ там кла ц н уло i перем кнуло i, в\д п о в\д н о, вона зрозум iла, що потр &#;бно поставити позначку саме 6\л я цього кандидата. Позищя пол^и ка Юрш Ганущак К оли Ви м аете н о р м а льн у ко м анду, не тр е б а переоцинювати значення агитаторив. НасправдИ кампания ведеться не бильше ниж десятком людей, яки активно працюють. I потрибно, обов язково, бути готовим до протидп. Наприклад, ваши оголошення будуть здиратися двирниками, бо йому заплатив той, хто може проплатити все i всих, як на моему окрузи. В умовах села е ИншИ провокацгт - це пробити колеса автомобилив, продажни даишники та ИншИ способи, до яких потрибно бути готовим. Позищя пол^ика О лександр Марченко За 45 днив кампанп у нас було проведено зустричи. У деяки дни доходило до зустричей i це, на мою думку, е найефективниший спосиб спилкуватися з лю дьми. Кандидатам вид опозицп потрибно працювати так, як вони спрацювали, особливо нашому кандидату по округу - тильки живий контакт Из людьми 2. Готовш сть до силового с ц е н а р ^ вiдcтоювання результатiв вибор!в. Вибори показали, що правоохоронни органи, спецпидроздили милици не просто заплющують очи на процес манипуляци, але й беруть у цьому активну участь. I 28 I

29 Як перемогти режим Саме вони прикривали знищення виборчот&#; документаци на в.о. , де вид влади балотувався одиозний политик Богдан Губський, псували бюлетени на в.о. 94 та «загубили» голову дильнично комиси Из печаткою на в.о б д и н и й диевий спосиб сьогодни п р о ти с то я ти милицейському свавиллю - використовувати ста тус народного депутата. Робота опозицийних парламентарив у роли спостеригачив на виборчих дильницях, охоронцив виборчих скриньок та протоколив Из печатками мае стати нормою виборив р. Обов язковою складовою штабу опозицийного кандидата мае стати системна робота служби охорони. 1&#;Т&#; завданням мае бути не лише типова робота протиди дрибному хулиганству, провокациям на зустричах Из виборцями, шпигунству конкурента, але й организация роботи в день виборив: - супровид мобильних груп; - супровид голови ДВК пид час перевезення протоколив до ОВК; - незалежна охорона примищень Из бюлетенями писля закинчення часу голосування. При цьому потрибно врахувати той факт, що пид час виборив працивники правоохоронних органив часто були учасниками фальсификаций результатив голосування. Тому штабам опозицш них кандидалв потргбно чгтко органiзувати роботу Гз захисту виборчот документаци та з контролю за дгями пращ внимв правоохоронних оргашв. Андр\й Д уда К оли в лада бачила, що програе, часто застосовували к ри зо в\ сценарн. Один \з найпош иренiших - псування б ю ле те н в. Д о прикладу, м ало м сц е масове псування 1

30 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв б ю летен i в у Первомайському окруз i на Миколаiвщ инi. Виборча к о м с я ухвалю е рiш ен н я про в и луче н н я с п о с те р iга ч iв, залиш аеться сама i масово псуе б ю ле те н, доставляю чи в них ще о дн у позначку. Якщ о щ ось йде не так - викликаю ть Б еркут, який сам в ж е виносить б ю ле те н i псуе. Ця те хн о ло гя доси ть проста i с ього дн легко р е а л&#;зуе ться на будь-яких виборах. Зокрема, на м &#;\сцевих виборах у П о л с ь к о м у районi К н в с ь к о! о б л а с т в одного \з ка н ди датв б уло 65% недiйсних б ю ле те н в \з двома позначками. 3. О р г а ш з а щ я з а х и с т у р е з у л ь т а т Г в у д е н ь голосування. ПИд час минулоричних виборив канди да т вид ВО «С в обода» у в.о. ЮрИй Левченко застосував технологию, яка не дозволила влади подарувати перемогу ВИктору Пилипишину. За допомогою он-лайн трансляци пидрахунку голосив на «Радю Свобода» йому вдалося уникнути тотально фальсификаци виборив. Таку технологию потрибно застосувати у кожному з п яти «проблемних» окрупв. Тим бильше до цих окрупв буде прикута увага центральних ЗМ1, багато з яких на безоплатний основи можуть забезпечити таку трансляцию. Такий спосиб контролю за виборами буде значно диевишим, аниж организация спостереження, навить за участю мижнародних мониторингових организаций. Робота таких структур е важливою, особливо для оцинки виборив, але Тх с та тус не передбачае ж орсткого реагування на порушення Ивтручання у виборчий процес. Тому виборчим штабам не потргбно переоцшювати 1

31 Як перемогти режим р о л ь н е з а л е ж н и х ук р а Т н с ь к и х i м Гж н а р о д н и х спостерггачгв. При спостереженни за ходом виборив потрибно залучити якомога бильше депутатив ризних ривнив та активних партийцив. Саме вони е гарантиею того, що кандидат зможе тримати ситуацию на дильници пид контролем. К остянтин Бондаренко Виборча кампанiя здебiльш ого на 90% за ли ш а е ться поза увагою м iж народних спостерiгачiв. Д е я к органiзацi&#;i при!здять i системно с те ж а ть за виборчим процесом, але все одно вони не м о ж уть осягнути, повн\с тю проглянути все, що в дб ув а е ться на к о ж н \й окремiй д \л ь н и щ. Тому апелящ я д о н и х можлива т \л ь к и я к о с та н н iй аргумент, коли в ж е в \д 6у л и с я апеляцн д о в с \х \н ш и х учасникв процесу всерединi кра!ни. За нас н х т о не зробить наш i вибори, н х т о не прийде i не встановить сп р а в е дли в с ть. Андр\й Д уда Я об!здив п\д час виборчого процесу п\в - Укра!ни i побачив, що рiвень п дготовки спостер&#;^ач&#;в д у ж е низький. У б л ь ш о с т випадк в у день голосування вони просто си дять десь на лавщ, за м с ть того, щоб дивитися, кому видаю ть б ю л е те н i за якими документами. Бажано, щоб добре навчених спостер&#;^ач&#;в було небагато - один-два. Кр i м цього i ще двое-тр о е лю дей на п \д х о д \ д о в и б о р ч о! д \л ь н и ц \, я к \ ко н тр о лю в а ти м уть, чи не в iдбув а е ться 1

32 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв якихось ф альсифiкацiйних схем у в и гл я д \ каруселей чи п д в о зу лю дей. Позищя пол^ика О лександр Марченко Були порушення традицийни, починаючи вид каруселей И голосування за мертвих душ. Було i використання бандитських формувань. У нас у БИлИй ЦерквИ було до бойовикив з Харкова, Донеччини i ДнИпропетровщини. I ци факти ми поширювали в 1нтернетИ. Вже пид час голосування ми приблизно 50% фиксаций результатив на ДВК усе- таки усунули. Були так випадки на д е я к и х ди льницях, н а п р и к л а д, р а х ую ть за Чудновського , а мени дають голосив, а коли перерахували, то в нього - , а в мене Тобто там, де ми були наполегливи, безповоротну перемогу вони сховати не могли. 4. Оргаш защ я повноцшно&#;т роботи виборчого штабу. Практика виборив ризних рокив показуе, що абсолютна бтьш ю ть кандидатив нехтують нормальну организацию виборчо кампани Идо формування штабу ставляться як до непотрибнот роботи. Часто можна спостеригати, що штаб кандидата обмежуеться лише помичниками, водием И юристом. Через ципричини - кампания ведеться стихийно, ривками, завжди бракуе аптпродукцгт або ж вона зроблена наспих. Тому всим кандидатам потрибно организувати свою роботу видповидно до практичних рекомендаций, яки викладени у роздили «Формування i робота виборчих штабив». Без организаци роботи штабу на якисному ривни, без виборчо стратеги i цилисного бачення кампангт, кандидат щодня буде недобирати прихильникив, що в результати може коштувати йому перемоги

33 Як перемогти режим 5. Реальне об еднання робити опозицш них партш та депута лв ргзних ргвшв на одного кандидата. Вибори видбувалися в умовах протистояння опозици на переважний частини виборчих округив. Були лише поодиноки реальни приклади зн я ття кандидатури опозицийного кандидата на користь Иншого. Так, кандидат вид ВО «БатькИвщини» ЮрИй Ганущак зняв свою кандидатуру на користь кандидата вид УРАРу ВИктора Чумака, чим забезпечив йому перемогу. А зняття кандидатур килькох опозицшних кандидатив на користь кандидата вид ВО «БатькИвщини» Миколи Булатецького дало йому можливисть набрати на 12 тисяч голосив бильше, аниж провладному кандидату. На цих виборах конкуренцгт миж опозицийними кандидатами бути не повинно. Але для того, щоб протистояти влади, важливо забезпечити спивпрацю на ривни осередкив политичних партий, центральних партийних структур, депутатив ризних ривнив. Якщо буде реальне об еднання, це означатиме, що в штабах кандидатив буде серйозна юридична пидтримка, на них працюватимуть прес-служби трьох политичних сил, а партийни активисти забезпечать проведення повноциннот агитацийно кампани. Серий Таран Кандидатам в\д опозици важливо о де р ж а ти п i дтр и м ку в с \х опозищйних сил. Тобто це мае бути единий кандидат. Без цього д у ж е важ ко взагалi щ ось зробити. При цьому на п\дтрим ку единого кандидата повинн i працю вати й \нш \ кандидати, я к брали уча сть у кампанп i здобули якусь п\дтр и м ку на о к р у з\. Вони мають п у6л \чно пiдтримати кандидата в\д 1

34 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв о п о з и ц \!, н а в iть якщ о й к о ли с ь конкурували. 6. Основним завданням аптацшно&#;т кампангт мае стати донесення д о виборщ в шформацгт про те, що кандидата пщ трим ую ть ОО «Батью вщ ина», УД АР та ВО «Свобода». ОднИею Из головних технологий влади на цих виборах буде використання псевдоопозицийних кандидатив. Для цього в и к о р и с то в у в а ти м у ть фальш иви агитматериали, повидомлення вид лидерив опозици та кандидатив вид дри бних п о ли ти ч н и х с и л, яки в и б о р е ц ь м ож е ототожнювати з опозициею. ПротидИяти такий технологи можна лише донесенням до виборця ш формаци про реального опозицийного ка н ди да та. 1нформ ащ я про те, що к а н д и д а та пщ трим ую ть три опозицш них полгтичних сили, мае стати центральною лш1ею кампангт: - агитацийна кампания повинна початися з того, що в кожне домогосподарство та квартиру мае бути надислана листивка про пидтримку кандидата трьома политичними силами з пидписами лидерив; - ця ИнформацИя мае дублюватися Идоповнюватися у кожном у агитацийному материали канди да та (зокрема в кожному спецвипуску на пидтримку кандидата); - крим цього до кожного виборця необхидно донести агитацийний материал Из спильним фото кандидата та лидерив опозици ; - найефективнишим е при зд лидерив опозицийних сил та участь у спильних Из кандидатом виборчих заходах. При цьому важливо не обмежуватися лише показовими акциями у центри округу, але й I

35 Як перемогти режим видвидати невелики населени пункти та мисця наймасовишого скупчення людей. Серий Таран В а ж ли во, щоб кампанi я була надзвичайно швидкою i прозорою. Вона мае мати д у ж е л е г к посили i м есиджi, я к д л я т ь с в \т на д в \ частини: з ло i добро. К андидат в д опозици мае однозначно п р е д с та в ля ти о дн у позиц\ю, без ж о д н и х нюанс iв i без с у б ективних пояснень. I повинен бути не п р о с то единий к а н д и д а т, мають декларуватися к о н к р е тн i п р о п о зи ц И, заходи, я к цей кандидат зобов язуеться в т\л и т и п\с л я приходу д о Верховно! Ради. П\д цими заходами мають п дп и с а ти ся в с \ щ три опозищ йн\ сили, я к виставлятим уть единого кандидата. Позищя пол^и ка О лександр Марченко МИй конкурент йшов як самовисуванець, але на грудях у нього була намальована Юля. I е складнисть у тому, що «БатькИвщина» на це не видреагувала, хоч ми i союзники. Було смишно, коли голова КиТвськоТ облдержадминютраци робив усе можливе для перемоги «опозицюнера», який повинен був пидтримувати закон про ИмпИчмент Януковичу. 7. ЧГтко налагоджена робота зг збору шформацп про ситуащ ю в окрузг та дгт провладного кандидата. Будь-якИ антизаконни ди плануються наперед Ив них бере участь велика ктькю ть людей. НавИть у процес видання фальш ивих листивок чи газет залучено не менше десяткив людей. А через Тх знайомих, друзив чи родичив, 1

36 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Информация про незаконни дгт буде видома сотням жителив округу, зокрема Иприхильникам опозици. На перший погляд - це очевидни речи. Але в бильшости випадкив кандидати не володиють повною ИнформацИею про те, що видбуваеться на окрузи, а про провокаци та чорний PR дизнаються, як правило, зи значним запизненням. Тому штаб кожного кандидата мае налагодити читку роботу зи збору такот ИнформацГТ. Один з прикладив такот дияльности е видкриття гарячот лшгт про порушення виборчого законодавства. Вона мае починатися з першого дня кампанп, а не в останни дни перед голосуванням. Важливо забезпечити для гарячот лингт рекламу у ЗМ1 i акцентувати увагу на тому, що опозиция збирае ИнформацИю саме про незаконни ди та провокаци влади. Це дасть можливисть не тильки одержувати оперативну ИнформацИю, але й формувати негативний образ кандидата вид влади, який, як i в р., хоче прийти до депутатства незаконними методами. 8. Робота груп ш видкого реагування в перю д вает виборчот кампангт Як правило, штаби планують роботу груп швидкого реагування на день виборив. Однак в нинишних умовах штабам кандидатив потрибно организувати роботу таких груп на перюд всиет виборчот кампангт. 1х головне завдання - протидияти проявам админресурсу: фиксувати i зривати проведення незаконно агитаци в державних установах, школах, медичних закладах; фиксувати факти пидкупу виборцив або проявив чорного пиару i вимагати негайного реагування правоохоронних органив. Для того, щоб робота груп швидкого реагування була ефективною, потрибно, окрим представникив штабу кандидата, включати до нет журналистив (зокрема i 1

37 Як перемогти режим центральних ЗМ1), VIP-аптаторИв, народних депутатив УкраТни, представникив мониторингових организаций (як укратнських: КВУ, Опора, так i мижнародних - ОБС6). Андр\й Д уда М обiльна група - це к ль к а лю дей, як правило, спортивно! статур и, я к м о ж уть Ф\зи ч н о запобi гати ф а ль си ф iк а то р а м, i автом обль, на якому вони м о ж уть ш видко пересуватися. Д о с я ж н с ть м о6\л ь н о! групи б у д у е ть с я таким чином : вона повинна д о х а ти в райони за хвилин, i якщо так буде вдпрацьована робота, то м ожна буде реально п р о т и д \я ти фальсифiкацiям. 9. Ю риди чн ий к о н тр о л ь та ю р и дичний з а хи с т виборчого процесу ШтабовИ кандидата потрибно взяти за правило фиксувати вси, навить найдрибниши п о р уш е н н я в и б о р чого законодавства. Це втягне штаб опонента в постийний юридичний процес та видволикатиме його увагу вид виборчот&#; кампанп. КрИм цього юридични докази стануть серйозними аргументами для виборцив: вони читкише формуватимуть свою позицию про махинацп провладного кандидата. Така робота також дасть змогу пидготувати доказову базу для можливого судового процесу щодо визнання результатив виборив недийсними. Задовго до официйного старту кампанп у штаби кандидата мае бути готовий пакет материалив для такот&#; роботи: зразки заяв, скарг, звернень до суду. ПотрИбно також, щоб юристи кампангт проконсультували агитаторив та надали м необхидни зразки скарг на ди опонента. Для фиксаци порушень ИпровокацИй потрибно забезпечити уси автомобили, яки використовуе штаб, особистий автотранспорт правникив штабу та агитаторив кандидата 1

38 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв видеореестраторами, закупити необхидне фото-видео обладнання. Однак при цьому потрибно враховувати, що у судових ш станщ ях кандидат вщ опозицгт мае шанс вигравати лише з непринципових питань. Що стосуеться таких питань, як визнання р е зульта лв виборгв, то в цьому разг судова система працюватиме л л ь к и на захист ш тереы в п р о в ла дн о го ка н ди да та. Тому опозицгт потрибно зосередитися на тому, щоб видстоювати перемогу свого кандидата на ривни ТВК чи ОВК. Тарас Березовець У «проблемних округах» головною те х н о л о гiе ю будуть не ч е с н i в и 6о р ч \ перегони, а хто першим доб ж и ть д о с у д у м атим е 6 ш\ л ь ш \ важелi. С ь о г о д н \ д о л я вибор в, по с у т, вир ш уеться у судов й i н ста н ц i )&#;, я ка ко р ум п о в а н а, нереформована, i ми розум&#;емо, хто мае там з ка н ди датв перевагу. О ск\л ь к и в законодавствi н\чого не зм\н и ло ся, опозищя мае бути готовою д о ж о р с тк о го протистояння тому, що знову крастим уть )&#;х н &#;\ голоси. П о т р \6но забезпечити н о р м а ль н и й ресурс с п о с те р iга ч iв на виборах. Оргашзащя акцш як вщ повщ ь на кожне вагоме поруш ення законодавства. Ш таб к а н д и д а та мае р е а гув а ти на поруш ення законодавства не лише на ривни заяв, прес-конференцгт чи судового оскарження, але й проведенням протестних акций. I 38

39 Як перемогти режим ТакИ акцгт потрибно проводити на региональному (до прикладу, пикетування будивли РДА, ОДА, миських рад, прокуратури) та центральному ривнях (администрация Президента, ЦВК). ПИд час организацгт акций важливо робити акцент на тому, що вони мають запам ятовуватися виборцями И бути цикавими для ЗМ1 (так шансив того, що вони з являться в ефири, б уд е бильше). ПИд час акций необхидно демонструвати фото i видеодокази порушень виборчого законодавства, робити символични кроки (до прикладу, организувати символични похорони КонституцГТ), що д е м о н с тр ув а ти м уть н е хтув а н н я владою закону. Транспаранти И гасла пид час акци мають бути максимально конкретними Ивказувати на кандидата вид влади, що причетний до використання админресурсу. Для протиди таким порушенням, як пидкуп виборцив, важливо залучати громадськи организацгт, яки можуть вести самостийни кампангт. Часто штаби кандидата мають скептичне ставлення до таких методив роботи з виборцями. Але приклади кампаний х та х рокив показують, що такими методами можна вплинути на виборцив i схилити Тх на свий бик. Тому зараз, за якиснот организацит кампангт, можна ефективно апелювати до людей. До прикладу, формула «Бери гроши, але голосуй, як вважаеш за потрибне» може бути достатньо ефективною. Або ж позиция духивництва про те, що продаж голосу за гроши е великим грихом, може вплинути на частину вируючих виборцив. Костянтин Бондаренко Основн\ вади виборчого процесу обум овлен тим, що у нас кандидати в депута ти не в\рять, що м ожна перемогти, ли ш е заручивш ись п дтр и м к о ю лю дей. Кандидати, в абсолютнiй 6\льшост\, ш укаю ть я к с ь технологи та м анiпуляцii, а 1

40 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв не переконую ть лю дей. Вони намагаються забезпечити с о6\ перемогу не в процесi вибор в, а п д час п др а хун ку голо с в. Позищя пол^ика Юрш Ганущак Влада дуже добре пидготувалась до фальсификаций, наприклад, через звернення до суду. Це стандартний метод, i ту т вона озброена за повною програмою - вси суди однозначно ухвалюють таки ришення, яки потрибни влади. Нестандарты методи - це ти, яки загрожують дестабилизацит дий самот влади, наприклад, та сама ВрадГТвка. Насамперед - мобилизация людей. Треба бути готовим до дий i не розслаблятися. У випадку, якщо е сотни людей - гопники вже ничого не зможуть зробити, адже вони диють за принципом зграт. Нестандарты методи, яки пид час виборив використовувала «Свобода», показали влади, що захищати результати ця партия готова будь-якими методами. З а луч е н н я д о постш но&#;т р о б о ти в ком анд! кандидата народних д е п ута лв УкраТни. Важливо, щоб народы депутати вид опозицгт не лише брали участь у веденни агитацгт та чергуванни на дильницях у день виборив, але й постийно працювали в штабах. Тх участь у роботи мобильних груп з реагування на поруш ення ефективниш е зупиняти м е поруш ення законодавства

41 Як перемогти режим Для цього доцильно розробити щоденний график чергувань народних депутатив вид опозици (зокрема в телефонному режими). КрИм того пид час виборив штаби кандидатив мають ефективно використовувати можливости, яки дае статус народного депутата. Зокрема, виступи та заяви Из парламентсько трибуни, проведення парламентських брифингив, надсилання депутатських запитив та звернень. Андр й Д уда Н а й б iль ш о ю п р о б ле м о ю е залучення п р а в оохоронних орган в д о виборчого процесу. К оли п р ш ж д ж а е Б еркут, на нього вплинути майже неможливо. Навiть «б р а тк и» не так небезпечн, як Б еркут. К о м \с \я може п р и й н я ти р iш е н н я п ро вилучення в с\х спостерiгачiв i зателефонувати до правоохоронних орган в та пов домити про те, що готую ться якийсь напад чи фальсифiкацi^. Це е п дста в о ю д л я того, що присилаю ть сп е ц п др оздш д л я охорони д \л ь н и щ. Я би радив опозици в цих п яти округах використати р е сур с народних д е п у та тв та ж у р н а л с т в як один \з с п о с о6\в за хи сту та протиди спецпiдроздiлам, залученим д о ф альсиф&#;каци. Належна пщ готовка аптаторгв. Практика навчань агитаторив, розробки для них пам яток, широко використовувалася пид час кампаний початку х рокив. СьогоднИ цьому елем енту кампанп придиляють мало уваги через появу професийних мереж, 1

42 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв яки займаються веденням агитаци. Однак ефективними агитацийни кампани можуть бути лише у рази, коли х проводять лю ди, яки е однодумцями, реальними симпатиками та прихильниками кандидата. I вони б уд уть виконувати свою роботу краще й ефективнише, якщо володитимуть базовими знаннями про виборчий процес та сво права

43 Як перемогти режим I 43 I

44 Практичнг рекомендацгт щодо ведення кампангт у р. типовою помилкою для бгльшостг кандидатгв е формування виборчого штабу гз помгчникгв та знайомих або тгльки на основг мгсцевих партгйних оргашзацш

45 Як перемогти режим рмування i о р га н за ц я роботи виборчих штаб&#;в АналИз виборчих кампаний р., проведений експертами Школи виборив, показав, що типовою помилкою для бильшости кандидатив е формування виборчого штабу Из помичникив та знайомих або тильки на основи мисцевих партийних организаций. Такий пидхид мае свот переваги, зокрем а, в п и та н н я х довири та конфиденцийности. Однак недоликив вид такого пидходу организацит виборчот команди - значно бильше. Серед основних - видсутнисть досвиду та професийних навичок у бильшости членив команди та поступовий видхид у роботи вид реализацит стратеги кампангт на виконання забаганок та побажань кандидата. Том у к а н д и д а т мае ф о р м ув а ти виборчий штаб виклю чно на основ! таких критергтв: 1. ОсновнИ менеджери команди обираються тильки за професийними ознаками; 2. Виборчий штаб мае читку i зрозумилу структуру i внутришню систему пидпорядкування, звитування та I

46 Практичний посгбник д л я штабгв опозицшних кандидатгв контролю (один Из зразкив такот оргаызацгт роботи подано у схеми). 3. КерИвництво ш табу е незалежним в ухваленни тактичних ришень. 4. Кандидат i штаб повинни жорстко дотримуватися стратеги та плану кампангт (корегування можливе лише в окремих випадках). Виборча стратегия та календарний план для кандидата та штабу мають бути головними документами виборчот кампани. Основна вимога цих двох документив - реальнисть та видповиднисть образу кандидата. В укратнський политичний ИсторГТ е майже хрестоматийний приклад того, як не потрибно експериментувати над власним образом. Президентська кампангт року так би i запам яталась лиш е протистоянням миж Ю. Тимошенко та В. Януковичем, якби не експерименти штабу goalma.orgа з його ИмИджем. Впродовж тривалого часу вин фиксувався у пам яти виборцив як видомий пидприемець та банкир. Однак цей образ ТИгИпка-Интелектуала, який миг успишно конкурувати з неинтелектуальним Януковичем, було заминено на маску спортивного Исильного политика. Образ кандидата став штучний та технологичний - вин втратив щиристь, а, отже, довиру людей. G досить велика частка впевнености в тому, що якби цей политик не видходив вид свого традицийного образу i продовжував працювати у змютовый площини, його результат на виборах був би значно кращий. 1ншими словами, ще до початку виборив кандидат повинен знати головы гасла, з якими вин Иде на вибори; основы тези, яки вин буде доносити до виборцив; який вигляд матимуть його рекламы материали; у який кольоровий гами; у якому мисти кандидат мае бути певного числа i мисяця. Для цих документив важлива реальна I 46

47 Як перемогти режим оцинка плюсив i минусив кандидата, електоральних настротв виборцив, анализ конкурентив. Якщо кандидат i його команда не використовуе таких документив (або ж навить не мають цилисного бачення кампанп), то, в результат!, в уяви виборця не буде цилисного образу цього политика. ЗмИна образу, використання ризних гасел, пидходив, кольорив тощо може за п лута ти потенцийних прихильникив. А кандидат програватиме организованниший роботи конкурента. Загальна картина оргаызацп роботи штабив кандидативмажоритарникив у роци показуе, що бтьш ють з них будували свот кампанп хаотично, виходячи Из власного уявлення та политичного досвиду. Побудова штабу кандидата залежить вид багатьох складових И, насамперед, вид бюджету кампани. Однак, за будь-яких обставин, е пидроздили, яки обов язково мають бути присутни в структур! штабу: 1. МедГа-вГддш. Т ут мае бути не менше двох працивникив. В умовах, коли опозицийни кандидати мають обмежений доступ до ЗМ1, медиа- виддил повинен розробляти власы медиа-ресурси (спецвипуски га зе т на пидтримку кандидата, 1нтернет-продукти, брошури тощо), 2. Ю ридичний вщ дш. Мае не лише забезпечувати ю ридичний супровид кампани, але И протидияти незаконним диям опонента. 3. Група контролю. ПИдпорядковуеться безпосередньо керивнику штабу i контролюе ведення агитацийно-масовот роботи (дае кандидату видповиди на питання: чи одержав виборець агитацийни материали, чи агитатори х викинули; чи дийшли агитатори до всих виборцив; як реагують виборци на материали кандидата). 4. В щ дш аптацш но-м асово&#;т роботи. Займаеться поширенням аптацш н их материалив та организовуе 1

48 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв 3ycTpi4i кандидата з виборцями. Приклади виборчот кампангт р. дають пiдстави стверджувати, що на переважшй частинi округiв до виборця доходило в середньому вщ 50 до 70% аптацшних матерiалiв. Тому саме вщ органiзацit а гiта ц iй н о -масово&#;т роботи залеж ати м е, н а с т т ь к и позицiя ка н д и д а та буде донесеною до виборцiв. Кандидат в депутати I Дов1рен1 осост. л дери громадсько) думки В длое( дальний за рооогу з членами ДВК А п та ц тн а кампания i механзми прогиди адм нресурсу та «чорном у» PR. Упродовж останшх роюв в УкраТш спостерiга0ться з а х о п л е н н я п о л ^ и к а м и н о в и м и в и б о р ч и м и iнформацiйним технологiями. Фактично кожна полiтична сила та кандидати не уявляють проведення виборчот кампанп без використання роботи свотх 1нтернетпроектiв, СМС-розсилок, соцiальних мереж. Експерти називають цей процес обамоманi0ю, осктьки мiф про всесильнiсть lнтернет-технологiй тш ов вiд першот кампангт американського президента. Зараз такий м iф а к ти в н о т д т р и м у ю т ь о кр е м i у к р а Т н с ь к полiттехнологи та групи, я к «професмно» просувають кандидата в мережi 1нтернет. I 48

49 Як перемогти режим Цей елемент виборчот&#; кампанп у ж одном у раз1 не можна вщ кидати, але його значення д л я кшцевого результату с переоцшеним. I пiд час виборiв р. в абсолютнот бiльшостi кандидатгв мала мiсце типова помилка: коли на ц технологи витрачалися невиправдан фiнансовi та людськi ресурси. А поява кандидата в с о ф а л ь н ш м е р е ж Г або п о ява його б л о г у на низькорейтинговому сайт вважалася ледь не основним критерieм роботи штабу. П рикладом того, що новi те хн о логи не повинш замiнювати традицiйнi пiдходи до виборiв, е кампангт у найбтьш iнформацiйних державах -- США та ЫмеччинГ Так, ж о дн а зага льн оам ериканська кампаш я не обходиться без «туру рукостискань». I ймовiрнiсть того, що виборець проголосуе за кандидата, який потис йому руку, - значно бтьша, аыж читання його блогу для досягнення прихильност до полiтика. Саме тому пщ час останнiх виборiв до Б ун деста гу Ангела М еркель п р и д т я л а значну увагу особистим зустрiчам iз виборцями. Така стр а тегiя кампангт нетипова для б т ь ш о с т укратнських полiтикiв. Але саме вщвщання нiмецьким канцлером тисячних мютечок i особистих зустрiчей iз виборцями принесла ТТ полiтичнiй силi перемогу на виборах. Кандидатам вщ опозицгт пщ час грудневих вибор1в р о к у н е о б х1 д н о н а п р я м у п р а ц ю в а ти з виборцями: Проводити кампангт «вщ дверей до дверей»; Проводити персональш зустргчг кандидата Гз виборцями; Проводити персональнг зустргчг довгрених осгб кандидата Гз виборцями; 1

50 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандида тв Забезпечувати участь кандидата в усгх важливих подгях округу, присутнють кандидата в мгсцях масового скупчення людей; Використовувати традицшы рекламно-аггтацгйнг пгдходи у кампангт. Зокрема, проводити бордову та наметову кампангт. Акцент кампангт опозицш них кандидалв на прямш р о б о т!з виборцями важливий i тому, що кандидати в1д в ла ди ТТ, переважно, н е хтую ть. Як ми вже зазначали, вони бтьш е зосереджуються на матергальних пщходах та сподгваються на адмгнгстративний ресурс. П р и к л а д а м и ц ь о го м о ж н а в в а ж а ти ка м п а н п «свободгвцгв» АндрГя 1лленка та ЮрГя Левченка, кандидата вгд «О б еднанот опозицгт«батькгвщина» КсенГТ ЛяпшоТ у КиевГ. На противагу свотм опонентам, якг робили ста в ку на адмгнгстративний ресурс та фшансовг вливання в округ, опозицшы кандидати зосередилися на прямш робот Гз виборцями. Зокрема на органгзованих та стихшних зустргчах Гз виборцями у дворах будинкгв, поблизу пщ ТздГв та станцгй метро. 1нший приклад устш но&#;т роботи Гз виборцями продем онстрували кандидати вгд опозицгт на ЧеркащинГ де працювала жорстка вертикаль адмшресурсу на чолг Гз головою ОДА. ПГд час святкувань днгв мют, на противагу офгцгйним масовим за хо да м в ла д и, вони о р га ш зо в ув а ли альтернативнг мшисвяткування у дворах будинкгв. ТакГ приклади показують, що за умов обмеженого доступу до ГнформацГйних ресурсгв та тиску влади можна проводити ефективну виборчу кампангю. Тарас Березовець Головна технолог&#; 1 я боротьби з адм нресурсом - це публ&#;чню ть. B ci Ti, хто займаю ться чорними технологям и, д у ж е вразливi д о оприлю днення ф а к тв, тобто I 50 I

51 Як перемогти режим /хньо/&#; персонально/ у ч а с т в нечеснiй rpi. Т у т основну увагу штаб&#;1в мае бути скеровано на р о б о ту з гром адським и органiзацiям и i ж у р н а л с т а м и. В чом у проблема опозици? Вони мало чим в&#;1др&#;1 зняю ться в\д в лади у планi в д к р и то с т, ми спостер\гали, що опозиц\йн\ кандидати тл ь к и на папер\ демократичн\, а в \ншому вони ведуть себе зухвало, достатньо агресивно стосовно ж у р н а л с т в, вважаю ть /X не союзниками, а ле две не опонентами, том у вони не м о ж уть розраховувати на л о я л ь н с ть з боку мед\а. К остянтин Бондаренко Д л я п р о ти д п б р удн и м технолог\ям та ф альсиф\кац\ям потр\бно м аксим ально звертатися д о ЗМ1 та д о тих, хто мае забезпечувати цей процес: до правоохоронних орган\в, д о орган\в влади, тобто д о О В К та, звичайно, апелю вати д о с уду. Тому будь-яка справа i будь-яке поруш ення мае бути задокументовано. I, головне, не вiдповiдати сим етрично на поруш ення порушенням. Проведення кам пант «влд дверей д о дверей» Таку кампангю досить складно проводити у великих мютах, де непросто потрапити у пгд Тзди будинкгв та вибрати зручний час для зустргчей Гз жителями. Але вгд не у жодному разг не потргбно вгдмовлятися. Важ ливю ть такот кампангт можна п р о тю стр ув а ти символгчним прикладом. Один з кандидатв на мюцевих I 51 I

52 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв виборах у столицг виргшив зробити людям добру справу, а заодно пгдняти свм рейтинг - вгн почав встановлювати бронедверг в пгд Тздах свого округу. Ця недешева справа, яка фактично була непрямим пгдкупом виборцгв, дала св1й результат - рейтинг кандидата почав рости. Що залишалось його конкурентам - лише спостерггати за своею поразкою. Так вважали вс1 кандидати, окргм одного, який зайнявся контрпропагандою. Його аптатори пройшли по квартирах тих будинкгв, де встановлювались бронедверг, i повгдомили мешканцям, що ця послуга е платною i пгсля виборгв з кожного помешкання доведеться заплатити певну суму, а заодно розповгли про свого кандидата. В результат перемгг той, хто доню до виборцгв правильну ГнформацГю, а не той, хто витратив бгльше грошей на вибори. Виборець, який впустив у свое помешкання аггтатора чи довгрену особу кандидата, з високою долею ймовгрностг стае його прихильником. Особливо коли кампашя проводиться неформально, а аптатори е пгдготовленими i вмгють спглкуватися Гз людьми. Д л я цього кандидатам потрiбно: - придш ити увагу фаховiй пiдготовцi свотх агiтаторiв (проведення навчань). Також доцтьно долучати до ц1ет роботи людей, якг володгють професгйними навичками спткування (зокрема працгвники мережених структур, окремих релтйних органгзацгй); - н а л а го д и ти ж о р с тк и й к о н тр о л ь за р о б о то ю агiтаторiв (не лише ктькю ть спглкувань з виборцями, але й оцгнка вражень, якг в них залишилися пгсля зустргчг з аггтаторами); - опти м альн е планування кампангт. Ефективною кампангя «вгд дверей до дверей» е лише тодг, коли буде проведено не менше двох хвиль спглкувань Гз виборцями

53 Як перемогти режим Кандидатам вщ опозицгт також важливо ун и кн ути традицш них пом илок пщ час проведення ц1с&#;т кампанiт&#;. Головна Гз них - набгр людей переважно молодого вку, без досвгду подгбнот роботи. Важливо, щоб аптатори були ргзнот статг та ргзного вгку (як мгнгмум, один з двох аптаторгв мае бути старшим ангж 35 рокгв для того, щоб викликати довгру виборцгв). Щоб вгзит аптатора був результативним, виборцевг, окргм аптпродукцп, потргбно дати ГншГ матергали, не прямо пов язанг Гз кандидатом. Це можуть бути ручка, олгвець, блокнот, налгпка на холодильник, календар, коштовнгшг речг (годинник). Важливо пщ час розробки аггтматергалгв застосовувати нестандарты i творчг пгдходи. Показовим е приклад виборчот кампанп одного Гз лгдергв Меджлюу Рефата Чубарова у Криму. На його виборчому окрузг мешкають жителг як кримськотатарськот, так i укратнськот та роскськот нацгональностей. Штаб Чубарова розгслав виборцям листгвку кримськотатарською та росгйською мовами. З одного боку, були вказан мусульманськг рел1ггйнг свята, з другого - православнг КрГм того, на ый було гасло - «ПривГтай сусгда зг святом». Це був емоцгйний крок, який став складовою перемоги цього кандидата на окрузг При цьому важливо дотримуватися норм законодавства щодо вартостг таких предметгв. На таких матергалах не повинно мгститися зображення кандидата чи прямий заклик голосувати за нього. Ефективышим е розмгщення логотипу кампанг, гасла ГпрГзвища кандидата. Серий Таран Кандидатам п о т р&#;\6но спiлкування з лю дьм и. Перш е -- треба ходи ти в\д ха ти д о хати, в\д дверей до дверей - це найефективнiш ий с п о с б аптацн. Д руге

54 Практичний поабник д л я штабiв опозицшних кандидалв це легка i прозора iнформацiйна кампанiя. Посил\в мае бути небагато, вони повинн\ б ути простим и, легким и i доступ н им и. Трете - це позицюнування в\д опозицп. Тому що зараз в У к р а н важ ко знайти регюн, нав\ть на Сход\, д е в лада мала б б\льш\сть п\дтримки виборцв. Тарас Березовець дек\лька слон\в виборчо/ кампанп, як\ за в ж д и даю ть високу результативн\сть. Перш е - це о с о б и с т зустр\ч\ кандидата. М и завжди ф\ксували у виборц\в найб\льший запит на персональн\ зустр\ч\, знайомство з кандидатом i сплкування. Якщо ц\ запити не реал\зован\ - р е з уль та ти м айже у % - негативн\. Перемагае той, хто ногами справд\ пройде i зд\йснить максимальну к\льк\сть конта ктв. Д руга технолог\я - це технолог\я добрих справ. П складно реал\зувати у м а ли х м \стах i селах, оск\льки добр\ справи пер едб а ча ю ть конкретне вир\шення конкретн и х п робле м певно/ громади: к о м ун а льн \, Ж К Г, соц\альн\ допомоги. Третя технолог\я, яка за в ж ди д а е р е з уль та т, - це опора на л\дер\в громадсько/ думки. Якщ о в иборц не д у ж е добре знають кандидата, ц\ л\дери громадсько/ дум ки на м\сцях за рахунок свого а в то р и те ту, прям ого к о н та к ту з виборцями спроможн\ витягти кампан\ю нав\ть безнад\йного ка н ди дата

55 Як перемогти режим Проведення персональних зустр1чей кандидата i3 виборцями. Бтьш а к т ь к ють зустргчей з виборцями - бтьш а кглькгсть пр и хи льн и кгв к а н д и д а та. Т а к а за ко н о м Гр н ю ть характерна для будь-якот виборчот кампанп. Разом з тим штаб кандидата мае запланувати зустргчг так, щоб Тх п к припав на завершення кампангт, а Тхня к т ь к ють була реальною для фгзичних можливостей кандидата. Оптимальним с проведення зустрiчей на день. На еташ завершення кампанп Тх кш ьм сть можна збш ьш увати до ти на день. ЦГ цифри Гще раз пгдтверджують важливгсть чгткого планування виборчот кампангт. В середньому пгд час виборчот кампангт за якюно&#;т оргаызацгт роботи кандидат може зустргтися вгч-на-вгч з майже 10% виборцгв округу. Цей вгдсоток е досить значним - виборцг якг були присутн на зустргчг, як правило, дтя ться враженнями зг свотми родичами та знайомими i часто пгдсвгдомо стають аптаторами за кандидата. Тому кшцевий еф ект вщ зустрiчей може охопити вщ 30 до 50% виборцгв. Типовою помилкою б тьш о ст полгтикгв е те, що б тьш ють зустргчей проводяться стихгйно, без пгдготовки. Для того, щоб врахувати цю та шшу пом илку, необхгдно дотрим уватися наступних дгй пгд час проведення зустргчей: - повгдомлення виборцгв про зустргч (ГнформацГйнГ плакати та листгвки Гз вказуванням мгсця та часу зустргчг) мають розповсюджуватися не менше ангж за добу; - пгд час зустргчг кандидата обов язково мають супроводжувати знаковг або впгзнаванг особи та аптатори; I 55 I

56 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидалв - до або пгд час зустргчг обов язково мають роздаватися аптацшы матергали кандидата; - важливо творчо пгдходити до органгзацгт зустргчей. Як правило, виборцг запам ятовую ть не тези виступу полгтика, а окремг елементи зустргчей: вгд в Гзуа льн и х ( до п р и к л а д у - а в т о м о б т ь Гз символгкою к а н д и д а та ) i емоцгйних (ж а р т кандидата) до практичних речей, якг створюють ком ф ортн е с п тк у в а н н я ( вода чи чай д ля виборцгв); - не потргбно зловживати вдаваною випадковгстю таких зустргчей. Гарно пщготовлена зустргч з необхгдним звукопгдсилювальним обладнанням завжди буде ефективнгшою, ангж стихгйна, коли в уявг виборця образ кандидата залишиться розмитим. Костянтин Бондаренко Я к позуе досв\д i соц\олог\чн\ досл\ дж е н н я, н а й е ф е кти в н \ш и м е телебачення; на другому м\сц\ - ж и в е сп \лкув а н н я з лю дьм и. I це не т\льки сп\лкування з кандидатом, але й з лю дьм и, як готов голосувати за кандидата, бо д у ж е часто на дум ку лю дей впливаю ть сус ди, родич, знайом\, сп\вроб\тники. Н айм енш е на лю дей впливаю ть - б лб о р ди, газети та 1нтернет. О лекс &#;ш Кошель Опозици потр\бно виходити з в\ртуального св\ту i повертатися д о реально/ роботи з виборцями: в\д дверей д о дверей i в\д виборця д о виборця. Д руге - перевести р об оту сво/х ш таб в на як сно новий р вень. Зокрема, запровадити ж о р с тк и й контроль за ходом кампанп, том у що часто б ль ш а 1

57 Як перемогти режим частина аг\тматер\ал\в д о в и б о р ц в не доходи ть, з л дерами громадсько/ думки робота не в е де ться, а про провокаци опонент\в опозиця часто д\знаеться з\ ЗМ1. Проведення персональних зустр чей дов рених ос б кандидата з виборцями. Пошук та залучення до своет кампанп авторитетних мюцевих людей - одне з важливих завдань штабу кандидата. У будь-якому разг не можна лише формально пгдходити до добору довгрених осгб чи V IP - аптаторгв або визначати Тх ктькю ть, залежно вгд норм закону про вибори. I не обов язково, щоб ус1 вони мали статус довгренот особи кандидата. Загалом, чим бшьше таких лю дей братиме участь в р о б о т штабу кандидата, тим еф ективнш ою буде аптацш на кампашя. ЦГ люди повиннг мати авторитет не лише за рахунок свое посади чи виконання адмгнгстративних функцгй, але й користувалися повагою з боку людей. Також вони мають впливати на ргзн вковг та електоральн групи. До прикладу: V IP - аптаторами м ожуть бути колишш кергвники успгшних пгдприемств радянського перюду, вгдомг педагоги, медики, успгшнг пгдприемцг, вгдомг земляки. Робота VIP- аггтаторгв не мае зводитися лише до формальних зустргчей у трудових колективах чи аггтацг у ЗМ1. I важливо, щоб окргм аптацп, вони брали участь в Гнших етапах кампангт: - були свгдками у можливих судових суперечках Гз конкурентами; - працювали в мобгльних групах в день голосування

58 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандида тв Тх авторитет та влив на мюцевих жителгв може бути вагомшим за аргументи юристгв або позицгю членгв виборчих комгсгй. Участь кандидата в у с х важливих п о д 1ях округу, присутн сть кандидата в м сцях масового скупчення лю дей ПГд час виборгв р. абсолютна б тьш ють кандидатв вгд опозицг використовували всг основнг засоби ведення а п т а ц п. Т о м у ми не б у д е м о з у п и н я т и с я на загальноприйнятих пгдходах. Натомють хочемо звернути увагу на ктька напрямкгв, якг необхгдно обов язково використовувати пгд час ведення аптацшнот кампанп кандидатв вгд опозицп. Створення подш Для невеликих населених пунклв (мкрорайошв) е характерною вгдсутнгсть мгсцевих вагомих подш. А бгльшгсть кандидатгв зосереджую ться на участг у вгдзначеннг календарних та р е л тй н и х свят, якг переважно не мають прив язки до мгсцевостг. Тому органгзацгя та проведення будь-якого мгсцевого свята чи подг може змгнити ставлення виборця до кандидата. Такими подгями м ож уть ста ти : святкування Дня мгкрорайону, вулицг, б уди н ку; музичнг свята Гз залученням мгсцевих тв о рчи х колективгв; свята присвячен мгсцевим пам яткам, пам ятним датам. ТакГ подп завжди позитивно сприймаються виборцями, що пщ твердж уе багаторгчний досвгд проведення виборчих кампанш у кратнах GC. Також Тх органгзацгя може с та ти ще одш ею перевагою апткампангт опозицшних кандидатв над провладними. I 58

59 Сш вучасть кандидата Як перемогти режим Участь кандидатгв вгд влади у виргшення проблем округу, як правило, обмежуеться видгленням коштгв та оргаызащю проведення ремонтних робгт. Трапляються випадки, коли кандидати особисто беруть участь у ремонтг чи благоустрот. Однак така участь швидше йде Тм на ш коду, бо неприродно, коли ка н д и д а т у брендовому костюмг та туф ля х саджае дерева або фарбуе лавку. Найефектившшим для протиставлення провладному кандидату може бути оргаызащя сптьних Гз громадою тривалих заходгв. На перший погляд, така форма роботи не вщповщае загальнш стратеги опозици. Але у багатьох випадках саме через виршення знакових для громади питань кандидату вщ опозици вдаеться сформувати новг кола прихильникгв. Так, до прикладу, опозицшш кандидати м ож уть виступати оргаызаторами акцш з вгдновлення важливих для жителгв населеного пункту мгсць: стадюну, дитячого майданчика, пам ятного знаку, зеленот зони тощо. Показовим е приклад одного Гз кандидатгв, котрий ГнГцГював i спшьно Гз жителями села впорядкував джерело i облаштував бгля нього зону вщпочинку. ВартГсть такот кампанп була незначною, однак вона запам яталася жителям значно краще, ашж разовг витрати провладного кандидата з замши вкон у школг на пластиковг. Важливо, щоб до таких заходгв обов язково долучалися жителг округу (проводилися у формат толоки). КрГм того, такг заходи повинн бути розтягнутг в часг (мати кглька етапгв) - для кращого запам ятовування i залучення до участ у них якомога бшьшот кглькостг виборцгв

60 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандида тв Робота з представниками ргзних цш ьових груп Робота штабу кандидата з групами людей, якг об еднанг спгльними Гнтересами, поглядам и або спгльними проблемами, може долучити на пщтримку кандидата гарантовану кглькгсть прихильникгв. До таких об еднань належать: громадськг органгзацг людей з обмеженими фгзичними можливостями, релийн громади (насамперед протестантськг), ветеранськг (насамперед афганцг). ПГд час роботи з такими об еднаннями важливо уникнути типовот пом илки, коли спгвпраця о б м е ж уе ться виргшенням лише конкретних проблем чи проведенням формально зустргчг Гз кандидатами. Для залучення представникгв цих цгльових груп на пщтримку кандидата важливо залучити Тх лщергв до роботи штабу як аггтаторгв. В щ к р и тс ть кандидата до спш кування з лю дьми Важливо, щоб кандидат не проводив «вгртуально» кампанп, а був максимально близьким до свотх виборцгв. Чим частше виборець буде мати можливють бачити i спглкуватися з кандидатом у повсякденному життг, тим бгльша ймовгрнгсть, що вгн пгдтримае його на виборах. Один з улюблених прийомгв кандидатгв - користування громадським транспортом: так вони начебто пгд час виборгв стаю ть ближчими до людей. СкажГмо, на останнгх виборах у столичне метро, зокрема, спускалися О. Бригинець у компангт з М. Томенком. Осюльки, принаймнг перший, користуеться пгдземкою не лише пгд час виборгв, то Тх поява в метро не сприймалася за штучний вибрик, хоча i привернула увагу. Електоральний ефект вгд такого кроку важко недооцгнити - навгть не в годину п к у кожному вагон перебувае не менше людей. Повертаючись до ш тучност таких дш кандидатгв, I 60 I

61 Як перемогти режим можемо навести Гнший, негативний, приклад кандидата: екс-помгчник Президента, вдягаючи на ринок чи супермаркет дешевший одяг, забув зняти з руки наддорогий годинник. Ще один приклад нехтування дргбниць - це коли полгтики йдуть до людей в оточены численнот охорони. ТакГ дм кандидатгв однозначно не додадуть м прихильникгв. Тому поява кандидата в публгчних мюцях: на ринках, у супермаркетах, спортивних заходах тощо не повинна мати вигляд показухи, дешевого трю ку. Так, до прикладу, на ринку кандидат мае купити продукти, поспткуватися з продавцями i покупцями (на невиборчг теми). В результат може спрацювати так зване базарне радю, що за ефективнютю може перевершити публкацм у ЗМ1. В икористання тр а дицш н и х р е кла м н о -а п та ц ш н и х т д х о д т у кампанп. Бордова та наметовi кампанп. ПГд час планування вгзуальнот рекламнот кампанп штабам кандидатгв не потргбно впадати у крайнощг. Часто трапляеться, що кандидати або загалом вщкидають необхщнють, наприклад, бордовот реклами (аргумент - «люди не зрозумгють»), або ж навпаки, зловживають к т ь к ютю рекламних носпв. Види рекламнот продукцгт, ТТ наклади, схеми розмгщень та розповсюдження вже давно визначеы фахгвцями реклам ного бгзнесу, виборчими техн о логам и та психологами. До прикладу, оптимальною к т ь к ютю рекламних бордгв (мюький виборчий округ) вважаеться 1 носш на 3,5 тисячг виборцгв. Тобто - близько бордгв на округ. Якщо ж йдеться про невелик районы центри та с ть с ь к у мюцевють, то кглькгсть бордгв мае бути значно меншою. I 6i

62 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Б ли зько , за леж н о вгд загальнот кглькостг рекламних носив у регюы. Бордова кампангя потргбна для того, щоб образ кандидата запам ятався виборцям. А ле водночас зображення не повинна викликати вщразу виборця, через занадто яскраву форму, невдале виконання або велику кглькгсть. У таких випадках рекламна кампангя працюватиме проти кандидата. Позиш я пол\тика Ю р т Ганущак Б\лборди абсолю тно не впливаю ть на виб\р. М ож ливо, лиш е на 5% виборц\в. А л е без них не м ожна. Наявн\сть б лб о р д в означае, що ця лю дина - серйозний п о л тик. Такий самий пщхщ мае бути використаний i для поширення шших аптацшних матергалгв. При визначены накладгв листвок, плакатв, календаргв, спецвипускгв газет необхгдно дотримуватися «принципу адресности. Т о б то р о зр а хо в ув а ти х за ле ж н о вгд кглькостг домогосподарств та квартир. При цьому важливо врахувати, що пщ час кампангт мае бути проведено хвилг роздачг аптпродукцгт, навгть зважаючи на те, що виборц частково пам ятаю ть про кандидата з минулоргчних виборгв. Перша хвиля - ознайомча: поширення шформаци про кандидата, його бюграфгю (у легкому стилг, бажано зг згадками про особисте ж иття), основы тези програми. Друга хвиля - ознайомлення виборцгв Гз поясненням пунктв програми. Важливо матергали подавати легкою мовою, Глюструвати конкретними прикладами проблеми, якг потргбно виргшити Гз прив язкою до мгсцевостг. Т р е тя х в и л я - аптащ я за канди дата вщомими полгтиками, авторитетними людьми округу. I 62 I

63 Як перемогти режим Важливо, щоб на всгх матергалах дублювалися фото, основнг гасла, була збережена кольорова гама та шрифти. ПГд час виборгв у груды р. опозицшним кандидатам потргбно в у а х аптматергалах пгд час усгх хвиль робити акцент на том у, що Тх пщ трим ую ть три головних опозицш них сили. Одна з таких листвок, Гз пщписами лщергв трьох опозицшних полгтичних сил мае бути доставлена в кожне домогосподарство округу. Цей акцент важливий i з огляду на те, що низка кандидатгв намагатиметься працювати з опозицшним електоратом. Бтьш е того, як i пгд час виборгв у р., варто очкувати фальшивих листвок за пщписом goalma.orgнко т а Гнш их о п о з и ц Г й н и х лгдергв на п Г д тр и м к у псевдоопозицгйних кандидатгв. Т а к о ж ймовгрне розповсюдження фальшивих партгйних опозицгйних видань, встановлення бордгв, Гнших аггтматергалгв. ШлГфуючи бордову кампаыю, потргбно не забути про такий важливий елемент, як зняття старих бордгв. Кожен з нас бачив борди, з яких полгтики вгтають людей зг святами, котрг вже давно минули. НавГть сьогоднг ми можемо побачити борди Президента, чи Гнших полгтикв, я к вгтаються нас з Днем НезалежностГ Така типова помилка може додати кандидату антипатикв. О крем у ув а гу потргбно придглити пгдготовцг та розповсюдженню спецвипускв газет на пгдтримку кандидата. Такий формат робить аггтпродукцгю цгкавою та збтьш уе довгру до шформаци про кандидата. КрГм того, розмщення на ш пальтах газети кориснот д ля читача шформаци продовж уе ж и ття газети як реклам ного носгя. При цьому в умовах двомюячно&#;т виборчот кампангт бажаним е видання 4 спецвипускв (вщ 4-х сторшок формату А3). I 63 I

64 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Спецвипуск 1. Розповсюджуеться пщ час зустргчей з виборцями та в аггтацгйних наметах. Велика та розгорнута бюграфгя. 1нтерв ю з кандидатом (зокрема не менше 30% - питання про особисте життя, родину, хобг цкавг юторгт ж и ття тощ о). ВГдгуки лгдергв трьох опозицшних партш про кандидата. ВГдгуки вщомих людей про кандидата, його добрг справи, позицгю. Д ля усгх спецвипускгв в а ж ли в о, щоб к т ь к ю т ь Глюстративних матергалгв становила не менше ангж 25% загальнот площг видання. С п е ц в и п у с к 2. Д о с т а в л я е т ь с я в к о ж н е домогосподарство (квартиру). С таття про бюграфгю кандидата. Розгорнуте штерв ю з кандидатом про головы проблеми округу. К тька матергалгв з критикою влади, яка не може розв язати нагальы проблеми округу (у матергалг ктькома реченнями згадуеться про позицгю кандидата з цього питання). Не менше 30% матергалгв спецвипуску мае бути присвячено тематицг не пов язанш з виборами (приклади: с та тт про чудодшы Гкони краю; програми мгсцевих свят; довщкова ГнформацГя; рецепти та поради тощо). Спецвипуск 3. Вручають у кожне домогосподарство (квартиру). Коротке Гнтерв ю Гз кандидатом, присвячене його зустргчам Гз виборцями (якг проблеми турбують, що кандидат може зробити для Тх розв язання тощо). Доцтьно тю струвати штерв ю фото Гз зустргчей, на яких зображено велику ктькю ть мгсцевих жителгв. ПублкацГя про використання владою адмгнресурсу та протидг опозицгт. МатерГал, присвячений притзду лгдергв (представникгв) трьох опозицгйних полгтичних сил на пгдтримку кандидата. Не менше 30% матергалгв спецвипуску мають бути присвячеш тематицг, не пов язангй Гз виборами. С п е ц в и п у с к 4. Р о з п о в с ю д ж у е ть с я в кож н е домогосподарство (квартиру). Заклики проголосувати за I 64 I

65 Як перемогти режим кандидата лщергв трьох опозицшних полгтичних сил. Заклики (вщозви) про кандидата вщомих людей. Бажано подавати велику ктькю ть таких вщозв (вщозви мають бути короткг, емоцшы; з ф о то аггтатора). Для того, щоб спецвипуски газет та ГншГ аггтацгйнг матергали дали результат, необхщно налагодити чгткий мехашзм контролю за Тх розповсюдженням. У разг вгдсутностг контролю значна частина накладгв може бути просто викинута в смгття. ОднГею з тр адицш них форм роздачг аггтацгйних матергалгв е наметова кампаыя. Це вгдносно недорога, мобтьна та дгева реклама. Тим бтьш е вона буде зручною з огляду на те, що вибори вщбудуться в осгнньо-зимовий пергод. Для того, щоб кампангя вгдргзнялася вгд того, що роблять к о н к у р е н ти, доцгльн о та к о ж в и к о р и с то в у в а ти нестандартнг рекламнг кроки. До прикладу, у р. штаб одного з кандидатв-мажоритарникв розмютив рекламний щит на фасадг цеху заводу в центрг мгста. Такий рекламний хщ показав виборцям, що кандидата вгд опозицг реально пгдтримують працгвники цього пщприемства та бгзнес. 1ншГ приклади - розмгщення налгпок на пгдтримку кандидата на а в то м о б тях, примгщеннях магазингв, офгсгв. Така реклама також значно дгевша за традицгйнг форми, осктьки виборець сприймае и як висловлення позицп приватних осгб чи компанш. Важливо готувати рекламну продукци заздалеггдь. Так, уже до початку виборгв доцтьно розробити стилгстику кампанп, дизайн усгх видгв аггтматергалгв, замовити сувеырну продукцгю, пгдготувати до 50% матергалгв усгх спецвипускгв газет. У такому разг ми можемо уникнути помилок абсолютно бгльшостг кандидатгв - пов язаних Гз поспгхом Г, вгдповгдно, з хаотичнгстю ГнекотрольованГстю аггтацгйно кампанг. I 65 I

66 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Робота 3i ЗМ1 ОрганГзовуючи штаб, не варто економити на роботг шформацшного вщ дту. Як зазначалося, у штабг мае працювати не менше двох ж ур н а лю тв. Важливо, щоб принаймш один з них мав досвщ роботи в мгсцевих ЗМ1. ТодГ матергали спецвипускв та аптматергалгв будуть написанг зрозумглою для цгею мгсцевостг мовою Гу звичнгй стилгстицг. Це один Гз найважливших моментгв п т час пгдготовки спецвипускгв на пгдтримку кандидата, навгть якщо такг матергали будуть незвичними для працгвникгв штабу кандидата. Ключовим моментом мае стати пщготовка медга-плану, який докладно, фактично в щоденному режимовг описуватиме роботу зг ЗМ1. Штаб кандидата мае чгтко знати, коли вийде друком рекламна стаття, коли буде розмгщено ролик на радгю або телебачены. У такому разг не буде з одного боку «порожых» дыв, а з другогозасилля кандидата в шформпросторг Завданням штабу в робот зг ЗМ1 е не просто викупити рекламну площу та час ефгру i заповнити Тх матергалами про кандидата, а забезпечити присутнгсть кандидата в ГнформацГйному просторг, без нав язування його виборцям. Особливо це важливо на першому етап кампанп. Про те, що в такгй роботг дргбниць не бувае, свгдчить приклад невдалот роботи вгнницького штабу НДП на виборах року. Вони замовили рекламу своет першот десятки в мгсцевгй газетг без детального обговорення з виконавцем усгх нюансгв. В результат, перша шпальта цге газетг з явилась з фотографгями десятки, кожна персона з яких була обведена товстою чорною лгыею. Про що подумали виборцг, отримавши таку газету, здогадатися не складно. I 66 I

67 Як перемогти режим ПГд час виборгв р о ку робота зг ЗМ1 буде п р и н ц и п о в о в 1д р 1з н я т и с я в Гд п о п е р е д ш х загальнонацю нальних кампанш. До цих округгв буде прикуто увагу всгх провгдних ЗМ1, i не лише укратнських. Тому штаб кандидата мае використати цю перевагу Г створити вс1умови для роботи журналю тв: - передбачити умови д ля проведення пресконференци кандидата та роботи журналю тв; - передбачити оперативну розсилку прес-релгзгв та повщомлень вгд штабу (зокрема й англшською мовою). Оперативна робота у цьому питаннг може стати дуже Гстотним запобгжником адмшресурсу влади, яка бо ться ГнформацГйного розголосу; - с ф о р м у в а ти м а к с и м а л ь н о в е л и к у гр у п у журналютв центральних ЗМ1, якг будуть, кргм своет безпосередньо роботи в день виборгв, оперативно реагувати на порушення законодавства у складг мобгльних груп. Враховуючи, що виборча кампаыя збюаеться у часг з пгдписанням Угоди про асоцгацгю мгж УкраТною та GC, влада уникатиме будь-яких негативних повщомлень, пов язаних Гз виборчим процесом. Водночас е великий ризик того, що кандидати вгд влади будуть займатися «самодгяльнгстю», використовуючи вгдверто кримшальы методи. I вчасне реагування журналютв на такг дм - один Гз найдгевгших методгв боротьби. I 67 I

68 ДОДАТКИ Паспорти проблемних окрупв 1нтерв ю Гз поломками

69 Як перемогти режим Виборчий округ 94 / Li Центр - мюто ОбухГв. Межк мгста Васильев, ОбухГв, ВасилькГвський, ОбухГвський райони. К тькю ть виборцгв: У цтому, за даними ЦВК, в окрузг балотувалося 15 кандидатгв [1] К ть к ю ть зареестрованих 26 кандидатгв у депутати К ть к ю ть кандидатгв у депутати, реестращю яких скасовано до дня 11 виборгв К ть к ю ть кандидатгв у депутати, якг беруть участь у балотуванж, у 15 том у числг висунутих: парлями 14 шляхом самовисування 1 0 О сн о в н а боротьба розгорнулася мгж провладним кандидатом Тетяною Засухою та Вктором Романюком вгд «БатькГвщини». ОстаннГй на початку кампангт мав I 69

70 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв практично нульовг рейтинги, застосовував практики «вгд дверей до дверей» та на пгдсумкових етапах кампанп став одним з фаворитгв перегонгв. Виборча кампаыя була наповнена скаргами стосовно порушень Закону про вибори, аптацгю в робочий час, пгдкуп виборцгв та Гн.[2] УтГм цг скарги значною мгрою не були задоволенг ОВК. ЙСпостерюачГ зазначали, що на етап формування ОВК, попри багатопартгйний склад комюп, баланс сил було порушено в бгк симпатикгв П РУ[3]. З боку ЗМ1 та представникгв опозици наводилися й факти пщкупу членгв ОВК, проте вгдповгднг звинувачення та к i залишилися звинуваченнями. Так чи шакше, пгд час п е р е д в и б о р н о г о п е р т д у в с г о л о с у в а н н я вщ бувалися в умовному сшввщношенш 12 до 4 на користь представниц ПРУ. Й Основы порушення, якг призвели до неможливост встановлення результатгв голосування, спостерггалися в процесг пгдрахунку голосгв пгсля виборгв з боку ОВК. За свгдченнями спостерюачгв, ОВК три днг пюля виборгв свгдомо саботувала роботу. За словами очевидцгв, застосовувалася «тактика вимотування», коли члени ДВК кглька годин поспть в складних умовах не могли здати бюлетенг вгдповгдно до всгх необхгдних процедур. Тривалий процес визначення пщсумюв голосування у ДВК попршувався внасл&#;щок довгих перерв, як оголошували деяк ОВК, а також дуже великоi клькост ДВК, що були змушен складати виправлен протоколи через др&#;бн&#;! помилки або через те, що цифри у протокол&#;! не збгалися. Парламентськ вибори, 28 ж овтн я р. Остаточний зв&#;гт M id i 3i спостереження за виборами ОБСС/БД1ПЛ 1

71 Як перемогти режим 0 За даними громадських спостерггачгв, 29 жовтня завдання окружнот комюгт фактично було згрвано через зникнення ТТ голови - Мартинюка В ячеслава, який вийшов Гз засгдання i зник[4]. Водночас, за даними паралельного пщрахунку голосгв, що проводився з боку БЮТ, за результатами волевиявлення лгдером симпатгй був Романюк. Його пгдсумковий вгдрив вгд провладного кандидата Тетяни Засухи мав би становити голос. ^ У свою чергу Т. Засуха ГнМювала низку судових позовгв щодо порушень пгд час процесу голосування по 28 дш ьницях: по 17 в ОбухГвському район та м. ОбухГв, по 11 у В а с и льм в с ь к о м у р а й о н та м. В а си льев [5]. Усього в окрузг нараховувалося виборчих дш ьниць. Результати голосування з дшьниць, якг було обрано для оборудки якот могли забезпечити перемогу Романюку. Основна мета звернень - на пгдставг судових ршень визнати результати голосування на цих дшьницях недшсними. Адже Окружна виборча комюя мае право визнати вибори на окремш дгльницг недшсними в разг виявлення фактгв «неправомгрного недопущення спостерггачгв вгд партгй», пгдтверджених ргшенням суду

72 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв П д час засдання, на якому були оголошенi остаточн1 результати за пропорцйним компонентом вибор iв, Голова ЦВК оголосив перерву, псля того як деяк члени ЦВК висунули пропозицю про внесення змн до порядку денного засщання для розгляду питання щодо ОВК 94, яка змнила результати у в&#;1дпов&#;1дному виборчому окруз&#;1 Вiн запросив ус ix членв ЦВК для обговорення питання за зачиненими дверима. П сля перерви результати вибор&#;в були затверджен без в &#;1 дкритого обговорення цього питання. Проект одного з найб&#;шьш суперечливих ршень ЦВК про скасування результата голосування у п яти виборчих округах не був наданий пол тичним парт ям кандидатам та не обговорювався на вдкритому засданнi ЦВК. Парламентськ вибори, 28 ж овтн я р. Остаточний зв&#;гт M id i 3i спостереження за виборами ОБСС/БД1ПЛ ^ За спостереженнями очевидцгв, з боку кандидатки була використана технолопя «пгдставних спостерггачгв», яких начебто не допускали чи не допустили на виборчг дшьниц на ргзних етапах голосування. Т&#;хн уи ф ко в а н скарги було використано у судах. Загалом в окрузг було зареестровано, за даними ЦВК, спостерггачгв вгд кандидатгв, вгд громадських органзацш, вгд полгтичних партгй. У скаргах використовувалося формулювання: визнання протиправним рш ення ДВК щодо неправомгрного недопущення на засщання офщшного спостерггача. До цього ж в и к о р и с то в у в а л и с я а н а л о п ч ш скарги спостерггачгв вщ п а р тш -с а те л тв. Це вщбувалося паралельно з тим, що вгд партгй вже було зареестровано одного спостерггача, а протоколгв ДВК стосовно uiet теми не було. Н с п о с т е р к а ч Г та к а н д и д а ти в к а зув а л и й на неоднозначну роль судгв пщ час розгляду вщповщних скарг: «До суду як свщки приходять голова, члени 1

73 Як перемогти режим дтьничнот комюм, приходять спостерггачг i кажуть, що жодних вщмов спостерггачам не було. А приходить одна людина, яка каже: «Так. Це було». I суд одразу ж задовольняе позов. Це нбито спостерггач, який нбито прийшов до дшьниц i нгбито хотгв зайти»[6]. ПГд час судових розглядгв захисникам В. Романюка в да ло ся виграти 10 судгв ( щ одо 9 дш ьн и ц ь в ОбухГвському район та м. ОбухГв, щодо 1 дшьниц у м. Васильев). Проте це не змогло вплинути повною мгрою на результати, якг врештг-решт оголосила ОВК. 0 У нч з 3 на 4 листопада 12 членв ОкружноТ виборчот комюи у 94 окрузг (центр у м. ОбухГв, КиТвська область) призначили переможцем виборгв в одномандатному окрузг Тетяну Засуху (ПРУ) з результатом 41,8% голосгв. кандидат вгд Об&#;еднаноТ опозици Вктор Романюк, який за протоколами з мокрими печатками, лщирував Гз перевагою у 10 тисяч голосгв, за ршенням ОВК поступився ЗасусГ майже на 1 тисячу голосгв виборцгв. Ця ГнформацГя оприлюднена електронною системою «Вибори». Й 4 листопада поруч з округом 94 «Батьшвщина» провела мгтинг проти фальсифкаци результатгв виборгв на цьому окрузг та звернулася до мешканцгв Обухова Гз закликом захисту народного вибору. Було проведено мгтинг пгд АдмГнГстрацГею Президента Гз зверненням стосовно припинення фальсифгкацг результатгв виборгв на окрузг У пгдсумку в окрузг так i не було встановлено результатгв виборгв. Зпдно з постановою ЦВК вгд 5 листопада року у виборчому окрузг 94 неможливо 1

74 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв достовгрно встановити пгдсумки голосування та р е зульта ти виборгв народних депутатгв УкраТни 28 жовтня року[7]. Констатувалося, що вибори було проведено без дотримання передбачених КонституцГею УкраТни та Законом принципгв i засад виборчого процесу. Виноски [1] За даними ЦВК [2] F01 =& pf=94 [3] Дивись партшний склад ОВК F01=& Pf= фракцгя НародноТ Парти у ВерховнГй РадГ УкраТни, ПартГя Натали КоролевськоТ "УкраТна - Вперед!", ВсеукраТнська полгтична партгя "БРАТСТВО", УкраТнська партгя "Зелена планета", партгя Всеукра нське полгтичне об еднання "бдина Родина", фракцгя "Блок ЮлГТ Тимошенко" - "БатькГвщина", ПартГя "Руський блок", ЛГберальна партгя УкраТни, фракцгя Блоку "НАШ А УКРАТНА - НАРОДНА С АМ О О Б О РО Н А": Народний Союз "Наша УкраТна", ПолГтична партгя "Вперед, УкраТно!", Народний Рух Укра ни, Укра нська Народна ПартГя, Укра нська республканська партгя "Собор", ПартГя Християнсько- Демократичний Союз, бвропейська партгя УкраТни, Громадянська партгя "ПОРА", ПартГя захисникгв ВГтчизни, ПолГтична партгя "Союз анархютгв УкраТни", фракцгя ПартГ реггонгв, Християнсько-дем ократична партгя Укра ни, фракцгя КомунГстично партг Укра ни, ПолГтична партгя "Народно-трудовий союз Укра ни", ПолГтична 1

75 Як перемогти режим партгя "Молодь до ВЛАДИ", ПолГтична партгя УкраТни "Р У С Ь 6ДИНА", ПолГтична партгя "Руська бднють". [4] a-okrujnoji-viborchoji-komisijihtml [5] Копи протоколгв розмгщено на посиланням &type=1 [6] http ://www. goalma.org / / [7] ua/pls/acts/showcard?id=&what=0 I

76 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Вштор Романюк Чи були порушення пщ час ресстрацп кандидатом у народн1депутати? Мене зареестрували без всяких порушень. Чи було враховано Вашi нтереси п1д час формування ОВК та Д ВК? Я взагалг вперше на виборах року стикнувся з полгтикою в УкраТы, до цього я нколи не брав участг у подгбних заходах. У полгтику мене наштовхнула ситуацгя Гз заводом, я п ять рокгв боровся за те, щоб державний пакет акцгй повернувся у державну власнгсть. ВсГ документи, що пов язанг зг цгею справою я сканував i розмгщував в 1нтернетГ для загального огляду як це все робиться в Укра нг. По виборах, якг вгдбуваються в Укра нг в рамках дгючого законодавства, я для себе 1

77 Як перемогти режим виршив наступне: у тш формг, у якгй на сьогоднг Гснуе виборча система, вона взагалг нгкому не потргбна, м треба знищити, тому що в укратнських реалгях, при укратнському менталгтетг, при станг розвитку укратнськот громади, проводити вибори в рамках дгючого закону - це безглуздя. Я поясню чому: тому що це апрюрг веде до того, що люди готовг або продаватися, або куплятися. СвГт вже давно все придумав - сьогоднг в багатьох кратнах свгту проводяться електронш вибори, все прив язано до ГдентифГкацГйного коду особи, все чгтко, прозоро Г зрозумгло, рахунок голосгв веде автомат - нгяких ОВК, нгяких ДВК, що це взагалг таке???маячня. Коли я стикнувся з цим всгм, то виявляеться що система, яка побудувалася 20 рокгв назад трошки змгнена, але далг Гснуе. МенГ це нагадало ГсторГю з мого дитинства, коли у мого тата був старий москвич, i ми кожного лгта його ремонтували, то двигун замгнювали, то дверки ремонтували, ну дурна радянська машина, яка постгйно ламалася. Ось це законодавство схоже на цього москвича: його постшно модифкують, але суть питання залишаеться та ж сама. При сьогодншнгй свгдомостг громадян, майже кожну людину можна купити, ось в чому бгда. Тому при формуваннг ОВК i ДВК треба максимально мгшмгзувати людський фактор. Перед людьми велика спокуса, а спокуси у наш час - це виклик, нашг люди просто неготовг до спокус. Люди у нас бгднг i приниженг, вони живуть тим, що Тм можна урвати сьогоднг, бо завтра це забере хтось Гнший. Це правда бгда нашого сусптьства. 94 виборчий округ, де було чесне жеребкування по ДВК, тому що я був готовий до фальсиф кацк. Це взагалг якась маячня, коли я йду на вибори i наперед готовий до фальсиф кацк, це взагалг знищуе систему координат лю дських вщносин, де чеснгсть, поряднгсть, людський розум ставляться на перше мюце. А ту т ми в першу чергу ставимо питання хто кого купить, хто кого швидше завербуе - це повна дурня. I 77 I

78 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв Через те я зробив наступне: ми вже до початку були готовг до фальсифкацш i пгд час жеребкування ми чи хтось Гнший перекинув це вгдро з помгтками, яке вони тягали. РозумГете, це все було на гранг якогось фолу, цирк, де всг грають ролг, i всг розумгють що це повна дурня, але цю роль потргбно виконувати, бо такг правила гри. Тр еба змгню вати правила гри. ПринаймнГ жеребкування на моему окрузг було справжнгм. А щодо ОВК, то Ви знаете як вони формувалися, я нкому нгчого нового не скажу. ПГд кгнцевим протоколом ОВК, який оголосив Тетяну Засуху депутатом - пгдписалось 11 чи 12 членгв ОВК Гз Щось таке, я вже не пам ятаю, але бтьшють. Я скажу те, що порядна i чесна людина нколи не пгдпишеться пгд цгею мерзотою, вибачте за прямоту. Я вщверто кажу: я людина, яка прожила цкаве i колоритне життя, закгнчив хороший ушверситет, вчився у ФранцГТ. Я вперше зустргвся Гз такою великою ктькю тю непдниюв в одному мюц за все свое життя, я не думав, що сттьки придуркгв може згбратися в однгй юмнатк Мене здивувало Гнше, що цг люди працюють вчителями, завучами, це взагалг для мене був якийсь жах, просто змгна координат мотх цгнностей у цьому суспгльствг. Я зрозумгв глибину деградацг нашо нацг, але менг це подобаеться, тому що я оптимгст по життю. Найцкавше наступне: ми знайшли таемний бюджет фкансування ОВК, тобто майже всг члени ОВК у нас були з Киева, це абсурд, що людина з Киева буде Тздити в ОбухГв працювати мгсяць в ОВК за гривень, якг Тй платить держава. Ми завчасно говоримо про те, що правила гри нечеснг, непрозорг, неправильнг по свотй сутг. Це все спонукае людей до продажности до викривлення результатгв, до того що вони ведуть себе непдно, це приниження для цих людей. Ми знайшли цю бум агу бюджету ОВК, вона е в 1нтернетГ - за три мюяц роботи ОВК 1 млн. гривень, голова ОВК чорним налом отримуе тис. гривень. Це все в чорну 1

79 Як перемогти режим платиться, зрозумто, що це нечесн грошi, це не прозоро, це кардинально треба мыяти. Потрiбно повнiстю змiнити виборчу систему: людина мае iдентифiкацiйний код, прийшла до автомату вiдмiтилась, нажала кнопку i пiшла додому. I вже готова база даних. Я був в Естони, там давно ыхто не ходить на виборчi дтьницк На цих виборах року на камери, я к незрозумiло для чого, я не знаю, напевно тть к и Азаров знае для чого ц камери, витратили мiльярд гривень. За ц грошi вже можна було б впровадити електронну систему голосування i закрити цю тему раз i назавжди для вает кратни. Навiщо цi протоколи? Кому потрiбна ця бумага? Якщо у нас немае судiв, нашi суди таю, що можуть визнати Адольфа Птлера героем УкраТни, таке ршення для них прийнятне. Вони все можуть довести до абсурду. Ця система, що юнуе дорога, громiздка, несучасна, еволю^я змiнила сучаснi стосунки людини, це закони життя, краще за ними жити нiж щось таке придумувати вiд чого по^м тiльки страждати. У який спос\б Ви проводили аг\тац\йну кампан1ю i як\ з метод\в були найб\льш ефективними? Я не побоюсь сказати те, що у мене по всм УкраТн була найефективнша передвиборча кампаыя. Я використав англiйську систему, дуже багато перечитав по цм темi теоретичного матерiалу, багато порад, в укратнських реалiях все зводилось до того, що розроблявся пол^ехнологами бюджет i розраховували скiльки грошей тр еба п о тр а ти ти на виборця, щоб вш за тебе проголосував. Такий пщхщ укратнських полiтехнологiв кардинально неправильний. Ми вс1 люди, люди в цьому с в т кругом одинаковi, вс1хочуть уваги, тепла, розумiння, яюсь базиснi речi. Колись я вичитав дуже цкаву штуку - коли голландц вiдкрили Японiю, яка тодi була закритою для суспiльства, для великого св^у, вони здивувалися, 1

80 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв що поняття добра i зла вони таю ж як в бвропк Поняття честг, моралг, кохання, зради - це уыверсальы лю дськ коди, якг несуть сенс буття по всьому свгту, х треба просто використовувати. Через те у мене була ставка на це, коли я заходив на вибори, то моя упгзнавангсть на округу доргвнювала нулю, мене нгхто не знав, можливо декглька продавцгв пиргжкгв. У мого основного опонента - Тетяни ВолодимирГвни Засухи утзнаванють на окрузг була 95%. Тому я обрав особисте спткування з людьми, я нгчого взагалг не общяв людям нгяких доргг, нгчого, едине, що я Тм сказав - яка у нас ситуацгя в к р а н що нас чекае найближчг рокгв, i що треба сьогоднг роботи для того, щоб вони жили краще. Дуже коротеньк практичнг поради як можна покращити свое життя на прикладг свгту. Чи б ули переш коди 3i сторони правоохоронних органв та н ш их державних структур у проведенн аптащйно)&#; кампанп? Була маса порушень, суцтьний театр абсурду, я не вгдкрию Америку, у мене було все я у всгх Гнших. Стьсью голови щось там бюали i вихвачували мою аптацю було вовтузгння, яке насправдг нкому не цкаве, яке немае нгякого вгдношення до процесу виборгв. М тм я ГнодГ при жджала, ГнодГ не при жджала. Засуха традицгйно, так само як ГншГ провладн кандидати використовувала адмгн. Ресурс. Вона кожний понедток збирала цих мюьких голгв, давала Тм вказгвки, розказувала Тм, що Романюк засланець свгтового ГмперГалГзму, це все був безюнечний театр абсурду. Тхала Тетяна ВолодимирГвна i збирала народ у селах, куди примусово всгх зганяли, то я Тхав прямо з нею, складав Тй компангю, Тй це дуже не подобалось, у нас виникали протиргччя на особистому ргвнг, але ставився до не як до жгнки, бо знав, що вона емоцшна. МГлГцГя менг багато чого забороняла, але це всг проходили. Зрозумто, що менг не давали примгщень, я I 8о

81 Як перемогти режим виступав на базарах та площах, по квартирам. Уяв^ь соб^ я зустрiвся з кожним десятим виборцем! Будь-яке село, будь-який будинок - я там був. Я пройшов цю школу. Я не ставив за мету здивувати когось, я для себе х о пройти це все, мен вщверто було це цкаво. Багато щирих цкавих людей, багато пригод, емоцм, у мене склалася хороша команда, я побрав хороших молодих людей, я н про що не шкодую. Як\ порушення були за ф &#;\ксован\ у день вибор\в? У день виборiв були вс1 традицию порушення, якi вже давно вам вщомк Нiчого нового я не скажу: вимикалося св^ло, вкидалися бюлетею, було якесь вовтузтня, хтось когось по кутках зажимав, не знаю з якою метою, традиции набори пригод. На одюй д ть н и ц зробили таке, що тть к и в УкраТн напевно можливо, я перем^ Тетяну Володимирiвну майже у два рази, а вони тупо записали результат навпаки i для тих, хто не х о п о г о д и т и с я п р о с то о б с т у п и л и с т т i за д а м и вщштовхували Тх. Ми викликали м тм ю, вони з цими коробками кудись зникли, Тх м тм я шукала по Обухову. Таю собi козачки, але я зустрiвся з тими жтками, пояснив, що так не робиться, так не красиво, вони, здаеться, зрозумiли, почервонiли, але грошi ж то Тм треба сьогодю. Сьогоднi людина за ту тисячу, яку Тй дадуть купить щось дитинк Головна проблема в УкраТн - не те, що у нас сусптьство не зрiле, а те, що люди бщю. Кругом незрте суспiльство, проблема УкраТни в бщ ност i вiдсутностi класу власниюв, якщо дивитися глибину питання. Люди бщю i я Тх розум ^ i не засуджую, спокуси бувають сильнк I 81

82 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв П i с ля оголош ення р е з ульта та вибор&#;в я к Ви д iя л и? Куди зверталися i я к оскаржували рш ення? Як може працювати опозицгя в таюй ситуацгт - ми можемо апелювати т т ь к и до одного органу - до сусптьства. Якщо йде команда, в УкраТн чинник закону вже давно носить формальний характер, грубо кажучи, в мене на окрузг були просто жахливг порушення, вони всг зафксоваы, що найголовыше. Якщо суд, прокуратура чи м тм я на них не реагуе - очевидно, що дана вказгвка зверху. В Укра нг вся правоохоронна Г судова система працюе в двох площинах: у них рефлексгя як у собаки Павлова або на грошг, або на вказгвку зверху. СподГватися, що вони будуть оргентуватися на закон - це абсурд. Через те апелювати треба тгльки до суспгльства. Я писав скарги i в Генеральну Прокуратуру, кругом писали про тг порушення, були вгдписки Гвсе Гнше. Це все вгдповгдальнгсть тих людей, що вони мають це знати Гщо люди будуть це знати. Щодо бвропейського Суду, то в них процедура розгляду необмежена, вони не розглядають справи як наш суд за мюяцг, у них може бути i три роки. НаразГ я подав клопотання по прискорення процесу, але я не виргшую цг питаны. У мене зараз двг справи в бвропейському Судк одна по виборах, а Гнша по справг про незаконне ргшення про мгй арешт. Чи будете Ви повертатися на Украш у? Я к будете брати участь у перевиборах? У мене два варганти: перший варгант - я повертаюся i сгдаю у Л у к я ш в к у, п р о в о ж у там з хло п ц я м и передвиборчу кампаыю,провожу аптацгю персоналу, можливо, я когось там переконаю, що в УкраТн все не досить правильно, але ефективнгсть тако роботи досить низька. В раховую чи те, як сьогоднг працю ю ть I 82 I

83 Як перемогти режим правоохоронн органи - це буде безглуздо. З другот сторони - я залишаюся в IталiY i веду звiдси агiтацiйну кампаню Як органiзатор кампанм i головний Т7 втiлювач я бачу бiльшу ефективнiсть, якщо залишуся ту т в IталГТ. Хоча я не виключаю свое повернення на Лук яывку. На Вашу дум ку, як\ механ\зми буде використовувати влада на цих перевиборах? В умовах того законодавства, яке у нас е в УкраТы, розраховувати на чесн вибори - це абсурд. Я стикнувся з тим, що люди, я к беруть участь на виборах:члени ОВК i ДВК - це люди, я к вже роюв беруть участь у цьому балагаш. Це в них такий бгзнес, вони постш но заробляють на виборах, пщ замовника отримують свот грошг, намалюють результат, який замовлено i все. Ц люди притжджають додому, живуть далг i розповщають як у них все погано. Але вони навгть не задумуються чому у них все так погано. Вони мен погано не зроблять, я знайду себе у будь-яюй кратн свгту i буду себе непогано почувати. Вони роблять собг погано, ось в чому питання. Вони i так бщн i дурю, а так будуть ще дурншк Тому що треба щоб хтось змкював систему, сьогодн система законсервована тому, що вона не зацкавлена у змшах, воля правлячого класу н е за ц ка в ле н а в реформах, вона зацкавлена в тому, щоб консервувати сусптьство в тому станг в якому воно е, тому що люди бщы, принижеы i безпорады, ними легко мангпулювати. Чи вплине на перевибори п\дписання Угоди про А с о ц а ц ю? Мене переконували, що взагалг не буде перевиборгв по п яти округах, я казав, що вони будуть. По-перше, ПартГТ Репош в треба закрити це питання, це ж вони сфальсифкували цг вибори, Тм треба перегорнути цю сто р к ку i сказати, що вони ТТ виправили. Наприклад, у I 83

84 Практичний поабник д л я штабгв опозицшних кандидатгв мене пгдставою для визнання виборгв недшсними по 28 дгльницях було те, що спостерггачгв вгд Парти Регюыв не пустили на дшьницк Це просто перл. Причому ОВК прийняло протоколи з дшьниць, не було зауважень, а через три д н вони згадали, що Тх не пустили. Перевибори будуть, якщо Януковичу потргбна АсоцГацГя, а вона йому зараз потргбна, до п яти окрупв буде прикута увага i масштаби беззаконня будуть нести менший характер, тому що вдвгчг такг фальсифгкацг вгд ПартГ РегГонГв будуть погано впливати на ТТ ГмГдж. Я думаю, що вони будуть дгяти бшьш акуратно, я б на Тхньому мюц так зробив. Я к поради Ви б надали опозицшним кандидатам, щоб перемогти у цих п яти округах? Порада дуж е проста: побшьше здоров я, побшьше позитиву, любити життя i бути перед людьми чесними. Люди дуже вщчувають все. Якщо ми будемо чесними з людьми, тодг вони нас будуть пгдтримувати, мгж нами буде довгра i ми будемо перемагати. Дуже проста формула - уыверсальы лю дськ цшностк До речг, я вчора Тздив до Риму на зустргчг з укратнцями в 1тали, я провгв три мгтинги за день. Волею долею, я хотгв поспглкуватися з нашими людьми, я к у них проблеми, бщи, що Тх турбуе ту т в 1тали. РГвень довгри до церкви ту т в 1тали на порядок вищий ыж у нас в УкраТ&#;ы, ту т церква для людей, обличчя священниюв викликають довгру i враження чесних порядних людей, це менг дуже Гмпонуе. Рухаемось у правильному напрямку. НадГя е! I 84 I

85 Як перемогти режим I 85 I

86 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв Виборчий округ Центр - MicTO Первомайськ. Межi: мюто Первомайськ, Арбузинський, Братський, Врадивський, Кривоозерський, Первомайський райони. К тькю ть виборцiв: К ть к ю ть зареестрованих кандидалв 7 у депутати К iлькiсть кандидатiв у депутати, реестращю яких скасовано до дня 0 виборiв К iлькiсть кандидатiв у депутати, ям беруть участь у балотуваннi, у тому 7 ч и ^ висунутих: партiями 4 шляхом самовисування в.о. округ став одним з п яти окрупв, де ЦВК не зм огло встановити р е зульта ти виборiв. Основна боротьба точилася мiж мсцевим б&#;знесменом А р када м Корнацьким та рег&#;ю налом, за ступ н и к о м го ло в и М и к о л а!в с ь к о! о б л д е р ж а д м &#; 1н&#;1с т р а ц п В&#;1 т а л &#; 1 ем Травянком. I 86

87 Як перемогти режим На виборчому окрузг було фактично застосовано силовг сценаргт пгд час пгдрахунку голосгв з використанням адм ГнГстративного ресурсу та т д р о з д Ы в МВС, залякування спостерггачгв i кандидатгв, згткненнями та фальсиф каш ям и протоколгв ДВК, мангпуляцгями з результатами волевиявлення, використання ргшень суддгв у фальсифгкацг жовтня року о 5-й годин ОВК виборчого округу завершило прийом протоколгв дшьничних виборчих комюш, вгдомостг також було внесено до бази даних 61АС «Вибори». МСВ ОБСС/БД1ПЛ зробила скрiншоти веб-сторнки з попередн&#;ми результатами виборчого округу на вебсайт/ ЦВК п сля обробки % протоколib з виборчих цiльниць. В&#;щпов&#;щно до скрншоту з даними на 30 жовтня, л&#;щером став Аркацй Корнацький (О б ецнана опозиця «Батьквщина»), який отримав голосв. Скрншот те)&#; ж веб-сторнки з результатами на 30 жовтня визнае переможцем В&#;тал&#;в Травянка вц Парти регюн/&#;в, який отримав голосв. В обох скрншотах кльксть виборцв, як проголосували за Корнацького та за кандидата в&#;ц Укра)нського демократичного альянсу за реформи (УДАР) залишилася незмнною, то д як данi щодо 1&#;нших п яти кандидатв у цьому окруз&#;1 були зм&#;1нен&#;1. Парламентськ вибори, 28 жовтня р. Остаточний зв&#;и M id i з спостереження за виборами ОБСС/БД1ПЛ З 29 до 31 числа окружна комюя не могла згбратися для оформлення пгдсумкового протоколу, який слгд було вгдправити до ЦВК. Водночас 30 жовтня на офмйному веб-сайтг ЦВК було розмгщено ш ф орм ацн про пгдрахунок голосгв виборцгв на виборчих дшьницях в одномандатному окрузг , % опрацювання даних. Зазначалося, що % пгдрахунок демонструе, що 1

88 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв кандидата у народнi депутати УкраТни Корнацького А. О. пiдтримало голоав, другим йшов «регюнал» Травянко B.I голосмв (р1зниця голосмв). ^ Отже протягом дня з даними на сарт ЦВК почали в ^ б у в а ти с я м етам орф ози. Зокрема, збiльш ення к ть к о с т голоciв виборцiв, «вщданих» за Травянка B.I. Рейтинг Корнацького А.О. залишився незмiнним, тодi як рейтинг Травянка B.I. зрic за рахунок Ыших кандидатiв. При цьому ршення ОВК не було, але пюля вiдповiдних змiн ОВК склала «протокол про пщсумки голосування в одномандатном у виборчому окрузi », куди «вносили дан не на пiдcтавi протоколiв дiльничних виборчих комiciй про пщрахунок голоciв виборцiв на виборчих дтьницях в одномандатному виборчому окруз^ а на пiдcтавi даних на веб-сайт ЦВК. Чотири члени комюи виклали з цього приводу свот окрем1думки» [1]. ^ Водночас, у Hi4 з 31 жовтня на 1 листопада, вщбувся штурм ОВК виконавчою службою разом з пщроздтом «Беркут», було винесено орипнали протоколiв, але cпiвробiтники «Беркута» не змогли витхати, шлях Тм перегородили вантажiвками прибiчники Корнацького. Протоколи вщвезти не вдалося, оcкiльки народний депутат Геннадм Москаль змiг фiзично Тх обстояти, увiрвавшиcь до автобуса й вобравш и сумку з паперами [2]. ^ C n o c re p ira n i та M icueei е к с п е р ти в к а зув а ли на наявн&#;ють у ц й ситуац&#;и силового тиску та використання адм&#;1н р е с у р с у, який д о з в о л и в моб&#;1л&#;1з у в а ти с и л о в i стр уктур и. «Корнацький це особистий ворог Круглова, тому й склалася така ситуащя. О т за вказiвкою губернатора о б л а с т й «в клю чився» cценарiй з «Беркутом». Але Круглов не врахував, що первинн дан в Корнацького вже вс1 були в руках» вказував редактор «Новой николаевской газеты» Юрм 1цковський [3]. I 88

89 Як перемогти режим МСВ ОБСС/БД1ПЛ помтила два випадки, коли внесення змн до попереднх результатв, оприлюднених на веб-сайтi ЦВК п/сля того, як було оброблено % протокол&#;1в виборчих дльниць, призвело до виграшу кандидата, який спочатку був другим. Це в&#;щбулося у виборчих округах 14 (Внницька область) та (Микола)вська область). За словами ЦВК, це стало наслщком того, що ОВК змнили результати псля того, як )х вже було внесено до системи. Парламентськ вибори, 28 ж овтн я р. Остаточний зв&#;гт M id i з&#;г спостереження за виборами ОБСС/БД1ПЛ 0 1 л и с то п а д а року, з явилася ухв а ла Микола вського окружного адмгнгстративного суду вгд р. у справг 2а/12/ про витребування у ОВК орипналгв або лептимних завгрених копш протоколгв про пгдсумки голосування на виборчих дшьницях округу, для огляду в судовому засщаны 2 листопада року. Копи протоколгв були зроблеы, завгрен пгдписом голови комюи та печаткою комюи. Проте вночг 2 листопада року до ОВК увшшли ыдроздши «Беркута» та мшмя разом з представниками державно виконавчо служби та в силовий спосгб вилучили першг i друг примгрники протоколгв усгх дшьничних виборчих комюй округу про пгдрахунок голосгв. ПГд час судового засгдання цих протоколгв не дослщжували. Проте учасники судового процесу на пгдставг отриманих в судг копш протоколгв дшьничних виборчих комгсгй встановили, що в суд доставлено п р о то к о л и Гз сф альш ованим и вгдом остям и. Це пщ твердж уеться фактом незбшу номергв бланюв протоколгв доставлених дшьничними комюями до ОВК I 89 I

90 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв з номерами бланюв протоколiв, доставлених з ОВК до суду. Невдповдност стосувалися залякування члешв ОВК та ДВК, втручання у роботу ОВК - часто з боку кандидат/в, дов&#;рених осб, спостербач&#;в чи нших /I/ Довгостроков&#;1 спостер&#;1гач&#;1 МСВ ОБСС/БД1ПЛ спостер&#;1гали присутнсть спецальних п&#;щроздд&#;т безпеки всередин або зовн у семи ОВК, причому у деяких випадках вони блокували вхд до прим&#;щення. У Микола)&#;вськ&#;1й о б ла с т &#;1 спецальн&#;! загони зайшли до прим&#;щення ОВК та вилучили протоколи ДВК за рiшенням суду про передачу цих матер&#;/ал&#;/в до суду. Парламентськ вибори, 28 жовтня р. Остаточний зв&#;и M id i 3i спостереження за виборами ОБСС/БД1ПЛ За свщченнями представниюв «Батьювщини», го л о в у ю ч и й в с у д о в о м у з а ^ д а н ш на к о т я х сфальшованих протоколiв дтьничних комюй поставив штамп «вщповщае орипналу». Й у ж е 3 листопада члени ОВК надали ЦВК протокол про пщсумки голосування, протоколи дтьничних виборчих комюй, з яких 34 протоколи було сфальсифковано (виборчi д ть н и ц (спе^альна виборча дтьниця, смт Костянтиывка Арбузинського району), (звичайн виборчi дтьниц^ м. Первомайськ) [4]. Коментуючи си туацю що склалася на в.о. , заступник голови Центрально!&#; виборчот комюи Жанна Усенко-Чорна допускала, що члени окружнот виборчот комюи навмисне зтсували бюлетенк За и словами, сьогодн е протоколи з мокрими печатками i пщписами членiв комюи, я к cвiдчать про рiзнi результати i рiзних переможцях виборiв в окрузi [5]. I

91 Як перемогти режим ^ 5 листопада року Центральна виборча комоя ухв а ли ла П останову «Про неможливисть достовгрного встановлення пидсумкив голосування та результатгв виборгв народних депутатгв УкраТни 28 жовтня року в одномандатних виборчих округах 94, , , та », не було розглянуто комплекту орипналив протоколгв дшьничних виборчих комой про пгдрахунок голосгв виборцгв та копи перших примирникив протоколгв дшьничних виборчих комой про пгдрахунок голосгв виборцгв, завгренг 30 жовтня року пгдписом голови та п е чатко ю окруж нот виборчот комюи одномандатного виборчого округу ^ П р е д с та в н и к и Б Ю Т з в и н у в а ч у в а л и Ц ВК у бездгяльностг та звернулися до Ки вського апеляцгйного административного суду та Вищого административного суду УкраТни. Водночас позови не було задоволено, пизнише справу було подано до бвропейського Суду з прав людини щодо порушення статти 3 «Право на вильни вибори» Першого протоколу КонвенцИТ про захист прав людини та основоположних свобод. Виноски [1] [2] nyatok [3] nyatok [4]

92 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв [5] 32_oik_goalma.org 1

93 Як перемогти режим Аркадш Корнацький Чи стикалися Ви i3 порушеннями норм виборчого законодавства на е т а т реестрацп кандидатом у народн1депутати? На етапи реестрацп кандидатом в народы депутати минулого року я не стикався, тому що реестрацию проводила об еднана опозиция «БатькИвщина». Чи було враховано Вашi нтереси я к мажоритарних канди дата niд час формування с к ла ду Д ВК та о В к? Практично Интереси мажоритарних кандидатгв там не враховувалися, але певною минимальною мирою враховувалися Гнтереси полгтичних партгй, якг були учасниками виборчого процесу на той час, зокрема i «БатькИвщина». Тому таким опосередкованим чином можна сказати, що було враховано i мот Интереси як мажоритарника. I

94 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв С к л ь к и о с б б уло представлено в ОВК вi д Вас? Там була м^мальна ктькю ть, де одна, дв^ три людини, не бтьше. Який це мало вплив на подальш ий виборчий процес? Це мало прямий вплив, тому що члени ДВК, по-перше, на своему рiвнi протидiяли фальсифкаци, яка масово вчинялася, а, по-друге, в ОВК мот представники були гарантами правильного пщрахунку голоав. Тобто вони запобiгали шулерству i на ОВК, i на ДВК. Чи запрош ували Ви на свш о круг м iж народних спостерлач в? Я особисто Тх не запрошував, вони притздили за тими квотами чи графками, я к були розроблен учасниками виборчого процесу - полiтичними париями. Чи допом огли вони зменшити к iл ь к iсть ф а льси ф &#;ка цш? Поза сумывом, мiжнароднi cпоcтерiгачi як самою своею присутнютю, так i своею активнютю сприяли рiзкому зниженню ю лькост фальcифiкацiй, хоча, звичайно, владу це не зупинило. Фальсифкаци були, i злочини вчинялися владою буквально на кожнк виборчiй дiльницi у значнк кiлькоcтi. Чи с п о с те р iга ло с я на Ваш ому о крузi «н а р 1зки» територ альних одиниць п д певного кандидата? Округ було переформатовано, порiвняно iз попереднiми виборами, зокрема iз нього було вилучено мюто ЮжноукраТнськ. Це було, напевно, зроблено умисно, тому що ЮжноукраТнськ - iндуcтрiальне мюто, i можна з певнютю сказати, що кандидат вщ влади мав би там негативну популярнють

95 Як перемогти режим У який спо&б Ви проводили передвиборчу кампаню? АгИтацИйна кампания проводилася методом особистих зустричей Из виборцями, вони активно видбувалися у серпы й у вересы; у жовты, на жаль, я вже не миг брати в них участь, бо був змушений витхати. Звичайно, впливали через наши друковаы видання, листивки, буклети. Ми були повыстю позбавлени таких ЗМ1, як газети, телебачення, радио, а також бигбордив, тому змушени були користуватися тильки фактично листивками. Я к перешкоди пщ час передвиборчот кампанп Ви можете назвати з власного досв д у? Перешкоди були тотальними, тому що вси органи влади перешкоджали насамперед мо м зустргчам з виборцями. Коли я хотив зустритися, наприклад, Из працивниками якогось великого пидприемства, то його директор одержував вказивку, що пидприемство буде негайно пиддано остракизму, тобто його почнуть перевиряти, знайдуть порушення i притягнуть до вгдповидальности тильки для того, щоб не дати меы змогу зустричатися з трудовими колективами. Я вже мовчу про так званих бюджетникив, у мене з ними не було жоднот зустричи, тому що вони були поставлен перед вибором: або зустрич з Корнацьким, або звгльнення з роботи. Серед усгх пидприемств мого виборчого округу фактично у мене була тильки одна зустрич з колективом ПервомайськоТ швейнот фабрики, де керивництво, до його чести, не побоялося погроз з боку влади. Чи стикалися Ви i3 переслдуванням Ваших а п та то р в правоохоронними органами? ПереслГдування аггтаторгв на мгсцях були, здебгльшого вони стосувалися тих, хто розмищав засоби аптаци, наприклад, на власних автомобилях, Тх зупиняло ДАТ i п о гр о ж у в а л о п р и т я гн у т и до административнот 1

96 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв вiдповiдальноcтi. Стосувалося тих мешканцiв населених пунк^в, якi розвiшували агiтматерiали, зокрема, i мот портрети на власних балконах або вкнах. На них був ти с к з боку в ладн их оргаш в наступним чином: погрожували, що в^м кнуть цим людям електроенерпю, тепло, воду, якщо вони не зымуть «опальнi» портрети, тобто був cправдi масовий тиск. С каж ть, будь ласка, яким чином використовували адм нстрати вний ресурс Вашi конкуренти? Адмкютративний ресурс на користь представника Парти Регiонiв, заступника голови облдержадм ш ю траци використовувався на повы сто вiдcоткiв i абсолютно у вах формах, якi тiльки е у природi i якi на той час були придуман пол^технологами Партм Регiонiв i самими керiвниками в облаcтi, то б то для цього використовувалися бюджеты кошти, на користь аптаци за Травянка списували все те, що робиться за державними програмами та за бюджетне фкансування, як його власну заслугу подавали й те, що було зроблено на кошти, зiбранi вщ ыдприем^в, тобто кошти давали пщприемш, але подавалося це як доблесть цього кандидата вщ влади, начебто це вк за власы кошти так «до б р о чинств уе». Звичайно, яскравим кольором розцвтала i квiтла на повну силу полiтична корупцiя, тому що залучалися великi ресурси з боку господарських товариств, я к видiляли велик кошти на цю виборчу кампаыю. Наприклад, як це зараз стало вщомо, така компанiя «Креатив», яка мае на територи виборчого округу зерновий елеватор у cелi Берiзки, видiлила на виборчу кампаыю близько мтьйона гривень, вони нав^ь кажуть 10 мiльйонiв, я не можу сказати, яку точно суму було видтено, але знаю те, що зараз ця компаыя намагаеться безоплатно, без компенсаци витрат врiзатиcя у газопровщ, який було побудовано на кошти мюцевих мешканцiв i приватних iнвеcторiв. Те, що хочуть I 96

97 Як перемогти режим вргзатися безплатно, вони мотивують тим, що дали торгк гроши Круглову на виборчу кампанию, i вин обицяв: ми отримаемо ось цю вризку.,. Тому, мовляв, нехай ТТ забезпечить Круглов, платити гроши не будемо. Люди зараз поставили намети i охороняють той газорозподгльний пункт, де намагаеться вргзатися «Креатив» безплатно Г таким чином це показуе, як з а д а в а л и с ь ресурси. Поза сумнивом, админресурс використовувався для того, щоб зганяти людей на зустричи Из провладним кандидатом; так само поза сумнивом, абсолютно вси бюджеты установи залучалися до зустргчей, людей просто зганяли як безправну отару, Г вони були змушени слухати вси ти несусвитни «витоки свидомости» штатного майстра брезни.. Я к Ви вважаете, т а к д п були ефективними? Ц лю ди п о тм проголосували за провладного кандидата? Hi, я вважаю, що це було неефективно i проголосували за цього кандидата тильки ти лю ди, яких просто примусили продемонструвати свое «вильне волевиявлення»: мали показали свий голос, сфотографувавши бюлетень на телефон чи, можливо, взявши участь у каруселях, тобто вси ти з бюджетникив, хто проголосував за кандидата вгд влади, зробили це пгд примусом, а сама аггтацгйна кампангя пгд знаком насилля, на мое власне глибоке переконання, мала навпаки,ризко негативний результат. С к а ж iть, будь ласка, на Вашому окрузi використовувалась технолопя т д к у п у виборцв? ПИдкуп виборцив здийснювався у найризноманитниши способи, починаючи вид роздачи пакетив з подарунками ветеранам i ризним пильговим категориям громадян i закинчуючи тим, що за бюджеты кошти, яки не належать самому кандидату вгд влади Г його виборчому фонду, 1

98 Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв робились рiзнi cоцiальнi заходи. Наприклад, установлювалися iгровi дитячi майданчики, проводився ремонт д о р т або асфальтувалися ями в окремих мюцях:там, де вони вже були занадто глибокими - все це подавалося як здобуток цього кандидата, це був пщкуп в прямих i непрямих формах. Яким чином Ви проти дiяли пщ купу виборщв? Н ми цьому не протидiяли i протидiяти не могли жодним чином, тому що на користь кандидата було застосовано увесь ресурс силових оргаыв, зокрема мтщи, його завжди супроводжували i ДАТ, i просто наряд мтщи, як, так би мовити, забезпечували громадський порядок, але наcправдi вони були покликан для того, щоб не дати можливосл навiть слово протесту сказати на те, що там чиниться обман чи застосовуються незаконн методи аптаци. Чи були з а ф к с о в а н ф а кти порушення виборчого процесу у день виборв на Вашому окрузi? Порушень у день виборiв було дуже багато, зокрема, основна мета члеыв дтьничних виборчих комюй вщ Парти Регюыв та тш их, хто працював на замовлення регiоналiв, полягала в тому, щоб зтсувати вс1бюлетеы, де було проголосовано за мене. Таких бюлетеыв, як мен було повiдомлено, було зтсовано дуже багато i робилося це в надзвичайно примiтивний cпоciб. У цих члеыв виборчих комiciй пщ столом або в кишенi були шматки поролону, просякнутого штемпельною фарбою, i вони через дотик до цього поролону забрудненими пальцями просто робили клякси на бю летенях,.. А полм оголошували Тх браком. Звичайно, «бракованими» були тть к и л бюлетенi, де голосували за мене,, Таких бюлетеыв було багато, тому моя перемога у голоав I 98

99 Як перемогти режим - це далеко не повна ктькю ть тих голосив, яки насправди виборци виддали за мене. Я к cпоcтерiгачi та Вашi представники на дш ьницях реагували на т а к порушення? На превеликий жаль, спостерггачг Г представники на дшьницях цього не документували, тому що такою була дивна позицгя тих людей, якг керували мо м штабом. Мо м штабом керували люди з Киева, люди не досить добре мени видоми, i це була Тх позиция, що жодних актив щодо порушень складати не треба, Г за всю виборчу кампанию, незважаючи на тисячи не тильки порушень, а просто злочинив, яки вчинялися, з боку керивництва мого штабу не було складено жодного акту, бо не давалося такот вказивки. Р о з к а ж iть, б у д ь л а с к а, п р а к ти к у о с к а р ж е н н я результат в вибор в? Воно така ж сама, як i в усих Инших кандидатгв вид опозицгйних сил, якг перемогли на п яти так званих проблемних округах, тобто ми писали скарги Г до само ЦВК, i до Генпрокуратури, i до судив, i врешти- решт подали до бвропейського Суду. Добивалися за допомогою народних депутатив вид опозици реального криминального провадження, але воно перебувае на початковгй стадг Г жодних слгдчих дгй там не провадиться. ЗвИсно, вид циет влади ми не дочекаемося об ективного розслгдування Г передачг до суду; я сподгваюся, що це буде зроблено за наступно влади, за влади демократичних сил, яки мають зминити кланову систему в УкраТнИ

Практичний поабник д л я штабiв опозицiйних кандидалв Розкаж&#;пь, будь ласка,про своу ди п i с ля оголош ення ф а к т у н е м о ж л и в о с т в с та н о в ле н н я р е з у л ь т а т в вибор в? Коли оголосили, що начебто неможливо встановити пидсумки голосування на окрузи, то, звичайно, ми через ЗМ1 i шляхом подання заяв до ЦВК вимагали, щоб було зроблено перерахунок за протоколами з мокрими печатками, якг у нас були в повному обсязг Г за копгею пидсумкового протоколу ОВК, який був засвидчений ТТ мокрою печаткою. У нас i протокол засвидчений мокрою печаткою ОВК, i вси понад протоколив ДВК з мокрими печатками:вси вони були i i жоднот перешкоди для того, щоб встановити пидсумки голосування, перерахувати голоси - не було. На Вашу дум ку, чим обум овлен вади виборчого процесу в Укра^нi? Тим, що при влади бандити. При влади злочинци, яки насильницьким шляхом дорвалися до керма, кримгнальним способом використовують цю владу Г злочинними способами намагаються не допускати до управлиння людей, яки зможуть у подальшому зашкодити продовженню Тхнього перебування при влади. Тому це одна- едина причина: кра ною керують злочинцг, якг у злочинни способи чинять усе, щоб залишитися надали при крислах i повноваженнях. Скаж&#;пь, будь ласка, я к Ви вважаете, те, що опозищя погодилася на перевибори у цих п яти округах, не було пом илкою? Я вважаю, що це не було помилкою опозици, хоча визнавати це прикро, але, звгсно, якби опозицгя не визнала вибори, то це могло би призвести тгльки до того, що Верховна Рада працювала би в неповному склади.. Невизнання могло мати сенс, якби таку ж саму позицию

Дати наведено за григоріанським календарем (новим стилем). У випадку, якщо хронологічний стиль встановити не вдалося, дата подається так, як вона зазначена у джерелах.

Г Р У Д Е Н Ь

1 ГРУДНЯ

років тому, 1 грудня року, в місті Фастів (нині Київської області) було укладено Передвступний договір про Злуку між Українською Народною Республікою і Західно-Українською Народною Республікою.

Згідно з умовами договору, найближчим часом ЗУНР мала припинити існувати як окрема держава та увійти до складу УНР на засадах автономії. Передвступний договір став важливим кроком на шляху до здійснення соборності українських земель. Остаточно УНР і ЗУНР об’єдналися після укладення Акту Злуки 22 січня року.

5 ГРУДНЯ

Міжнародний день волонтера. Встановлений року резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй № A/RES/47/3 з метою спонукати людей брати участь у діяльності в ім’я економічного і соціального розвитку.

Волонтерський рух бере початок у х роках XX століття. Після Першої світової війни, у році під Страсбургом (Франція) був реалізований перший волонтерський проект за участі німецької та французької молоді, в межах якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в місцях найзапекліших боїв між німецькими та французькими військами. Пізніше цю естафету підхопила Індія, і рух поширився світом. У році у світі налічувалося 80 мільйонів волонтерів, на початок ХХІ століття – понад мільйонів.

В Україні з початком російської збройної агресії в році виник і набув масового поширення волонтерський рух із забезпечення ресурсами українських захисників. Він має на меті допомогу бійцям в отриманні сучасного обмундирування, амуніції, технічних засобів, транспорту, допомогу внутрішньо переміщеним особам і тим, хто постраждав унаслідок бойових дій. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну року до волонтерської діяльності долучилися мільйони людей як в нашій державі, так і за її межами. Український народ і світова громадськість єдині у своєму прагненні допомагати усіма можливими засобами Збройним Силам України заради досягнення повної перемоги над російськими окупантами, покарання російських військових злочинців та унеможливлення подібних військових агресій у майбутньому.

50 років тому, 5 грудня року, в місті Біла Церква Київської області народився Дмитро Валерійович Коломієць – учасник російсько-української війни, Герой України.

Дмитро Коломієць з дитинства мріяв стати військовим льотчиком. На відмінно завершив навчання у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. З часом він дедалі впевненіше почував себе за штурвалом, опанувавши літаки Су, МіГ, Л

Вранці 24 лютого, коли більшість українців спокійно спали та не підозрювали, що ворог розпочав повномасштабне вторгнення на нашу територію, офіцер вступив у повітряний бій з противником на Хмельниччині. Героїчні дії майора Коломійця, який свідомо прийняв на себе смертельний вогонь ворожої авіації, забезпечили порятунок побратимів.  Указом Президента України від 28 лютого року № 78/ Дмитру Коломійцю посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

6 ГРУДНЯ

День Збройних Сил України. 6 грудня року, Верховна Рада України прийняла закони № XII “Про оборону України” і № XII “Про Збройні Сили України”. Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов. 19 жовтня року Верховна Рада України ухвалила постанову № XII “Про День Збройних Сил України”, якою встановила в Україні свято День Збройних Сил України, що відзначається щорічно 6 грудня.

Саме 6 грудня року волею випадку чи збігом обставин боєздатні частини реорганізованої Дієвої Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка вирушили у Перший Зимовий похід – партизанський рейд тилами білогвардійських і більшовицьких військ. Цей день став початком однієї зі славетних сторінок української армії.

Свято 6 грудня завжди відзначалося з гордістю та пошаною, але під час повномасштабної війни його важливість зросла ще більше. Збройні Сили – це меч і щит України, опора і захист країни. Найкращі сини і дочки України борються в Збройних Силах за незалежність і свободу своєї Батьківщини. Російські окупанти будуть розгромлені та викинуті з тимчасово окупованих територій нашої держави. Україна переможе!

12 ГРУДНЯ

День Сухопутних військ України. Встановлений Указом Президента України від 18 жовтня року № /97, “ураховуючи заслуги Сухопутних військ України як найбільш численного виду Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави”.

14 ГРУДНЯ

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Встановлений Указом Президента України від 10 листопада року № /, у день закінчення у році будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської атомної електростанції, “з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій         і Міністерства праці та соціальної політики України”.

17 ГРУДНЯ

15 років тому, 17 грудня року, у Києві було утворено Національний університет оборони України.

Історія університету починається з року, коли у Києві було засновано Миколаївське артилерійське училище і Друге Київське військове (згодом Миколаївське військове) училище.

За радянського періоду попередниками Національного університету оборони України були четверті Київські артилерійські курси, перша Київська артилерійська школа, 1-е Київське артилерійське училище, Київське вище артилерійське училище, Київське вище зенітне ракетне інженерне училище, Воєнна академія ППО Сухопутних військ.

Початок створення Академії Збройних Сил України покладено рішенням Ради оборони України від 4 червня року про створення Академії Збройних Сил України на базі розформованої Воєнної академії ППО Сухопутних військ. Указом Президента України від 14 квітня року № /99 академії присвоєно почесне звання Національної та перейменовано на Національну академію оборони України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня року № було утворено Національний університет оборони України у зв’язку з реорганізацією Національної академії оборони України. Указом Президента України від 30 грудня року № за університетом збережено статус Національного. Указом Президента України від 22 лютого  року №85/ Національному університету оборони України присвоєно почесне ім’я Івана Черняховського.

20 ГРУДНЯ

років тому, 20 грудня року, в місті Тифліс (нині Тбілісі, Грузія) народився Михайло Володимирович Омелянович-Павленко – генерал-полковник Армії Української Народної Республіки, командувач Української Галицької армії, командувач Дієвою Армією УНР у Першому зимовому поході.

Михайло Омелянович-Павленко по лінії батька походив із задунайських козаків, а по лінії матері з роду грузинських князів Мусієвих-Курцебашвілі. Закінчив Омський кадетський корпус і Павлівське військове училище у Санкт-Петербурзі. Брав участь у російсько-японській війні – років, зокрема у битвах під Ляояном і Мукденом, був контужений.

Під час Першої світової війни – років Михайло Омелянович Павленко командував ротою лейб-гвардії Волинського полку, служив штаб-офіцером 2-го гвардійського корпусу, був начальником 2-ї Одеської школи прапорщиків, командиром лейб-гвардії Гренадерського полку. У бою дістав тяжке поранення. року отримав чин полковника, року був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

року Михайло Омелянович-Павленко брав активну участь в українському військовому русі на Одещині. Став військом комісаром Української Центральної Ради при штабі Одеського військового округу. За Гетьманату Павла Скоропадського отримав ранг генерального хорунжого (відповідає сучасному званню генерал-майора), командував ю піхотною дивізією.

Наприкінці року, не бажаючи брати участь в антигетьманському повстанні, виїхав до Галичини і прийняв командування Українською Галицькою армією, яка воювала проти поляків. На початку червня року виїхав у розпорядження штабу Дієвої Армії УНР. Командував Запорозькою групою,      а згодом і Армією УНР у боях проти більшовиків і білогвардійців. Із 6 грудня року до 6 травня року командував Армією УНР у Першому зимовому поході тилами білогвардійських і більшовицьких військ. За п’ять місяців було пройдено км, врятовано ядро Армії, завдано великої шкоди противнику. Командувачем Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко залишився і в кампанії року, яку українські війська в союзі з поляками вели проти більшовиків. 31 травня року його підвищили до рангу генерал-поручника (відповідає сучасному званню генерал-лейтенанта). У березні-травні року виконував обов’язки військового міністра УНР в умовах інтернування на території Польщі.

В еміграції Михайло Омелянович-Павленко мешкав у Чехії, Німеччині і Франції, писав мемуари і військово-теоретичні посібники. Співпрацював з Українською військовою організацією та Організацією українських націоналістів. Під час Другої світової війни вирішив стояти осторонь співпраці з нацистами.

Після Другої світової війни Михайло Омелянович-Павленко був міністром військових справ уряду УНР в екзилі (у вигнанні). року отримав звання генерал-полковника Армії УНР. Помер 29 травня року в Парижі, похований на старовинному кладовищі Пер-Лашез.

21 ГРУДНЯ

60 років тому, 21 грудня року, в селі Долинському Одеської області народився Степан Іванович Чобану – учасник російсько-української війни, Герой України. Степан Чобану закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (). Пройшов підготовку на літаках МіГ, служив у Кіровограді (Кропивницькому). року пройшов перенавчання на винищувачі Су і був направлений для подальшого проходження служби у й винищувальний авіаційний полк, дислокований у Миргороді.

З року, присягнувши на вірність українському народові, Степан Іванович продовжував гідно виконувати свій військовий обов’язок у лавах Збройних Сил України. Здобув кваліфікацію “Військовий льотчик 1 класу”. Його загальний наліт становив понад годин на літаках Л, МіГ, Су Учасник багатьох навчань і випробувань військової техніки, брав участь у трьох військових парадах з нагоди Дня незалежності України – пролітав над Хрещатиком у , , роках.

року Степан Іванович вийшов у запас. Але через військову агресію російської федерації, у році вирішив повернутися до лав Збройних Сил України. Як один із найдосвідченіших льотчиків українських Повітряних Сил постійно виконував бойові чергування у складі сил протиповітряної оборони, передавав свій досвід молодшим колегам.

24 лютого року Степан Чобану вивів літак з-під ракетного удару країни-агресора, з честю і гідністю продовжував виконувати бойові вильоти. 28 лютого на літаку Су першим піднявся в повітря і вступив у повітряний бій над Кропивницьким. Відволікаючи на себе ворожу авіацію, був атакований ракетами, внаслідок чого загинув смертю хоробрих. Дії майора Чобану дозволили підняти в повітря решту літаків частини, вивести їх з-під удару та перебазути на резервний аеродром.

Указом Президента України від 2 березня року № 94/ Степану Чобану посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

25 ГРУДНЯ

Різдво Христове (за григоріанським календарем).

Л И С Т О П А Д

1 ЛИСТОПАДА

День Листопадового чину. років тому, 1 листопада року, відбулося українське збройне повстання у Львові, відоме як Листопадовий зрив або Листопадовий чин. В умовах розпаду Австро-Угорської імперії через поразку у Першій світовій війні активізувався рух за проголошення Української держави у Галичині, Буковині і Закарпатті. Однак на ці землі також претендували інші новопосталі держави, зокрема Польща прагнула приєднати Східну Галичину. 28 жовтня року у Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, яка планувала у ніч з 2 на 3 грудня збройним шляхом встановити польську владу у Львові. Українські сили вирішили діяти на випередження. Полковник січових стрільців Дмитро Вітовський 31 жовтня заявив: “Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!”. На той час українці мали у Львові близько стрільців і 60 старшин (офіцерів). О 4-й годині ранку 1 листопада року почалося повстання. Загони повстанців захопили ратушу, роззброїли поліцію, відключили міський телефон і міжнародну телеграфну лінію, захопили радіо. До світанку було зайнято всі вокзали. Вже на ранок у місті з’явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках. На львівській ратуші вояки підняли синьо-жовтий прапор. До 7-ї ранку місто перейшло в українські руки без жодних втрат. Результатом Листопадового чину стала поява Західноукраїнської Народної Республіки площею близько 70 тис. км². Для поляків такий поворот подій став абсолютно неочікуваним і неприємним сюрпризом. Листопадовий чин дав поштовх до початку українсько-польської війни – років.

50 років тому, 1 листопада року, в місті Деражня Хмельницької області народився Іван Іванович Зубков – учасник АТО, старший лейтенант, Герой України.

Іван Зубков закінчив середню школу у Деражні та Київське вище військово-морське училище. У – роках проходив службу в й ракетній Запорізькій дивізії Збройних Сил України (нині – а окрема ракетна бригада, місто Хмельницький). У році звільнений у запас. По звільненні певний час працював комерційним директором одного із підприємств міста Хмельницького, потім – приватним підприємцем. Взимку – років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції Гідності. Наприкінці літа року вирушив захищати державний суверенітет і територіальну цілісність України.

Був призначений заступником командира роти вогневої підтримки по роботі з особовим складом го окремого десантного штурмового батальйону “Житомир” ї десантно-штурмової бригади, яка була створена восени року на базі ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Був гарним зброярем, ремонтував і налаштовував зброю у батальйоні. Брав активну участь в антитерористичній операції у східних регіонах України.

Із 18 січня року старший лейтенант І. І. Зубков безпосередньо брав участь у проведенні штурмових дій із деблокування підрозділів, які обороняли Донецький аеропорт. Вміло керував оборонним боєм, у найскладніші моменти викликаючи вогонь артилерії на себе. 19 січня року був поранений, але залишився в новому терміналі зі своїми бійцями.

20 січня року, особисто прикривши відхід підрозділу, загинув унаслідок підриву російськими найманцями другого поверху нового терміналу. Похований у місті Деражня Хмельницької області.

Указом Президента України від 10 червня року № / Іванові Зубкову посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. 30 грудня року му окремому аеромобільному батальйону ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗС України присвоєно ім’я Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова

3 ЛИСТОПАДА

День ракетних військ і артилерії. Це свято встановлене Указом Президента України від 31 жовтня року № /97 “ураховуючи важливу роль ракетних військ і артилерії у зміцненні обороноздатності держави”.

День інженерних військ. Це свято встановлене Указом Президента України від 27 жовтня року № /99 “ураховуючи заслуги інженерних військ у зміцненні обороноздатності держави”.

років тому, 3 листопада року, у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче, яке проголосило возз’єднання Північної Буковини із Українською державою (Західноукраїнської Народною Республікою) та подальшу Злуку з “Великою Україною”. Буковинське народне віче організував Український крайовий комітет, утворений як складова Української Національної Ради у Львові. На зборах були присутні понад 10 тисяч осіб. Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину “румунською землею”.  6 листопада року владу у Північній Буковині, населеній переважно українцями, перебрав від Буковинського крайового президента Йозефа фон Ецдорфа Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем. Було створено Тимчасовий український уряд. Але 11 листопада Румунія, нехтуючи бажаннями українського населення, окупувала всю Буковину включно           з Чернівцями. Омелян Попович разом із урядом виїхав до Кіцманя, а потім до Станіслава (нині Івано-Франківськ), де долучився до роботи у складі Української Національної Ради ЗУНР.

6 ЛИСТОПАДА

Міжнародний день запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війн та збройних конфліктів. 5 листопада року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй оголосила 6 листопада кожного року Міжнародним днем запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війн і збройних конфліктів. Ухвалюючи це рішення, вона враховувала, що шкода, заподіяна навколишньому середовищу під час збройних конфліктів, призводить до погіршення стану екосистем та природних ресурсів на тривалий період після припинення конфліктів і часто торкається не тільки однієї держави і не тільки нинішнього покоління.

7 ЛИСТОПАДА

років тому, 7 листопада року, війська Київської Русі здобули перемогу над половцями у битві на річці Снов (у районі сучасного міста Седнів Чернігівської області).

Восени року кочівники-половці, здобувши перемогу у битві на річці Альта (сучасна Київська область), почали грабувати територію Київщини, Чернігівщини і Переяславщини. Проти них виступило військо чернігівського князя Святослава Ярославича (сина Ярослава Мудрого). Чисельність руського війська становила 3 тисячі воїнів, половецького – 12 тисяч. Як свідчать літописи, князь Святослав перед початком бою виголосив промову перед своїми воїнами, сказавши: “Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітись!”. Навальна атака важкої руської кінноти розсіяла половецьких вершників, більшість з яких загинули чи втопилися у Снові під час відступу.  Внаслідок битви залишки половецьких загонів залишили територію Київської Русі. Це була перша відома з історичних джерел перемога русичів над половцями.

9 ЛИСТОПАДА

85 років тому, 9 листопада року, на Закарпатті було засновано Організацію народної самооборони “Карпатська Січ” (ОНОКС).

“Карпатська Січ” була українською воєнізованою організацією, створеною після надання автономії Закарпаттю у складі Чехо-Словаччини, з метою підтримання порядку та захисту краю від угорських і польських загарбників. На чолі ОНОКС перебувала Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман, штаб знаходився у місті Хуст. У п’яти постійних гарнізонах Карпатської Січі провадився типовий військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції та прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група “Летюча естрада” під керівництвом Анатоля Довгопільського). 1 січня року було оголошено про створення Жіночої Січі, яку очолила Стефанія Тисовська (заступниця – Марія Химинець). ОНОКС утримувалася на кошти місцевих українських громад, української еміграції та окремих небайдужих українців. 15 березня року було проголошено незалежність Карпатської України, а “Карпатська Січ” стала її національною армією. Однак того ж дня Угорщина з дозволу гітлерівської Німеччини вдерлася на територію Карпатської України. Для відбиття агресії було створено штаб на чолі з Михайлом Колодзінським. На той час ОНОКС налічувала від 2 до 6 тисяч бійців. Вони героїчно боронили рідний край, кілька сотень (за іншими даними – близько тисячі) січовиків загинули у нерівній боротьбі.

11 ЛИСТОПАДА

років тому, 11 листопада року, завершилася Перша світова війна. Перемогу у війні здобули країни Антанти (Франція, Велика Британія, США, Італія, Бельгія, Сербія, Чорногорія, Румунія та інші). Поразки зазнали країни Четверного союзу, або ж Центральні держави (Німеччина, АвстроУгорщина, Болгарія і Туреччина).

Протягом війни до збройних сил країн-учасниць конфлікту було мобілізовано понад 70 мільйонів осіб. Із них понад 10 мільйонів загинули, близько 20 мільйонів отримали поранення. Жертви серед мирного населення становили від 7 до 12 мільйонів осіб.

Під час Першої світової війни вперше масово застосовувалися танки, військова авіація, хімічна зброя, підводні човни, зенітні й протитанкові гармати, вогнемети. Суттєво зросла роль інженерних військ і знизилася роль кавалерії. Поширилася “окопна тактика” (так звана позиційна війна), спрямована на виснаження противника.

Внаслідок Першої світової війни відбулися масштабні політичні й територіальні зміни у світі. Розпалися чотири імперії – російська, австро-угорська, німецька і османська. Постала низка нових держав – Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Чехо-Словаччина, Угорщина, Австрія, Королівство словенців, хорватів і сербів (Югославія), радянські республіки ( року об’єднані у Радянський Союз). Світовим лідером за підсумками війни стали Сполучені Штати Америки.

Під час Першої світової війни до лав російської армії було мобілізовано близько 4 мільйонів українців, до австро-угорської – до тисяч. Українці обабіч лінії фронту були змушені вбивати одне одного, воюючи за інтереси імперій-поневолювачів. За непрямими підрахунками, загинули близько тисяч українців-військових російської армії та 90 тисяч – австро-угорської.

Перша світова війна знесилила і зрештою призвела до загибелі як російську, так і Австро-Угорську імперії. Це створило умови для початку Української революції – років, під час якої на мапі світу постали Українська Народна Республіка, Українська Держава Гетьмана Павла Скоропадського, Західно-Українська Народна Республіка. Проте їм не вдалося надовго втримати свою незалежність, і на початку х років Україна була розділена між Радянським Союзом, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною.

Один рік тому, 11 листопада року, під час російсько-української війниЗбройні Сили України визволили місто Херсон.

Визволення стало результатом південного контрнаступу сил оборони України, який розпочався 29 серпня. Російські окупанти чисельністю від 30 до 40 тисяч відступили за Дніпро на лівий берег, втративши контроль над 40 % території Херсонської області. Поразка на Херсонщині стала одним із найтяжчих військово-політичних та іміджевих ударів для путінського режиму  в році.

12 ЛИСТОПАДА

років тому, 12 листопада року, в місті Токмак (нині Запорізької області) народився Марко Данилович Безручко – генерал-хорунжий Армії УНР, герой оборони Замостя від більшовиків. Марко Безручко закінчив учительську семінарію у Переяславі, Одеське піхотне юнкерське училище і два класи Миколаївської військової академії у Санкт-Петербурзі. Навчання в академії не завершив через початок Першої світової війни – був відкомандирований до складу го піхотного Уфимського полку. року отримав чин капітана, був зарахований до Генерального штабу. В боях дістав поранення і контузію. Навесні року М. Д. Безручко вступив до Армії Української Народної Республіки. Служив начальником штабу Окремої Запорізької бригади, начальником штабу Корпусу Січових Стрільців, командиром 6-ї Січової дивізії Армії УНР, Середньою групою військ Армії УНР. 7 травня року частини під командуванням Марка Безручка разом із польськими союзниками визволили від більшовиків Київ. Однак надовго втриматися в українській столиці не вдалося через початок більшовицького контрнаступу.

Особливо полковник М. Д. Безручко відзначився під час оборони Замостя (нині місто Замосць Люблінського воєводства Польщі, неподалік кордону з Україною) 29–31 серпня року. Загальна чисельність українськопольських сил під Замостям становила близько 4 тисяч бійців при 12 гарматах  і 43 кулеметах проти 16 тисяч червоноармійців 1-ї кінної армії Семена Будьонного. Як старший за званням, на чолі оборони став полковник Армії УНР Марко Безручко. Його заступником став начальник штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР Всеволод Змієнко. Гарнізон відбив усі атаки ворога і робив успішні вилазки. 31 серпня року 1-а кінна армія Будьонного припинила облогу Замостя і почала відступ, у зв’язку з наближенням з півдня польської піхотної дивізії Станіслава Галлера, яка прямувала на підмогу захисникам. За цю перемогу Марко Безручко і Всеволод Змієнко отримали звання генерал-хорунжих Армії Української Народної Республіки. Від травня до липня року Марко Безручко виконував обов’язки військового міністра УНР в умовах інтернування на території Польщі. Надалі працював у польському військовому картографічному інституті, брав активну участь у житті української політичної еміграції. Керував Українським воєнноісторичним товариством у Варшаві, редагував і видавав військово-історичний мемуарний збірник “За Державність”, який містив чимало цінних матеріалів з історії Української революції – років. Написав книгу “Січові Стрільці в боротьбі за державність” (Каліш, рік). Коли року польський уряд нагородив його вищим орденом “Virtuti Militari”, генерал відмовився його прийняти, заявивши: “Я воював за Україну, а не за Польщу!”. Марко Безручко помер 10 лютого року у Варшаві під час німецької окупації. Похований у православній частині міського цвинтаря “Воля”. 24 серпня року почесне найменування імені генерал-хорунжого Марка Безручка присвоєно й окремій механізованій бригаді ЗС України.

13 ЛИСТОПАДА

років тому, 13 листопада року, під час Великої Північної війни – років сталася Батуринська трагедія – масове винищення козаків і мирних мешканців гетьманської столиці Батурина російськими військами.

Під час Великої Північної війни Гетьман Іван Мазепа переконався у тому, що московський цар Петро І нищить основи української державності й порушує свої зобов’язання перед Україною. 7 листопада року український Гетьман пристав на бік шведського короля Карла XII, який ішов на Москву і був змушений повернути на південь, в Україну. Разом із Мазепою до шведів приєдналися близько 3 тисяч лівобережних козаків зі старшинами і запорозьке козацтво зі своїм отаманом Костем Гордієнком.

Бажаючи помститися Мазепі, російські війська Олександра Меншикова (15–20 тисяч драгунів, 5 тисяч піхотинців) о 6-й годині ранку 13 листопада року підступно напали на Батурин (нині місто Чернігівської області). Незважаючи на запеклий супротив гарнізону, протягом двох годин московські війська завершили захоплення міста. Захопивши місто, московити вчинили наругу над мешканцями, яким рубали та розтрощували голови, ґвалтували жінок, катували всіх – немовлят, жінок і літніх людей. За різними даними, загинуло від кількох тисяч до 15 тисяч батуринців. Місто було пограбоване і повністю спалене, разом із церквами. Археологічні розкопки кінця XX – початку XXI століть довели факт масової різанини у Батурині.

років тому, 13 листопада року, Українська Національна Рада у Львові ухвалила Закон “Про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР”, який став юридичним підґрунтям для створення Української Галицької армії (УГА). Відповідно до закону, до лав УГА мобілізовувалися чоловіки-українці віком від 18 до 35 років. Територію ЗУНР було поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станіслав (Івано-Франківськ), а кожну з них на 4 військові округи  (по 5–8 повітів). На чолі кожної з них був окружний військовий комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами. Усіма військовими справами ЗУНР відав державний секретаріат військових справ (аналог міністерства) на чолі з полковником Дмитром Вітовським, організатором Листопадового зриву у Львові. Ці заходи були необхідними в умовах розгортання українсько-польської війни за Східну Галичину. УГА виявилася найбільш боєздатним українським військовим формуванням часів Української революції – років і продовжувала організовану боротьбу за українську національну державність до року.

14 ЛИСТОПАДА

років тому, 14 листопада року, в Україні розпочалося повстання під проводом Директорії проти Гетьмана Павла Скоропадського.

Після поразки у Першій світовій війні (11 листопада року) Німеччина та Австро-Угорщина були зобов’язані вивести свої військові контингенти з України. Режим Павла Скоропадського таким чином втрачав свою основну підтримку. Цим одразу скористалася українська опозиція, яка вже в ніч з 13 на 14 листопада на таємному засіданні у Києві створила Директорію на чолі з Володимиром Винниченком. Директорія оголосила про початок антигетьманського повстання з метою відновлення Української Народної Республіки (поваленої внаслідок перевороту 29 квітня року). Тим часом Павло Скоропадський, сподіваючись на підтримку білогвардійських сил і країн Антанти, заявив про намір Української Держави вступити до складу оновленої федеративної небільшовицької росії.

Основною ударною силою військ Директорії був Окремий загін Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця, який стояв у Білій Церкві. До повсталих почали активно долучатися українські селяни. 18 листопада року війська Директорії розбили гетьманські відділи в бою поблизу залізничної станції Мотовилівка між Фастовом і Васильковом. Після цього почалася облога Києва повсталими, що тривала майже місяць.

Невдовзі представники Директорії змогли укласти з німецьким командуванням договір про нейтралітет. Німецькі війська остаточно відмовилися підтримувати Гетьмана й втручатись у внутрішні справи України. Після низки боїв, 14 грудня року війська Директорії вступили до Києва. Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. Австро-угорські та німецькі війська до початку року були виведені з України. Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки та курс на Злуку із Західно-Українською Народною Республікою.

18 ЛИСТОПАДА

День сержанта Збройних Сил України. Встановлений Указом Президента України від 19 квітня року № / “ушановуючи відданість, відповідальність та професіоналізм сержантів і старшин Збройних Сил України, їх мужність та героїзм у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, з метою примноження військових традицій сержантського і старшинського складу Збройних Сил України”.

21 ЛИСТОПАДА

День Гідності та Свободи. Це свято встановлене Указом Президента України від 13 листопада року № / “з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени року та у листопаді року – лютому року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору”.

День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Це свято встановлене Указом Президента України від 21 листопада року № / “ураховуючи хоробрість та героїзм воїнів-десантників, виявлені у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, з метою відродження національної військової ідентичності, започаткування сучасних традицій вшанування звитяг українського війська та виховання у громадян патріотизму”.

22 ЛИСТОПАДА

років тому, 22 листопада року, в місті Олександрівськ (нині Запоріжжя) народився Віктор Максимович Кущ – генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Віктор Кущ закінчив Олександрівське міське училище, Одеське піхотне юнкерське училище та Миколаївську військову академію у Санкт-Петербурзі. Учасник російсько-японської війни – років і Першої світової війни – років, підполковник. року на фронті дістав контузію та отруєння газами.

До лав української армії Віктор Кущ вступив у серпні року. Служив начальником штабу ї піхотної дивізії Української Держави, потім начальником штабу 1-го корпусу Армії УНР, Запорізької групи Армії УНР. року отримав ранг генерал-хорунжого. Із року був начальником Генерального штабу при військовому міністерстві УНР у вигнанні. Видавав журнал “Табор” у місті Каліш (Польща), брав участь в організації Українського воєнно-історичного товариства у Польщі. Помер 21 листопада року у Варшаві під час німецької окупації. Похований у православній частині міського цвинтаря “Воля”.

25 ЛИСТОПАДА

День пам’яті жертв голодоморів (четверта субота місяця). Встановлений Указом Президента України від 21 травня року № / Традиційно цього дня громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики із зерном і свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку “Свічка пам&#;яті” в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів і міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

Ж О В Т Е Н Ь

1 ЖОВТНЯ

День територіальної оборони України (перша неділя жовтня). Встановлений Указом Президента України від 30 вересня року № / “ураховуючи важливість територіальної оборони у забезпеченні обороноздатності та територіальної цілісності України, роль складових сектору безпеки і оборони та інших суб&#;єктів, що залучаються до виконання завдань територіальної оборони, а також з метою подальшого розвитку сучасних військових традицій”.

День ветерана. Встановлений Указом Президента України від 24 вересня року №/ “з метою посилення уваги до потреб старшого  покоління, забезпечення належного соціального захисту ветеранів та на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів”.

11 ЖОВТНЯ

років тому, 11 жовтня року, українські козацькі війська на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним здійснили штурм Москви.

Похід відбувся під час польсько-московської війни – років (у росії ці події відомі як “Смутноє врємя”). року польський королевич Владислав (майбутній король Речі Посполитої Владислав IV) вирушив із Варшави в похід до Москви з метою отримати корону московського царя, якою на той час володів обраний Земським Собором Михайло Федорович Романов, перший цар з династії Романових. Навесні поляки підійшли до міста Вязьми і поставили табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тому більшість жовнірів залишили табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, уряд Речі Посполитої звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Українські козаки обіцяли привести тисячне військо. На шляху до Москви козацьке військо під проводом Петра Сагайдачного захопили низку російських фортець. Деморалізовані московські війська були нездатні до опору і відступали перед українцями. Після з’єднання з польськими силами, союзники розробили план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударами біля Арбатських і Тверських воріт. Основною силою виступали війська Речі Посполитої та найманці. Військо запорожців було розділене на декілька частин, одна з яких ішла на штурм острогу за Москвою-рікою, решта мусила виконувати роль резерву та відволікати царські війська від головних напрямків. 11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин від третьої ночі і до світанку. Нападники змогли увірватися до міста зі сторони Арбатських воріт, проте без належної підтримки атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження наступу, підрозділи Речі Посполитої відступили від міста. Після цього українські козаки здійснили спустошливий рейд на Серпухов і Калугу, який остаточно схилив московського царя до переговорів. Наприкінці року Річ Посполита і Московське царство підписали Деулінське перемир’я, за яким Польща отримувала Смоленську, Чернігівську і Новгород-Сіверську землі. Король Речі Посполитої офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. Але Гетьман Сагайдачний був проти замирення й відкрито виступав за оволодіння Москвою.  Після повернення до України, військо Петра Сагайдачного стало на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали від польського уряду грошову винагороду в обсязі 20 золотих та сувоїв сукна.

14 ЖОВТНЯ

День захисників і захисниць України. Започаткований Указом Президента України від 14 жовтня року № / як День захисника України “з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості”. 14 липня року Верховна Рада України перейменувала свято на День захисників і захисниць України.

Покрова Пресвятої Богородиці 

День молитви за всіх полеглих за волю і державність України 

День створення Української повстанської армії. Встановлений Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня року. З тих часів офіційною датою створення УПА почало вважатися 14 жовтня року.

День Українського козацтва. Встановлений Указом Президента України від 7 серпня року № /99 “в день свята Покрови Пречистої Богородиці… враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення”.

17 ЖОВТНЯ

років тому, 17 жовтня року, в селі Геджев (нині Ярівка Чернівецької області) народився Петро Федорович Болбочан – полковник Армії Української Народної Республіки, командувач Кримською групою та Лівобережною групою Армії УНР. Петро Болбочан походив з родини православного священика. Закінчив Кишинівську духовну семінарію і Чугуївське юнкерське піхотне училище. Під час навчання в Чугуєві організував український гурток для поширення рідного слова. Цей гурток проіснував недовго, оскільки начальник училища полковник Фок заборонив його діяльність, а Болбочану виніс догану. Під час Першої світової війни – років Петро Болбочан служив офіцером го піхотного Тобольського полку, був двічі тяжко поранений і контужений.  Восени року Петро Болбочан сформував з українців 5-го корпусу ПівденноЗахідного фронту 1-й Український Республіканський полк. Брав участь у боях проти більшовиків у Києві. Навесні року командував Кримською групою Армії УНР, яка звільняла Крим від більшовиків, однак через протест німецького командування була змушена повернутися з півострова на материкову Україну. В листопаді року полковник Петро Болбочан одним із перших перейшов на бік Директорії УНР під час антигетьманського повстання. Він категорично виступав проти спільних дій з більшовиками і вважав, що варто боротися лише за “самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, яка б вона не була, монархічна чи більшовицька”.  Директорія УНР призначила Петра Болбочана командувачем Лівобережною групою Армії УНР, яка протистояла наступові більшовицьких військ зі сходу. Після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова, полковника звинуватили у здачі міста Червоній Армії без бою. Хоча це не відповідало дійсності: командувач відвів свої частини після бою, аби врятувати їх від оточення. У відповідь Петро Болбочан розкритикував непослідовну, суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Наприкінці січня року П. Ф. Болбочана відсторонили від командування, заарештували і вивезли до Києва, а потім, через евакуацію міста, до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Влітку його звинуватили у спробі державного перевороту і намаганні призначити головою Директорії Євгена Петрушевича замість Симона Петлюри. 28 червня року за вироком військово-польового суду Петра Болбочана розстріляли на станції Балин (нині Хмельницької області).

19 ЖОВТНЯ

років тому, 19 жовтня року, Українська Національна Рада у Львові проголосила створення Української держави на західноукраїнських землях (у подальшому – Західноукраїнська Народна Республіка, ЗУНР).

Восени року в умовах поразки у Першій світовій війні та посилення національно-визвольної боротьби Австро-Угорщина почала розпадатися. 18 жовтня року у Львові розпочалися представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послів Галицького і Буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини й Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) – політичний представницький орган українського народу         в Австро-Угорщині.  Наступного дня УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано Президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич. Внаслідок Листопадового чину 1 листопада року українці встановили свою владу у Львові й 13 листопада офіційно проголосили створення Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з Президентом Євгеном Петрушевичем. Парламентом ЗУНР стала Українська Національна Рада. Уряд (Державний Секретаріат) очолив Кость Левицький. ЗУНР від самого початку була вимушена вести збройну боротьбу за своє існування проти Польщі, яка прагнула окупувати Галичину і Волинь. 22 січня року вона увійшла до складу Української Народної Республіки на правах автономної Західної області (ЗОУНР). У липні року територія ЗОУНР була окупована польськими військами. Урядові структури діяли на еміграції до року.

Західноукраїнська Народна Республіка в – роках

28 ЖОВТНЯ

День визволення України від нацистських загарбників. Встановлений Указом Президента України від 20 жовтня року.  У своєму зверненні від 28 жовтня року Президент України Володимир Зеленський зазначив: “Ми віддаємо шану українцям, які боролись  і перемогли нацизм у роки Другої світової війни. Сьогодні ми робимо це, тримаючи в руках не квіти, а зброю. Зберегти пам’ять про подвиги наших предків означає захистити їхні здобутки. Ми згадуємо вигнання нацистів, наближаючи вигнання рашистів&#; Подвиги дідусів стають перемогами онуків. День визволення України від нацистів стає символом: результатом нашої боротьби неодмінно стає визволення нашої України”.

В Е Р Е С Е Н Ь

6 ВЕРЕСНЯ

 Один рік тому, 6 вересня року, під час російсько-української війни Збройні Сили України перейшли в контрнаступ на Слобожанщині. Розпочалися масштабні наступальні дії сил оборони України в напрямках на н. п. Балаклію, Ізюм і Куп’янськ Харківської обл. 7 вересня було визволено Балаклію і станом на 9 вересня року було вже чітко видно, що українські сили наступали на трьох напрямках: з району Балаклії на південний схід через н. п. Веселе – Куньє на місто Ізюм, а також на північний схід через н. п. Волохів Яр і Шевченкове на місто Куп’янськ. 10 вересня було визволено Ізюм і Куп’янськ. 12 вересня підрозділи десантно-штурмових військ ЗС України взяли під повний контроль н. п. Богородичне та Святогірськ на півночі Донецької обл. й розпочали бої в напрямку н. п. Лиман та Ямпіль. Уся тимчасово окупована територія Харківської області до річки Оскіл була визволена до 13 вересня. Станом на цей день сили оборони України лише в Харківській області звільнили понад населених пунктів, очистивши від ворога квадратних км території держави, на яких мешкало понад тисяч громадян України. Далі Сили оборони України форсували Оскіл і вступили на територію Луганської області. Розпочалися бої в околицях м. Сватове. Український контрнаступ увінчався жовтня визволенням міста Лиман Донецької області.

7 ВЕРЕСНЯ

День воєнної розвідки України. Встановлений Указом Президента України від 7 вересня року № / “ураховуючи значний внесок воєнної розвідки України у справу забезпечення захисту національних інтересів від зовнішніх загроз, зміцнення обороноздатності держави, з метою підтримання високого авторитету воєнної розвідки, вшанування звитяг воєнних розвідників”.

8 ВЕРЕСНЯ

 80 років тому, 8–11 вересня року, відбувся бій біля села Новий Загорів (нині Волинської області) між воїнами Української повстанської армії та німецькими окупантами. Дві з половиною доби 44 бійці УПА тримали оборону на території Загорівського чоловічого монастиря XVI століття. Проти них виступили понад німецьких солдатів, за підтримки 10 танкеток, артилерії і авіації. У ніч проти 12 вересня повстанці змогли вирватися з оточення і вийти з напівзруйнованого монастиря. Із 44 захисників врятувалися Ворог втратив до солдат убитими і до пораненими.

10 ВЕРЕСНЯ

День танкістів (друга неділя вересня). Встановлений Указом Президента України від 29 серпня року № /97 “на підтримку ініціативи ветеранів танкових військ і танкобудівників України, враховуючи бойові заслуги танкістів у роки Другої світової війни, та з метою виховання воїнів-танкістів Збройних Сил України на кращих традиціях попередніх поколінь”.

12 ВЕРЕСНЯ

  років тому, 12 вересня року, відбулася Віденська битва, після якої було зупинено османську експансію вглиб Європи. Проти турецької армії, яка взяла в облогу Відень, виступили об’єднані сили Священної Римської імперії німецької нації, Речі Посполитої та низки німецьких держав. Головний внесок у перемогу зробили польські війська короля Яна ІІІ Собеського. В їхньому складі діяли до 5 тисяч українських козаків під командуванням Гетьмана Правобережжя Степана Куницького. На честь них у Відні встановлено два пам’ятники та меморіальна дошка.

30 років тому, 12 вересня року,    в селі Бережці Волинської області народився Олег Анатолійович Свинчук – учасник російсько-української війни, Герой України. Олег Свинчук 25 березня року підписав контракт на проходження військової служби у й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, де швидко опанував спеціальність механіка-водія танка ТБВ. З початком повномасштабного вторгнення російської армії на територію України 14 окрема механізована бригада стала до оборони північних рубежів країни, де успішно стримувала і давала відсіч переважаючим силам окупантів. 8 березня року три танкові екіпажі ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого брали участь у бою за визволення від російських окупантів селища Макарів Київської області. Олег Свинчук виходив до складу екіпажа танку під командуванням Сергія Васіча. З першого пострілу танкістам вдалося підбити головну машину окупантів. Одна за одною ворожі машини спалахували від влучних пострілів. Ворожа піхота почала розбігатися, однак згодом росіяни виявили позицію наших танкістів, викликали артилерію.  Маневруючи, українські танкісти нищили ворога. Танк старшого сержанта Васіча зайшов противнику у фланг і почав вести вогонь осколковофугасними снарядами, викурюючи піхоту. Разом три українські танкові екіпажі у бою знищили шість одиниць ворожої техніки та значну кількість живої сили ворога. Ворог був відкинутий, і зрештою під час контрнаступу українські війська визволили від окупантів важливий населений пункт Київщини – селище Макарів. Однак, ворожа протитанкова керована ракета влучила в український танк ТБВ: боєкомплект здетонував, вибухом зірвало башту. Екіпаж у складі командира старшого сержанта Сергія Васіча, солдата Олега Свинчука та старшого солдата Віталія Пархомука загинув. Указом Президента України від 12 березня року № / Олегу Свинчуку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

15 ВЕРЕСНЯ

  років тому, 15 вересня року, в селі Кутківці (нині Хмельницької області) народився Пилип Миронович Коновал – учасник Першої світової війни, єдиний українець-кавалер Хреста Вікторії – найвищої військової нагороди Великої Британії. Пилип Коновал замолоду служив у російській царській армії, після цього залишився працювати лісорубом у Сибіру. року за сприяння канадської компанії пиломатеріалів переїхав до провінції Британська Колумбія (нині тихоокеанське узбережжя Канади), де працював лісорубом неподалік Ванкувера. Згодом переїхав до Оттави. Після початку Першої світової війни, у році Пилип записався волонтером у Оттавський й піхотний батальйон. року його перекинули до Британії, а далі на фронт, у Францію. Служив у му батальйоні Британської Колумбії 4-ї Канадської дивізії. За героїзм, виявлений 22–24 серпня року в боях поблизу міста Ланс (північна Франція), Коновал був удостоєний Хреста Вікторії. Цю нагороду йому вручив особисто король Великої Британії Георг V. Про подвиг Коновала писала “Лондонська Газета”: “Перед його відділенням стояло важке завдання зачистки бліндажів і кулеметних гнізд. Під його вправним командуванням відділення успішно придушило ворожий опір, завдавши ворогові значних втрат. В одному бліндажі він особисто знищив у рукопашному бою трьох ворогів та самотужки атакував сімох інших у вирві, вбивши усіх. Під час наступу, кулемет на правому фланзі стримував просування, завдаючи відділенню значних втрат. Капрал Коновал кинувся вперед та увірвався в дот, знищив кулеметну обслугу та забрав кулемет із собою. Наступного дня він знову самостійно атакував інше кулеметне гніздо, знищив обслугу із трьох чоловік, кулемет і дот гранатами. Цей унтер-офіцер самотужки знищив щонайменше шістнадцять ворогів і звитяжно бився протягом двох днів наступу аж до свого важкого поранення”.  Після одужання Пилип Коновал у складі Канадських Сибірських Експедиційних Сил брав участь у бойових діях проти більшовиків у росії. року повернувся до Канади та демобілізувався. Проходив тривалий курс психологічної реабілітації, який дав змогу йому повернутися до повноцінного мирного життя. Працював будівельником, прибиральником, зрештою сторожем у канадському парламенті. На цьому місці його помітив прем’єр-міністр Канади Вільям Маккензі Кінг і призначив наглядачем свого бюро. На цій посаді Пилип працював до кінця життя. Помер 3 червня року, похований в Оттаві на кладовищі Нотр-Дам.

21 ВЕРЕСНЯ

Міжнародний день миру. Встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 30 листопада року. Рішення про святкування дня миру щороку 21 вересня ухвалене спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 28 вересня року. Відзначається як день глобального припинення вогню і відмовлення від насильства. Генеральна Асамблея ООН пропонує всім державам і народам дотримуватися припинення воєнних дій цього дня.

23 ВЕРЕСНЯ

  років тому, 23 вересня року, під час національно-визвольної війни українського народу – років козацько-селянські війська Богдана Хмельницького в союзі з кримськими татарами розгромили поляків під Пилявцями (нині село Пилява Хмельницької області). Невдовзі після блискучих перемог козацької армії у битві під Жовтими Водами і Корсунем національно-визвольний рух охопив усю Україну, внаслідок чого влітку року Київське, Чернігівське, Брацлавське і частина Подільського воєводств були звільнені з-під влади Речі Посполитої. Протягом серпня року уряд Речі Посполитої для придушення всенародного повстання сформував нову армію. Це військо мало гармат і налічувало 32 тисячі шляхетського ополчення, 8 тисяч німецьких найманців і 40–50 тисяч шляхетських слуг та обозної прислуги (челяді). Річ Посполита переживала період міжкоролів’я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів): Домініка Заславського, Миколая Остророга і Олександра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік Заславський був відомий своїм багатством, Миколай Остророг пишався вченістю, а Олександр Конецпольський був ще дуже молодим. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників “перина”, “латина” і “дитина”. Регіментарі не були одностайними у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдності й дисципліни.  Під Пилявцями, на правому березі річки Іква тисячне українське козацьке військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил козацької армії, розташувалася кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній окопи. 19 вересня надійшло королівське військо та отаборилося на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалася 21 вересня запеклими боями за греблю через Ікву. Поляки почали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег та утворили плацдарм для подальшого наступу.

22 вересня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч проти 23 вересня року у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою. Вранці 23 вересня козацька армія вишикувалася у бойові порядки на полі бою. Першою завдала удару польська шляхетська кіннота. Витримавши потужний натиск ворога, українська піхота за підтримки артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватися у бойові порядки. Не витримавши натиску, війська Речі Посполитої почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи та наказало підготуватися до відходу табором. Під вечір у погоні за ворогом українська піхота на чолі       з Богданом Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч проти 24 вересня польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився на панічну втечу. Козацька армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз із матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. Блискуча перемога козаків у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви армію Речі Посполитої було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, виникли сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.

25 ВЕРЕСНЯ

  років тому, 25 вересня року, в селі Звиняч (нині Тернопільської області) народився Михайло Миколайович Галущинський – командант Легіону Українських Січових Стрільців у – роках. Михайло Галущинський закінчив Василіянську гімназію Української грекокатолицької церкви у Бучачі, Тернопільську вищу гімназію і Віденський університет. Брав активну участь в українському громадсько-політичному житті. У – роках був директором Рогатинської гімназії Святого Володимира. На початку Першої світової війни, з 18 серпня року до 21 січня року Михайло Галущинський був командантом Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) – українського національного формування у лавах австро-угорської армії. Надалі служив військовим секретарем УСС при командуванні австро-угорських військ. У – роках брав участь у польсько-українській війні в лавах Української Галицької армії. Залишився під польською окупацією у Галичині. Протягом х років Михайло Галущинський працював професором Львівського (таємного) українського університету, очолював товариство “Просвіта”, став одним із засновників і лідерів Українського національнодемократичного об’єднання – провідної української політичної партії у Галичині. Був депутатом Сейму Польської Республіки, обстоював ідею українсько-польського компромісу. Помер 23 вересня року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

26 ВЕРЕСНЯ

  років тому, 26 вересня року, між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір. Згідно із запропонованими Гетьманом Іваном Виговським умовами, Україна як незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське (ВКР) мала увійти на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративної Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював Гетьман, який обирався королем з числа чотирьох кандидатів. Вибір кандидатів на Гетьмана здійснювали управителі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Гетьман очолював збройні сили ВКР.

У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Армія Великого Князівства Руського складалася з 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманців. Військам Речі Посполитої заборонялося перебувати на території князівства. На подання Гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віряни зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право засідати православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Гадяцька угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів –

&#;Річ Посполита Трьох Народів&#; за Гадяцьким договором року колегіумів, а також створення у необхідній кількості початкових шкіл і друкарень. Московське царство не змирилося з втратою козацької України і почало війну проти неї. Під час цієї війни московські війська були розгромлені у Конотопській битві року.

29 ВЕРЕСНЯ

День пам’яті жертв Бабиного Яру. Цього дня у році в урочищі Бабин Яр у Києві німецькі окупанти розпочали масові страти єврейського населення. Лише протягом 29–30 вересня року було розстріляно 33 людину. Загалом за два роки німецької окупації (–) в Бабиному Яру загинули до тисяч людей – діячів українського визвольного руху, мирного населення, військовополонених, підпільників.

30 ВЕРЕСНЯ

 20 років тому, 30 вересня року, почався конфлікт щодо острова Тузла у Керченській протоці. Острів Тузла утворився внаслідок розмиву через сильний шторм року вузької коси, яка продовжувала Таманський півострів (Краснодарський край, росія). Острів мав площу у 3 кв. км. Указом Президії Верховної ради РРФСР від 7 січня року був переданий Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого року увійшла до складу Радянської України. У вересні року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла почали насипати греблю з метою з’єднати її з російським берегом. Працюючи у три зміни, будівельники споруджували по метрів греблі на день. Перемовини почалися після того,  як будівельники досягли українського прикордонного понтону. 30 вересня року Міністерство закордонних справ України направило МЗС росії ноту протесту. Україна наполягала на тому, що Азовське море і Керченська протока повинні бути внутрішніми водами України і російської федерації, розділеними державним кордоном. За таким принципом розмежування Тузла належить до України. росія ж наполягала на тому, що офіційно чітко проведені кордони як в акваторії Азовського моря, так і в Керченській протоці відсутні, а також відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що йшлося про косу. Крім того, росія вказувала на те, що тільки континентальна частина Криму відійшла Україні. росія пропонувала спільне використання Азово-Керченської акваторії, згодившись з установленням державного кордону тільки по дну, але не по водній поверхні.  Для особистої участі у вирішенні конфлікту на Тузлу прибув Президент України Леонід Кучма. 23 жовтня року росіяни зупинили будівництво дамби, коли до лінії державного кордону України залишалося метри. 2 грудня року на Тузлі відкрили нову прикордонну заставу.  В результаті незаконної окупації Криму в лютому-березні року росія в односторонньому порядку заявила про свої територіальні права на Керченську протоку і острів Тузла. Україна і міжнародне співтовариство не визнає приєднання Криму до росії. За документами ООН, Крим є тимчасово окупованою частиною України.  

С Е Р П Е Н Ь

5 СЕРПНЯ

років тому, 5 серпня року, в місті Кременець (нині Тернопільської області) народився Олександр Вікторович Осецький – генерал-хорунжий Армії УНР.